Оксана Хромова
У березні на YouTube відбулася премʼєра подкасту “Лідерки України: голоси змін”, створеного міжнародною некомерційною спільнотою для лідерок у tech-індустрії Wtech, заснованою Вікторією Тігіпко та Вірославою Новосильною. Подкаст має на меті стати платформою для натхненних історій успіху, викликів та досягнень українських бізнес-лідерок. Кожна бесіда — це глибока та змістовна історія відомої жінки із різних сфер: бізнес, наука, культура, освіта, соціальна діяльність тощо.
У третьому випуску Євгенія Глізер, СЕО та співзасновниця Choice31, спілкується із Сонею Львовою, Software Engineer IC5 в TENTENS Tech (SKELAR), яка ділиться своїм унікальним шляхом у світі IT: від розробниці до ліда — і назад, знову до коду.
Редакція WoMo вибрала епізоди бесіди, які особливо відгукнулися, і ділиться з читачами.
Соня Львова про амбіції та вибір шляху
Я знала, що мені подобалася математика ще з фізмат-ліцею, подобалося розв’язувати логічні задачки й верстати перші вебсторінки. Але тоді я була не впевнена в собі, думала, що відстаю від інших. Лише з часом, коли повернулася до IT після різних спроб в інших сферах, я зрозуміла, що це моє покликання. Я знайшла себе у розробці, і це стало моїм справжнім шляхом.
“Коли я вирішила йти в IT, у мене не було ні досвіду, ні технічної освіти. Я почала вчити програмування самостійно, але розуміла, що без практики мене нікуди не візьмуть. Ходила на співбесіди, чула “ні”, іноді навіть стикалася з упередженнями, але не здалася. Знайшла курси з працевлаштуванням — і все пішло, як я запланувала. Іноді треба просто ризикнути, щоб відкрити для себе нові двері”
У голові довго жила думка, що повернення з позиції ліда до розробки — це якийсь даунгрейд, крок назад. Але з часом я зрозуміла, що це неправда. Бути лідом — це один шлях, а залишатися у технічній розробці — інший. Обидва цінні, просто я обрала той, що ближчий до мого серця, де я відчуваю себе на своєму місці. Важливо слухати себе, а не суспільні стереотипи.
Соня Львова про гармонію
Найцікавіше у розробці — це коли тобі приходить нова задача, а ти взагалі не знаєш, як її вирішити. Спочатку стрес: “Ой-ой, а я не знаю, як це зробити!”. Але потім ти сидиш, думаєш, шукаєш, пробуєш — і ось, воно запрацювало. Цей кайф, коли код оживає, це полегшення й радість — заради таких моментів я й працюю.
Я намагаюся чітко розділяти роботу й дім, щоб не втрачати гармонію. Не працюю вдома, офіс для мене — це місце для коду, а вдома я повністю присвячую себе собі й близьким. Чоловік іноді жартує, що я трудоголік, але я вчуся зупинятися. Баланс — це коли ти втомлюєшся на роботі, але повертаєшся додому з радістю, а не з почуттям, що все змішалося.
Соня Львова про підтримку та сили
Мій чоловік, який сам є розробником, завжди казав, що не хоче бути лідом — це не для нього, він любить код. Коли я відчула, що втрачаю “вогник” у ролі ліда, він став для мене опорою. Підтримав моє рішення повернутися до розробки, допоміг повірити, що це не крок назад, а вибір, який робить мене щасливішою. Така підтримка безцінна на будь-якому шляху.
Для мене дуже важливо, щоб люди, з якими я працюю, були комфортними й близькими по духу. Я обирала IT не лише через код, а й через простих, відкритих людей, із якими приємно пити каву чи обідати. У SKELAR я знайшла своє оточення — це друзі, із якими я росту й живу. Робота — це не тільки задачі, це ком’юніті, яке тебе підтримує.
Соня Львова про саморозвиток
Щоб не вигоріти, я намагаюся відволікатися на хобі, у мене це шиття. Воно прийшло до мене само, мабуть, через жінок у моєму роду, які завжди шили. Я попросила чоловіка подарувати мені швейну машинку — і тепер створюю одяг. Це не просто відпочинок, це порятунок: коли шиєш, мозок перемикається, і ти знову відчуваєш себе живою.
Якщо ти вигораєш, значить, скоріш за все, забагато працюєш і не даєш собі перепочинку. Я знаю це по собі — були моменти, коли вогник в очах згасав. Треба вміти переключатися: знайти хобі, взяти довгу відпустку чи навіть звільнитися на пів року, щоб переосмислити все. Головне — не доводити себе до точки, коли робота стає тягарем.
Звісно, буває синдром самозванця, коли здається, що я не впораюся чи не знайду нову роботу. Але я вірю: якщо захочу змінити щось у житті, все реально. Моя професія дає свободу — я можу працювати в будь-якій країні, досягати того, чим хочу займатися. Головне — не боятися мріяти й рухатися вперед.