Анастасія Ніколаєнко
З кожним днем війни в Україні стає дедалі більше людей, які знають, що таке втрата близьких. Якщо на початку роботи програма психоемоційної стабілізації жінок та їхніх дітей «Незламна мама» від «Фонду Маша» працювала здебільшого з українками, які знаходилися на непідконтрольних Україні територіях, воєнний злочин, втратили житло, то тепер переважна кількість підопічних проєкту – це жінки, які втратили на війні чоловіків, дітей, батьків, братів… Психотравма в результаті негативних життєвих подій глибшає, стає все важчою, і вивести з неї стає дедалі складніше. Тому психологині та психологи «Незламної мами» постійно вчаться й шукають нові науково-обгрунтовані методи роботи, щоб впоратися з надскладними викликами.
За два останні роки психологині та психологи «Незламної мами» допомогли «повернутися до життя» понад 3000 жінок та їхнім дітям. За цей час стани, в яких українки приїжджали в офлайн-табір, ставали все важчими.
«Дуже складна група», – говорили психологи. І так – про кожну нову зміну.
Два роки ми розповідаємо про програму психоемоційної стабілізації, яку розробили кращі фахівці з психології, зокрема спеціалісти у травма-інформованому підході. Але ця програма постійно змінюється, адаптуючись до нових, дедалі важчих викликів.
– Усі наші психологині та психологи постійно вчаться, підвищують кваліфікацію, шукають нові науково-обгрунтовані методи допомоги при травмі в світовій практиці. Ми постійно в пошуку, як ще краще допомогти українкам, – розповідає методистка «Незламної мами» Ольга Коптєва. – Звісно, що в основі терапії як були, так і є індивідуальна та групова робота з психологинею чи психологом, арт та тілесна терапії. Але ми як постійно вдосконалюємо ці методи, так і шукаємо допоміжні. Наприклад, у рамках тілесної терапії ввели танці. І це дуже подобається нашим підопічним! А до групових занять додали біосугістивну терапію. Це терапевтичний метод, який допомагає нам справлятися з психосоматичними проявами й робить більш комфортним життя наших учасниць.
Ще один потужний інструмент у терапії – VR-окуляри. Так, в них не лише грають в ігри, їх же задіюють у психології. Розповідаємо, як.
– Окуляри допомагають нам відтворити різні ситуації, щоб на практиці закріпити знання після групових терапій. Наведу приклад. На групових заняттях ми проходимо тему «тригери». А після цього даємо в окулярах чи шоломах відео будинку, який прикрашений до Різдва. Для людей з втратами свята – це тригерний момент. Бо раніше вони проводили їх із близькими, яких зараз немає в живих. І завдяки VR-технологіям у нас є можливість дати людині прожити емоції, пов’язані з цим святом, і пропрацювати їх у супроводі психологині. Щоб коли настане справжнє Різдво, жінка вже знала, як впоратися з емоціями, – розповідає Ольга Коптєва. – Ще один приклад роботи з VR-технологіями. У людини з травмою найчастіше тунельне бачення. Тобто її світогляд максимально звужується, вона перестає помічати, що відбувається навколо, зосередившись на своєму горі. Коли людина надягає окуляри, ми даємо завдання озиратися навколо й розповідати, що вона бачить. Шукати, що їй з цього подобається. Так тунельне бачення розширюється. Людина починає помічати значно більше. Спочатку ми робимо це в кабінеті з окулярами, а потім даємо домашнє завдання – зробити таку саму вправу на вулиці, серед живої природи.
Також психологині та психологи «Незламної мами» постійно організовують дозвілля учасниць програми. Уроки шахи, більярду, макіяжу, фейс-йоги, кундаліні-йоги, дефіле… Тут навіть проходить равликотерапія і тренування на степ-платформах. Завдяки цьому мами й діти проводять час разом якісно.
– І це діє! Бо мами, які пережили негативні життєві події, приділяють дітям менше часу, в них просто немає на це сил. А травмовані діти закриваються в гаджетах і не реагують на навколишній світ. І завдяки різноманітним активностям зв’язок між мамою та дитиною відновлюється й міцнішає. Діти добровільно відкладають гаджети і йдуть щось робити разом! – каже методистка проєкту Ольга Коптєва. – «Незламна мама» не вчить жити, ми не розповідаємо жінкам, як треба жити після втрати. Ми даємо змогу протягом 21 дня згадати, як вони жили до війни, і повернутися до цього життя, інтегруючи в нього досвід втрати. Тому і все дозвілля для жінок і дітей спрямовано саме на те, щоб вони могли згадати своє життя.