Оксана Хромова
Культурологиня й винна експертка добре відома серед тих, хто відкриває для себе світ вина не лише як напою, а й як справжню частину культури будь-якої країни. Анна-Євгенія Янченко стала авторкою книг «Вино без правил» та «29 століть. Віднайдена історія вина в Україні». З 2013 року вона формує винну культуру в Україні: проводить дослідження й тренінги та популяризує українське виноробство.
У цікавій і пізнавальній розмові з WoMo Анна-Євгенія поділилася першими враженнями від вина, розповіла про винні подорожі та святкові напої, пригадала найкращі виноробні, на яких довелося бувати, і пояснила, чому келих вина може стати справжньою медитацією.
Яке ваше перше яскраве винне викриття? Келих, який запам’ятався назавжди.
Перший келих не стає незабутнім, тому що вино — це продукт, який ми навчаємося любити. Адже вино не з тих напоїв, які підкорюють з першого ковтка. Це радше як смак оливок: спершу дивує чи навіть не подобається, а з часом відкриваєш нові відтінки й навчаєшся любити. Я пам’ятаю перше вино, яке мене вразило — навіть намагалася розібрати етикетку, щоб зрозуміти, який сорт винограду там був. Я пам’ятаю, що то був «аліготе». Але важливіше те, що саме тоді я усвідомила: вино — це цілий світ, який хочеться пізнавати.
Чи є у вас вино комфорту — напій, до якого ви повертаєтесь у важкі дні?
Так, є. Оскільки я довго жила в Аргентині, саме там для мене вино стало частиною життя, а не приводом для застілля. І якщо говорити про вино комфорту, то це Мальбек. Насправді, це не мій улюблений сорт винограду. Коли мені потрібно щось особливе, я обираю інше вино. Але Мальбек для мене — це тепло, простота й затишок. На пікнік, у звичайний вечір або коли захочеться підтримати настрій, я оберу його.
В яких куточках світу вам найбільше запам’яталися винні подорожі?
Складно виокремити. Займаюся вином понад 12 років, від самого початку я багато подорожувала, тому що була впевнена: що більше ти бачиш на власні очі будь-які процеси виноробства, то більшим стає досвід. Ти бачиш наочно, як народжується вино.
Тож подорожей було безліч, але дві закарбувалися особливо. По-перше, поїздка до Бакоти. Ми досліджували територію, яка могла стати (а, можливо, й стала) новим виноградником і навіть куштували землю на смак. А Бакота — неймовірно гарне місце, тоді ще був захід сонця і мальовнича водна гладь виблискувала, над землею стояв аромат розпечених за день трав, ми обговорювали потенціал місцевих грунтів для виноробства, пили вино з тонких келихів… Я назавжди запам’ятала той момент.
А друга — це подорож виноградниками у Таїланді. На той момент це була єдина виноробня у Таїланді, тож я спеціально поїхала, щоб подивитись і скуштувати їхні вина. І уявіть: серед виноградників спокійно прогулювалися слони. Це було абсолютно сюрреалістичне враження, яке навряд чи можна повторити деінде.
Хоча не можна не згадати яскраві виноробні Аргентини і Чилі. Насправді кожна подорож на винарні стає окремою частиною життя, яка запам’ятовується. І що більше їх буває в житті, то складніше обрати. Як і з винами.
Українські винні мандрівки: якщо уявити ідеальну, то з чого б вона почалася і де б завершилася?
Я мріяла би про велике винне коло Україною. Почати з Києва й рушити за годинниковою стрілкою: Суми, Полтавщина, Слобожанщина, Донеччина, Надніпрянщина, Херсонщина, Причорномор’я, Бессарабія, Буковина, Закарпаття і знову до столиці. У кожному регіоні давно існують виноробні, які можуть здивувати. Така подорож могла б показати, що наше вино — це не лише південь, Крим та Закарпаття, що наше виноробство досить розвинене по всій країні.
З яким культурним або літературним образом ви б могли порівняти українське вино?
