Я хочу перетворити наш проєкт на повноцінне соціальне підприємство: Євгенія Молчанова про перспективи жінок у агробізнесі під час війни

До пандемії Євгенія Молчанова з чоловіком та донькою жили між Чехією та Украіною, але на питання, яку країну обрати для постійного проживання, відповіддю стала Україна. Спочатку йшлося про будівництво затишного будинку на Дніпропетровщині, адже родина очікувала другу дитину. А тепер про ферму «Зелений Гай», створений реабілітаційний центр, в якому під час війни прихисток знайшли понад вісім сотень тварин та сотні родин-втікачів, сюжети знімають CNN та ВВС. І при цьому закордонні журналісти дивуються, як тендітна жінка з усім цим впоралась.

Були дуже важкі дні, коли на фермі одночасно перебували понад 850 різноманітних тварин

Де ви перебували 24 лютого 2022?

24 лютого 2022 року ми прокинулись о четвертій ранку від вибухів. Ми одразу побігли на ферму, бо побачили у вікно дуже велике полум’я. У перший же день війни одразу загинуло кілька тварин: косуля злякалася вибуху і в неї зупинилось серце, загинули деякі птахів.  Найстрашнішим було те, що наша старша донька Іванка перебувала у місті Дніпрі, і з нею не було зв’язку кілька годин. Працівникам ферми та знайомим ми одразу запропонували з родинами приїхати до нас. І вже у вечері у нас було 16 осіб у будинку — знайомих та незнайомих. І багато хто був із домашніми тваринами. Далі люди діяли індивідуально: хтось залишався на тривалий час, хтось пару діб побув та їхав далі. У перші три місяці війни ми надали прихисток трьомстам людям. Але дійсно були дуже важкі дні, коли на фермі одночасно перебували понад 850 різноманітних тварин, не рахуючи ті понад 700 тварин, які проїхали повз нас з коротенькими зупинками. В Будинку культури створили понад два десятки місць для переселенців, але люди з тваринами, худобою залишались на фермі. Коли мені зателефонували  та спитали, чи правда, що ви приймаєте людей? То я сказала, що це так. І моя знайома Ірина Казакова з ГО «Глобальна мережа екопоселень України»  почали писати гранти, і Данія підтримала їх організацію, а вони почали підтримувати нас. І завдяки цьому у перший найважчий момент ми не зупинились.

Ми не думали, що станемо своєрідним проміжним пунктом для крокодила, віслюків, зайців, равликів, хом’яків, качок, акваріумних рибок, півників. Коли нам привезли крокодила, ми не лише не знали, чим його годувати, але й куди його прилаштувати. Ми щасливі, що дуже швидко передали його до Рівного. Хижаків ми не затримували надовго, бо в нас немає спеціальних вольєрів для них. Через це одразу евакуйовуємо до фахівців. Нам навіть бізонів хотіли віддати, але лише загони для них коштують 200-300 тисяч. Загалом коливання кількості тварин було від 400 до 1200 тварин. Це був такий потік, що ми самі не усвідомлювали власний шоковий стан. Краяли серце люди, які їхали захищати нашу країну та привозили до нас тварин. Один захисник подзвонив та попросив забрати «з десяток кіз». Коли вночі приїхала вантажівка, у ній виявилося 40 голів: 12 козенят, 24 кози, 2 цапи. Ще одна коза почала народжувати просто у машині. Коли люди, дізнавшись про нічне поповнення, о п’ятій ранку примчали годувати козенят – я була так вражена, що відчула крила. У нас була невелика сироварня для душі , а професійними фермерами у промислових обсягах ми не були. Нам дуже допомогла з тваринами ветеринарна кафедра аграрного університету. Ми самі вчились, нам допомагали, оперували, приймали перейми.

Ми вчились поводитись з зброєю, аби чинити опір оркам

Ви готувались до захисту ферми, якби окупанти пройшли до неї?

