ВПО-жінки: бар’єри працевлаштування і реальні історії успіху

Війна змінила життя мільйонів українок не лише через втрату дому, а й через необхідність заново вибудовувати повсякденність у нових містах, серед незнайомих людей і часто без звичної підтримки поруч.

Для багатьох жінок вимушений переїзд – це ще й одноосібна відповідальність за дітей, адже потрібно знайти садок або школу, допомогти їм адаптуватися, підтримати емоційно. Часто до цього додається піклування про рідних: підтримка чоловіка на фронті, догляд за літніми батьками чи іншими членами родини, які потребують допомоги.

Фактично жінки змушені щодня тримати в голові нескінченний список справ, від якого залежить не лише їхнє власне життя, а й стабільність усієї родини. Тому вимушене переміщення – це не просто адаптація до нового місця, а велика відповідальність, постійна напруга і значний психологічний тиск.

ВПО в Україні: масштаби та реалії

За даними Кабінету Міністрів України, станом на сьогодні в Україні налічується майже 4,6 млн внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Майже 2,7 млн з усіх ВПО – жінки. Основними причинами вимушеного переїзду залишаються окупація, бойові дії, обстріли та постійна загроза життю. Проте після евакуації люди стикаються з новими труднощами – житловими, соціальними та економічними.

Загалом, ситуація на ринку праці для жінок залишається складною. Близько 34% українок не працюють і не можуть знайти роботу понад рік, а 66% оцінюють свій рівень доходу як нижчий за середній і залежать від підтримки родини чи держави. 

Чому працевлаштування стає викликом

Переїзд означає не лише зміну місця проживання, а й повну трансформацію способу життя. Для багатьох жінок-ВПО першочерговою потребою стає пошук житла, і лише після цього – роботи. Водночас саме працевлаштування є ключовим фактором інтеграції у нову громаду, відновлення фінансової незалежності та відчуття гідності.

Дослідження «Економічна діяльність жінок-ВПО та їхні стратегії відновлення джерела доходу», проведене за підтримки уряду Німеччини, демонструє, що жінки-ВПО мають дещо відмінні запити до роботи, ніж інші групи населення. Найчастіше вони шукають:

• вакансії з гнучким графіком – 41%;
• віддалену роботу – 29%;
• часткову зайнятість – 28%.

Лише половина жінок-ВПО орієнтується на повну зайнятість, тоді як серед чоловіків цей показник значно вищий. Найпривабливішими сферами для працевлаштування є торгівля, виробництво, робітничі професії, освіта та IT. Водночас фактична зайнятість часто концентрується в освіті, торгівлі, медицині та виробництві.

При цьому пошук роботи супроводжується низкою бар’єрів:

• Невизначеність майбутнього. Лише половина жінок-ВПО планує залишатися в місці тимчасового проживання протягом наступного року. Така нестабільність знижує мотивацію як самих кандидаток, так і роботодавців.
• Дисбаланс на ринку праці. Висококваліфіковані спеціалістки нерідко не можуть знайти роботу за спеціальністю, тоді як представниці робітничих професій часто потребують перекваліфікації через відсутність відповідних підприємств у нових регіонах. В нових містах банально не співпадають попит і пропозиції. 
• Турбота про родину. Домашні обов’язки та догляд за дітьми чи родичами значно впливають на можливість працювати. У багатьох громадах бракує дитячих садків, а школи часто працюють онлайн, тому жінки змушені шукати роботу з гнучким графіком або дистанційно.
• Логістичні та технічні труднощі. Серед додаткових перешкод – складності з транспортом, нестабільний доступ до інтернету, недостатній рівень володіння мовами.
• Психологічний стан. Вимушений переїзд, втрати та стрес можуть спричиняти депресію та апатію, що ускладнює процес пошуку роботи.
• Дискримінація. Роботодавці досі мають упереджене ставлення до жінок із дітьми. Вони схильні бачити в таких кандидатках ризик для робочих процесів через можливі лікарняні, відгули, зміщення графіків тощо.

Позитивні зміни та нові можливості

Попри гендерну нерівність і складну економічну ситуацію, на ринку праці поступово з’являються позитивні тенденції. Бізнес дедалі частіше переглядає підходи до формування команд і стає відкритішим до різноманітності та інклюзії.