У мене є особлива асоціація. Пам’ятаєте знамениту картину Іллі Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султанові». Я бачила жартівливу версію цього полотна: козаки піднімають руки вгору й тримають келихи вина. Але ті келихи з дуже тонкого та надпрозорого скла, тому вони майже невидимі. А тепер щоразу, як підіймаю келих українського вина, згадую цю картину і сміюсь.
Насправді цей мем для мене став дуже важливим лише тоді, коли я дізналась, що козаки у Запорізькій Січі мали право виготовляти і продавати вино. Тому в певний момент ця картина заграла для мене новими барвами. Тож коли піднімаю келих українського вина, згадую цей образ. Він ніби нагадує, що винна культура була закладена у нас дуже давно, але ми її не бачили.
Чи існують для вас ритуали дегустації вдома, які роблять процес особливим?
Сам процес відкривання вина і того, що ти береш якийсь надтонкий суперпрозорий коштовний келих, наливаєш вино, на нього дивишся, потім аеруєш і намагаєшся зрозуміти його аромати. У цей момент ніби вимикається весь світ, і ти зосереджуєшся тільки на тому, що у келиху. Це певна винна медитація, тому що вино відключає тебе від повсякденних турбот і дає можливість концентруватися на чомусь приємному.
Я дуже проти того, щоб вино використовували для напиячування. І дуже за те, щоб кожна вечеря супроводжувалась келихом вина. Тому що це виводить на новий рівень естетику і події, і вечора, і власного життя.
Яке вино ви б відкрили на свій день народження?
Я обожнюю українські ігристі вина, виготовлені традиційним способом. На різні дні народження намагаюся купувати особливі пляшки: зазвичай це витримані ігристі від українських виноробень. А цього року хочу відкрити новинку — рожеве ігристе також відомого українського виробника. Вже мала нагоду його скуштувати й впевнена, що воно стане ідеальним святковим напоєм.
Які винні традиції з минулого вам хотілося б повернути у сучасність?
Свята врожаю або молодого вина. У Європі вони і сьогодні існують: у Франції чи Австрії винні фестивалі є частиною культури. У нас аналогічні події поки що відбуваються лише точково, частіше у Львові чи Києві. А мені б хотілося, щоб у кожному регіоні вони стали традицією, де місцеві винороби презентували би своє локальне вино місцевим. Це допомогло б відновити впізнаваність локальних вин. Адже в Україні виноробство теж мало століття історії, але її змусили забути на довгий час. І тепер нам доводиться все починати спочатку.
Що б ви порадили людині, яка тільки починає знайомство з вином, з чого стартувати?
Ідеальний варіант, на мою думку, це брати участь у дегустаціях. Так, це дорожче, ніж купити одну пляшку, але ви одразу дегустуєте 5-6 вин, чуєте історії про них і формуєте власну шкалу смаку. Інший варіант — це читати-слухати про різні винні регіони світу та відомі сорти й купувати вина відомих виноробень, аби ознайомитись з певними еталонами вин та напрацювати «насмакованість», встановити певну «планку якості». А потім вже на цю основу «насмакованості» нашаровувати більш особливі вина.
З українських вин я раджу починати з локальних сортів: Одеський чорний, Тельті-курук, Сухолиманський білий, Цитронний магарача. Це наша унікальна спадщина, наша ДНК у виноробстві. А якщо хочеться легкості й радості, то варто звернути увагу на Петнати — легкі ігристі вина, створені найдавнішим способом. Вони прості, яскраві, мають невисокий рівень алкоголю і швидко закохують у себе.
Яке вино, на вашу думку, найкраще підходить для читання вашої книги?
У книзі я спеціально закладаю рекомендації — від Одеського чорного до Цитронного магарача. Я хочу, щоб українці скуштували наші локальні сорти й зрозуміли: ми маємо свої винні еталони. І тоді історія вина в Україні перестане бути лише книжковою, а стане для кожного особистою.