Ми готувались до найгіршого. Багато людей виїжджали, але ми залишились разом з дітьми. Мій чоловік Анатолій брав участь в бойових діях в Афганістані, потім у нас був Майдан, а потім і Донецька область. Розробили план дій, якщо прийдуть орки: ми згадували як поводитись з зброєю, як надавати першу допомогу. У нас досить швидко виникли проблеми з кормами, бо склади були закриті. І хоч мені було дуже соромно, але я написала пост у Фейсбуку з проханням по допомогу з кормами для козенят та привезених коней. Друзі в соцмережах відгукнулись, але наш власний ресурс виснажувався, бо ми безкоштовно приймали тварин і людей.

Коли ви відчинили ферму?

Навесні 2022 року ми свідомо відкрили ферму, щоб вже у перші три місяці люди приїжджали, спілкувались з тваринами. Люди на наше прохання купували та привозили овочі, фрукти. Яблучками, морквою годували тварин…

Скільки у вас зараз тварин?

Зараз у нас понад шести сотень тварин.

Яким є зараз пріоритет у роботі з тваринами?

Для нас важливо, щоб не було хаотичного збільшення їх кількості. Бо це підвищення ризиків виникнення захворювань. Для нас дуже важливо мати карантинну зону та карантинний блок, бо є захворювання, які дуже швидко розповсюджується, які може підхопити і людина.  Тварин дуже багато, і важливо їх правильно утримувати – робимо аналізи, проводимо вакцинацію, ідентифікуємо. Ми самі звернулися до Держпродспоживслужби,  щоб  вони допомогли нам правильно все робити. Ми стурбовані тим, що викликає у тварин стрес – літаки, «шахеди», обстріли. Наше життя на фермі не підлягає жодному плануванню, бо хтось з тварин вмирає, хтось народжує. Ми помітили трагічну тенденцію: тварини з гарячих точок за місяць-півтора часто помирають. Ми все ще не можемо до цього звикнути та щоразу шукаємо причини смерті. Інколи під час розтину внутрішні органи тварин були такими чорними, що у підручниках такого немає. Коли евакуйовані тварини почали народжувати, ми отримали новий жах: то три лапи, то без язика та гортані. І ці тварини також не виживали. Як тільки я кажу, що ми завершуємо з волонтерською діяльністю, відбуваються такі буремні події, що ми не можемо відмовити у допомозі ані тваринам, ані їх власникам. Неможливо обрати кому допомогти, а кому ні. Бо серед тварин немає таких звірів, якими є люди.

А великі господарства пропонували допомогу вам?

Нам господарства пропонували забрати власні цілі стада або допомогти з релокацією. Йшлося і про 300-400 баранів, і про півсотню корів,  А ми відповідали, що готові прийняти худобу, але нехай до нас виїжджають і ті, хто  доглядатимуть поголів’я. У нас стільки рук не було тоді і зараз немає. Багато співробітників на війні, хтось зламався та виїхав закордон, фахівців залишилось дуже мало.

А коли запрацювала сироварня?

У червні 2022 року ми відновили роботу сироварні. Але фахівці лабораторії підтвердили, що якість молока від господарств різко впала. Ще й логістика значно ускладнилась. Тоді ми зрозуміли, що нам потрібно власне молоко, бо попит перевищує пропозицію. Ще до війни ми познайомились з Сільськогосподарською консультаційною службою. І вони запропонували пройти навчання, спільно побудувати модульну молочну ферму. Виходу здавалось не було: бо треба було і для корів будувати, і для коней.  І нова молочна ферма це дійсно найліпше рішення. Все літо ми заробляли гроші на новий корівник. А 2 вересня ми придбали та завезли будівельні матеріали, корми, бо у сезон вони значно дешевше. І вночі на 3 вересня у загін з тваринами потрапила ракета – і все згоріло. І, чесно скажу, я не знала, що робити далі. Від того обстрілу є у нас постраждалі тварини – від поранення уламками око у коня витікало. І видалити його під анестезією не можна було, бо тварина не пережила б операції. І кінь тиждень перебував на знеболювальному, поки воно витікало.