Зокрема, результати опитування «Безбар’єрність ринку праці: досвід та можливості, досвід роботодавців», проведеного серед 156 компаній (база OLX Робота та EVA), демонструють зростання представленості жінок у трудових колективах. Майже 45% роботодавців зазначають, що жінки становлять половину або більше їхніх команд. Водночас лише 13% компаній зовсім не мають жінок у своєму складі – це менше, ніж торік (18%). Крім того, 44% роботодавців повідомили, що протягом останніх шести місяців частіше наймали на роботу саме жінок. 

Водночас розширення можливостей працевлаштування актуалізує питання професійної адаптації. Багато ВПО змушені змінювати сферу діяльності через втрату попередньої роботи або відсутність відповідних вакансій у новому регіоні. У таких умовах перекваліфікація стає не лише можливістю розвитку, а й часто необхідною передумовою повернення до економічної незалежності.

І жінки-ВПО в цьому сенсі демонструють високий рівень готовності до змін. Половина з них готові опановувати нові професії, 67% – приділяти навчанню понад дві години на день. Більшість надає перевагу онлайн-освіті, а 45% погоджуються навіть на неоплачуване стажування заради здобуття досвіду. 

Роль громадського сектору: підтримка та нові шанси

Вагомий внесок у підтримку економічної незалежності жінок роблять громадські організації. Зокрема, ГО «Дівчата» системно працює над створенням можливостей для працевлаштування, професійної реалізації та підвищення добробуту жінок і їхніх родин. Курси перекваліфікації, ярмарки вакансій, навчальні програми у співпраці з бізнесом та міжнародними партнерами – це один із базових і постійних напрямів діяльності.

Чудовим прикладом став проєкт у партнерстві з SODI, що тривав із липня 2024-го по червень 2025 року. Програма допомогла 180 жінкам у віці 40+ не просто змінити фах, а знову повірити у власні сили. Вони вчилися всьому з нуля: від складання сучасного резюме до мистецтва самопрезентації на співбесідах. Результати говорять самі за себе: понад 75% учасниць уже зробили перші впевнені кроки в новій професії. Для багатьох із них це стало не лише історією про роботу, а й про повернення внутрішньої стійкості. За кожним подібним проєктом стоять конкретні історії змін, далі – кілька з них.

Історії учасниць

Однією з тих, хто скористалася можливістю перекваліфікації в рамках наших програм, стала Дар’я. До повномасштабної війни вона працювала у дитячому центрі в Слов’янську з дітьми з інвалідністю. Через бойові дії жінка була змушена переїхати до Києва та фактично почати життя з нуля. Саме там Дар’я натрапила у соціальних мережах на пропозицію ГО «Дівчата» і вирішила спробувати себе у новій професії.

Манікюр був її давнім хобі, тому після консультації з кар’єрною радницею вона обрала відповідний навчальний курс. За словами Дар’ї, навчання було інтенсивним, але цікавим. Поєднувати навчання, роботу та сімейні обов’язки було непросто, однак підтримка близьких і викладачів допомогла їй не зупинятися. Нині Дар’я завершує навчання та планує розвиватися у б’юті-сфері, мріючи згодом відкрити власний простір для клієнтів.

Ще одна історія – Юлії з Харкова. Вона понад 18 років працювала у фармацевтичній сфері та отримала три вищі освіти. Повномасштабне вторгнення застало її в рідному місті, а вимушений виїзд родини змусив переглянути професійні плани. Після повернення до Харкова Юлія почала шукати нові можливості для розвитку і натрапила на навчальні програми ГО.

Жінка обрала курс масажу і згадує навчання як період сильної підтримки та практичного досвіду. Окрім професійних навичок, програма включала блоки про роботу з клієнтами, адміністрування та можливості отримання грантів для започаткування власної справи. Сьогодні Юлія поступово формує клієнтську базу, вдосконалює навички та готується працювати на себе в новому амплуа.

Історії Дар’ї та Юлії різні за обставинами, досвідом і професійним шляхом, але схожі у головному – вони про вибір не здаватися. Про жінок, які, опинившись у нових і часто складних умовах, шукають можливості замість того, щоб чекати кращих часів.

Внутрішнє переміщення змінює життєву траєкторію, але не скасовує права на гідну роботу, розвиток і самореалізацію. Кожна така історія – доказ того, що системна підтримка й рівний доступ до можливостей змінюють життя.

Авторка: Юлія Спориш, засновниця та директорка ГО «Дівчата», амбасадорка гендерної рівності в Україні