Оксана ХромоваВ український прокат вийшло романтичне фентезі «Мавка. Справжній міф» — історія, у якій знайомий світ українських легенд постає у геть іншому масштабі. Тут прадавні мотиви фольклору поєднуються із сучасними спецефектами, а ліс і вода стають повноцінними персонажами історії.
Одним із найсильніших візуальних образів стрічки стали русалки — темна й загадкова сила лісу. У фільмі вони постають як триєдина сутність, що охороняє межу між світами і тримає під контролем Темне озеро. Роль головної русалки виконала акторка Алеся Романова. Вона розповіла про те, як створювалася мова тіла міфічних істот, чому три акторки грали одну роль і як виглядає щоденне перевтілення у потойбічну істоту.
«Русалки — це духи межі між світами»
Русалки у фільмі суттєво відрізняються від звичного образу водяних німф. Чим вони натхнені та яку міфологічну глибину закладено у цю роль?
Алеся Романова: Наші русалки натхнені прадавніми міфами, де вони не обов’язково є лише водяними. У фольклорі це духи межі, які з’являються і в полі, і в лісі, особливо під час Русального тижня — періоду, коли портал між світами стає проникним.
Для мене русалки в цій історії не про помсту чи людські емоції. Вони ніколи не були людьми. Це триєдина потойбічна сутність, що розділяє світ живих і мертвих. Вони не «злі» і не «добрі» — вони як темна стихія: красива, холодна, небезпечна. Їхня головна мета — не покарати, а живити джерело озера життєвою силою, бо так працює їхня вічність.
Читайте також: Юлія Буйновська про роботу над фільмом
«Ми вчилися дихати в одному ритмі»
Ваш персонаж — це єдиний містичний організм. Як ви працювали над синхронністю рухів, щоб глядач відчув цю спільну енергію?
Алеся Романова: Одразу після затвердження у нас розпочався репетиційний період із хореографкою Олею Семьошкіною. Ми вчилися реагувати без слів та дихати в одному ритмі. Це був процес не лише технічний, а й емоційно тонкий.
На репетиціях у залі ми відпрацювали ідеальну пластичну ходу. Але на зніманнях у нічному лісі все змінилося: під ногами — коріння та каміння, а чорні лінзи майже повністю обмежували зір. Ми постійно наштовхувалися одна на одну новими «накладними» стегнами, і в якийсь момент у нас просто почалася істерика від сміху. Ми жартували, що виглядаємо не як містичні істоти, а як пʼяні зомбі. Це був сміх крізь сльози: соромно перед командою, але неймовірно весело.
«Ми мали стати однією сутністю»
Як це — грати одну роль на трьох?
Алеся Романова: Це був справжній виклик. Ми — три абсолютно різні акторки з різними темпераментами, але мали стати однією сутністю. Нові інтонації та погляди народжувалися навіть у гримерці. Ми приносили ці знахідки режисерці Каті Царик, вона щось шліфувала, і так із трьох різних відчуттів складався спільний образ. Тут реально спрацював принцип: одна голова — добре, а три — краще.
«Її людськість руйнує весь світопорядок»
Яку головну рису Мавки ваші героїні не приймають найбільше? У чому полягає ваш головний конфлікт із нею?
Алеся Романова: Русалки не приймають у Мавці те, що вона знову стає людиною. Через закоханість у ній прокидаються спогади та почуття — для потойбічних істот це неприйнятно. Мавка мала бути частиною нашої сили, слухняною маріонеткою, а натомість вона виходить з-під контролю. Через її «людськість» руйнується весь світопорядок, який русалки вибудовували віками. Тому їхня реакція така жорстка — це боротьба за виживання системи.
«Костюм буквально диктував пластику»
Наскільки складний пластичний грим допомагав вам «вимкнути» звичайну людину?
Алеся Романова: Образ допомагав колосально. Костюм, перука, пластичні руки з кігтями — «звичайна я» у цьому просто зникала. А чорні очі, як дно озера, остаточно переконували, що ти — не людина. Костюм диктував і пластику: під комбінезоном у нас були спеціальні накладки, що створювали неземний силует — дуже виражену талію та широкі стегна. Через це рухи автоматично ставали іншими: повільнішими, хижими, «водними».
«Щоденне перевтілення тривало кілька годин»
Скільки годин щодня тривала підготовки до кадру?
Алеся Романова: На початку підготовка однієї русалки тривала приблизно три години. Над образом працювала велика команда художників. Найдовше створювали руки: ти сидиш нерухомо, поки на шкіру шарами наносять латекс. Фактично створюють нову руку поверх твоєї. Згодом ми пришвидшилися до півтори години, але це все одно був щоденний ритуал перевтілення.
«Нічні знімання у воді стала справжнім квестом»
Що було найскладнішим фізично під час знімань?
Алеся Романова: Складно було все. Волосся туго зашпилювали, перуку приклеювали до обличчя — міміка мимоволі ставала контрольованою. Чорні лінзи — окремий квест: якщо лінза трохи перекрутиться, ти миттєво перестаєш бачити.
І, звісно, нічні знімання у воді. Серпень, температура +10, пара з рота, а ми по коліно, а іноді й повністю в озері. Директор майданчика наливав нам гарячу воду в штани гідрокостюмів у перервах. Це тепло трималося лише хвилину, але то була хвилина абсолютного щастя.
«Це була страшно красива істота»
Чи пам’ятаєте ви свою першу реакцію на себе у дзеркалі?
Алеся Романова: Коли мене зібрали повністю, це був ефект «вау». З’явилось чітке відчуття: це вже не я, а містична істота. Страшно красива — найточніше формулювання. На ранніх пробах я думала: «Навіщо з красивої дівчини робити монстра?», але потім зрозуміла, що в цьому і є фішка. Образ вийшов гіпнотичним, незвичним і привабливим водночас. Я його полюбила. Це рідкісне відчуття — побути не просто персонажем, а справжньою сутністю з міфу.