 

Сусіди прийшли нам на допомогу – вони виклали номер картки у соцмережах, і за два дні люди зібрали понад 1 мільйон гривень. Так ми вчасно почали будівництво. Так відчули, що добро дійсно повертається! Щоб якомога швидше завершити будівництво, ми оформили кредит на півмільйона гривень та плануємо повернути кошти до кінця сезону. Зараз будівництво завершується. Поки воно тривало, ми багато навчались фермерській справі. Я їздила до Польщі, аби вивчити технічні вимоги та документацію щодо сертифікації та ветеринарії. У нас сьогодні найякісніше молоко в Україні. Середня жирність молока по стаду складає 7-8%,деякі корови дають 11%, а не звичайна 3,9-4,2%. Фактично – це вершки. У нас є коров’яче, козяче, овече та навіть віслюче молоко. Ми перейшли на власну сировину повністю.

Скільки людей працюють на фермі?

Чотири доглядальники працюють та ще стільки ж будівельників залучені до підготовки та ремонту годівниць. У нас тварини не сидять у клітках, як у зоопарках.

Вже у квітні ми зібрали першу безкоштовну групу дітей на реабілітацію

А як виникло ГО «Реабілітаційний центр «Зелений Гай»?

У нас сформувалась унікальна спільнота навколо «Зеленого Гаю». З першого дня ми відкрито казали, що в нас відкрита українська позиція була до війни і тим більше буде такою під час агресії. В нас говорять українською, не можна вживати алкоголь та лізти до тварин, порушуючи їх спокій, слухати російську музику.  І не всім переселенцями це подобилось, і ми таких не затримували. Але були і ті, хто нас підтримав. Хтось рибалив. Хтось катався на конях. Готував смаколики…

Вже у квітні ми зібрали першу безкоштовну групу з 35 дітей-переселенців на реабілітацію,  запропонувавши у штабі ВПО подбати про них. Серед них є і ті, яких немає кому шукати. Є дуже у мене яскравий великодній спогад про цей період. Дівчинка з Маріуполя на Великдень 2022 року розписувала яйця якось кумедно та всім показувала. І коли ми почули, що діти так голосно регочать, ми спочатку аж заклякли від несподіванки, а потім усі дорослі аж розплакались, бо почули врешті-решт гучний дитячий сміх. І це була наша перша маленька перемога.

Поступово за 2022 рік у нас пройшли психоемоційну реабілітацію з елементами анімалотерапії понад 3 тисяч людей. У нас працює ветеринарія для дітей. Відбувся чудовий обмін.  І евакуйовані тварини потребували любові та уваги, і люди. І ми отак дарували любов один одному.

А у червні ми відновили платні екскурсії, і людей приїхало ще більше, ніж до війни. Жодної реклами ми не даємо, працює виключно «сарафанне» радіо. Ми навіть стали просити заздалегідь записуватись, бо можливості не безмежні. І для нас важливо зберегти це місце комфортним і для тварин, і для людей. В нас немає альтанок для гучних компаній та алкоголю. Про нас багато писали та робили сюжети українські та закордонні журналісти. Така увага медіа дуже допомогла складну пережити зиму. Особливо коли у нас майже півтора місяці не було світла. Дуже добре спрацювало «сарафанне» радіо і після відвідування військовими. Волонтерка створила нам дуже красивий дизайн сайту – і ми шукаємо тепер розробників, які тепер зможуть створити наш портал.

Чому зараз реабілітаційні заходи обмежені?

Реабілітаційні заходи проходили до лютого 2023 року. Зараз у нас триває навчання для сертефікованих заходів Animal-assisted activities (AAA) та Animal-assisted therapy (AAT)   та переформатування проєкту, який не має державної підтримки. Але до нього залучено багато людей. Більше року все це було безкоштовно для ВПО, військових та їх родин. Сьогодні ми подаємо заявки, щоб отримати співфінансування та спільно пишемо проекти з фондами. Але для ЗСУ у нас продовжує працювати безкоштовна програма. Ми знаємо, що для них це важливо, відчувати вдячність та спокій. Фахівці довели, що на усвідомлення проблем військовослужбовцями без проходження програми реабілітації витрачається 11-13 років. За цей час вони втратять місце роботи, родину. А ми цього допустити не можемо. Особливо це для нас важливо, бо мій чоловік проходив службу в Афганістані і програма, яку ми розробляємо та проваджуємо, зараз базується на роботі психотерапевтів та нашому власному досвіді.

Скільки коштів ви витрачаєте на утримання реабілітаційного центру?

З погляду економіки, на сьогодні утримання саме реабілітаційного центру коштує 260 тисяч на місяць. Це з урахуванням добровільної допомоги від приватних осіб, яку ми отримуємо. Але це базові витрати на комунальні послуги, їжу та роботу людей. Якщо враховувати евакуаціі, лікування, відключення світла то цифра може зростати вдвічі. Ми вже давно не збираємо кошти через соцмережі, бо люди економічно виснажені і самі не знають, як їм жити та розрахувати ресурси для себе. Я не хочу збирати кошти, перетворюючись на притулок для тварин, які постійно просять підтримки для харчування тварин. Я хочу перетворити наш проєкт на повноцінне соціальне підприємство. Для цього я навчилась писати проєкти та навіть отримала два гранти. Один – 60 тисяч гривень спрямований на ремонт приміщення та для витримки молодих корів. Другий – це 4,5 тисячі євро на причеп для гною.

Зараз ми займаємось новим напрямком — терапією з рослинами для відновлення. Ми цього не усвідомлюємо, але велика кількість експериментів проводилась у створенні садів у військових частинах, госпіталях, на відновлюваних курортах. Оборонці не лише гуляли там, а ще й долучались до догляду. І результати були чудові. Наші рослини будуть рости на відкритому просторі. Йдеться і про аромазону, сенсорні стежки і про облаштовану територію для прогулянок.

Чи повернеться Літня школа у 2023 році?

У нас дуже багато ВПО з родинами. І нам не подобається дистанційне навчання. І коли ми відкрили минулого року літню школу, де діти надолужували трохи втрачене, вивчали французьку, англійську, кольористику. рибалили, ходили у походи, катались на поні, купались, навчались ветеринарії, догляду за рослинами та тваринами, займались кулінарією. І такий формат викликав зацікавленість, як дитячий табір. В цьому сезоні ми навряд встигнемо охопити все, але можливо в наступному відкриємо і цей напрямок.

Ми перетворились на хороших фермерів, непоганих ветеринарів та навіть частково реабілітологів

Які зміни ви побачили у собі?

Ми стали сильнішими, як особистості. А ще ми перетворились на гарних фермерів, непоганих ветеринарів та навіть частково реабілітологів. По сусідству 3-4 ферми теж хочуть відкрити екологічні проєкти на власних фермах. Це надихає. У мене два брати у ЗСУ. Мій чоловік також живе між ЗСУ та фермою. Він служив два роки в Афганістані – і залишився доброю людиною, не почерствівши душею. Анатолій — моє натхнення. Ми дуже переживаємо, що наші діти залишаються тут з нами та чують ці вибухи, бачили пожежу на початку вересня, коли влучила ракета, як вибухають шахеди. Але ми всі разом вирішили залишитись та взяли щє більшу відповідальнсть на себе. Я боляче сприймаю, коли люди виїжджають за кордон, і говорять, що не повернуться, бо не бачать тут майбутнього. Якщо ми всі поїдемо, то за що та за кого тут воювати? За тих, хто поїхав за кордон і там залишився?. У наших оборонців повинен бути тил, який для них є наснагою. А у нас у тилу є свій маленький фронт – допомоги тим, хто цього потребує. Наші люди створюють фантастичні ланцюжки. Війські знайшли та вивезли пораненого віслюка, доповіли про це у штаб. Далі тварина потрапила до ветеринарної клініки, де їй ампутували копито,  потім до нас зателефонували і ми забрали. Пройшла вже друга операція після ампутації копита. Знайомі сконтактували з Центром протезування тварин в Америці — і вони зголосилися зробити протез. А якби цього ланцюжка не утворилось? Якби цим військовим не було нікому діла до цього? Або ще десь хтось відмовив? Купа чудових людей є волонтерами, вміють неможливе — організувати логістику, знайти транспорт, лікувати, годувати. Цю роботу ніхто не бачить але це величезна ненормована праця і справжні люди.

Мережа жінок-фермерів мене надихає

Що вас ще вражає у людях за понад рік війни?

Нахабство та готовність жити у бідності століттями. Дуже важко з донецькими переселенцями. Вони поводяться дуже безцеремонно. Приїжджають, кидають гроші: «Мені кілограм фуагри, і в Дніпро привезіть на коні», — і п’яний сідає за кермо автівки та їде. Важко, коли чую, що ми заробляємо на тваринах, що на реабілітації заробляємо. Люди нам не платять, а нам реабілітація однієї групи коштує біля 10 тисяч гривень – з урахуванням харчування, зарплат та податків. Ще одне велике розчарування та зневіра – наша громада. Вони нам ніколи не допомагали, але, коли урядовці приїздили до області, постійно везли їх до нас. Коли прийшов наказ створити шелтор у будинку культури, ми допомагали душовими кабінками, продуктами. Спільні проекти неможливі , бо їм це не цікаво. Коли я написала запит на допомогу 4 тисячі гривень після падіння ракети, мені відмовили. Так само нам відмовили, коли ми хотіли отримати в  оренду землю щоб самостійно годувати тварин. Хоча ми сплачуємо більше податків, ніж раніше. Сьогодні вже працюємо на тим, щоб перереєструватися в іншій громаді. Я не хочу сплачувати податки та премії тим, хто нічого не робить.

У нас такий потенціал та можливості, особливо, коли хороші люди об’єднуються. Мережа жінок-фермерів мене надихає, моя команда, нова унікальна ферма, фахівці, які можуть мене підтримати знаннями з сертифікації, виходу на європейський ринок та ветеринарії. Я маю таку підтримку! Нас чекає величезне майбутнє, якщо ми будемо кооперуватись. Люди, які виїхали з гарячих точок, військовослужбовці, що вийшли з пекла, говорили, що хотіли б залишитись у селі, що відчули бажання тут жити та облаштовувати життя. І це – наш шлях до заможного життя, відродження села, фермерства, нашої країни. Нам подобається і допомагати людям та тваринам, і відновлювати край.

Чи вірите ви у механізм жіночого лідерства через балотування у органи влади?

У вибори я вже не вірю. Одного разу нас вмовили взяти участь у виборах до нашої сільради. Ми програли чоловікові, який жене самогон, та дівчині, яка заробляє нарощуванням вій. І ми раді, бо я не хочу витрачати час та своє життя на непотрібних людей. Анатолія запрошували до ВР але ми свідомо не хочемо ставати на той шлях. Ми хочемо бути прикладом, як маленька ферма може змінювати світ та людей, дбати про екологію та майбутнє. Ми хочемо насолоджуватися цим життям та часом разом. Але це наш вибір. І я знаю, що у нас є багато жінок, наснага та знання яких зможуть багато чого змінити в Україні.

Психолог мене послухала та розплакалась

А з позитивного можете навести приклад?

Наші фантастичні українські діти. Вони — я зараз маю на увазі і власних доньок, і з родин переселенців — у рази сильніше за дорослих. Вони швидше адаптувались, починали гратись, активно щось робити та вивчати.  Якщо поруч будуть дорослі, які ниють, то і вони таку поведінку жертви будуть переймати. Але, якщо дорослі будуть оптимістично налаштовані, бачити великі перспективи на майбутнє, натхненно працювати, то і діти почуваються щасливими у власній країні. Це, я вам скажу, — найкращий двигун по життю у світі! У нас дві донечки – 8-річна Іванка та 3-річна Улянка. У них є ферма, вільний простір, катання на конях, купання на річці та пляж. Вони годують тварин, збирають яйця, піклуються про інших. Ми плаваємо на каяках, Іванка вже навіть пробує проводити екскурсії. Завжди усміхнена!

Багато громадських ініціатив треба зберегти після нашої  перемоги, правильно розрахувавши сили. Треба говорити та підтримувати волонтерів. Представників громадських об’єднань. Їх ресурси не безмежні. Ми відновлювали на фермі не лише військовослужбовців та ВПО, але й волонтерів, які вигорали. І я бачила їх важкий стан. Вони тягнули все самі, бо не було кому їх підтримати та навіть подбати. Коли ми допомагали волонтерам, мене одна дівчина запитала: а хто підтримує вас? Я лише одного разу прийшла до психолога. Коли ми втратили дуже багато тварин за короткий термін. І коли я почала їй розповідати про те, як ми живемо, з ким спілкуємось, то психолог розплакалась! І не вона мене, а я вже почала її заспокоювати.

Ви відчули на собі депресію чи синдром вигорання за час війни? 

Такою фігнею тут ніхто не страждає. Бо в нас стільки роботи, що не встигаємо зануритись у якісь депресії. Якщо я відчуваю, що у мене втрачається гумор, я йду до тварин. Остання знімальна група приїхала, а у мене температура 35 та 5. Я почала розповідати їм про тварин, водити по фермі – і все як рукою зняло. Я відвідала більш, ніж пів сотні країн, і захоплююсь Україною – дивитись та досліджувати можна ледь не кожний кілометр. Ми відкриваємо історію на території своєї громади — тут було зимове поселення козаків та менонітів. За сім кілометрів є найдавніший у Європі згаслий вулкан Аполлонівський.

Скільки ви загалом вклали у цю ферму?

У цю ферму сукупно ми клали понад 1,3 млн. доларів. На ці кошти ми могли б добре жити у будь-якій країні світу: придбати будинок, подорожувати. Раніше ми так і жили. Але я розумію, що без цієї землі, ферми, наших тварин, екологічних проєктів ми просто не можемо. Коли ми приїхали, то мені знайомі казали: «Тікай звідси! Куди ти з Чехії поїхала?» Бо три роки тому у нас був вибір: або життя в Чехії, або в Україні. І ми обрали батьківщину, бо відчували, що маємо тут бути.

Якби обирали заново?

Обрали б Україну! Це — дім, наша сила та любов.

Тетяна Марінова

 

ГО «РЕАБІЛІТАЦІЙНИЙ ЦЕНТР «ЗЕЛЕНИЙ ГАЙ»

NGO «REHABILITATION CENTER «GREEN GROVE»»

Registration number: ЕДРПОУ 44958496

Телефон/Mobile: +380681760005

Контактна особа/Contact person: Євгенія Молчанова

Mrs. Ievheniia Molchanova

Ел. пошта/E-mail: [email protected]

Social networks: https://www.zelenyygay.com/

Facebook: https://www.facebook.com/profile.php?id=100063821058856

Instagram: https://instagram.com/sirovarnia_zeleniy_gai?igshid=YmMyMTA2M2Y=

 

IBAN Code: UA843052990000026000050558390

Name of the bank: JSC CB «PRIVATBANK»

SWIFT code банку/Bank SWIFT Code: PBANUA2X

 

Банки кореспонденти/Correspondent banks

Рахунок у банку-кореспонденті/Account In the correspondent bank: 400886700401

SWIFT Code банку-кореспондента/SWIFT Code of the correspondent bank: COBADEFF

Банк-кореспондент/Correspondent bank: Commerzbank AG, Frankfurt am Main, Germany

або/or

Рахунок у банку-кореспонденті/Account in the correspondent bank: 6231605145

SWIFT Code банку-кореспондента/SWIFT Code of the correspondent bank: CHASDEFX

Банк-кореспондент/Correspondent bank: J.P.MORGAN AG, Frankfurt am Main, Germany