Редактор WOMO.uaМаргарита, Ніна та Олена… Ці три українки різні за віком, працюють у різних сферах, живуть у різних містах. Але всі стикнулися з проявами гендерно зумовленого насильства: дехто тривалий час перебував у насильницьких стосунках, дехто зіткнувся з домаганнями.
У межах нової хвилі національної кампанії про домашнє насильство «Розірви коло» та щорічної акції «16 днів активізму проти гендерно зумовленого насильства» вони поділилися особистими історіями та історіями своїх родин.
Ця акція вкрай потрібна українському суспільству. Вона закликає людей та організації в усьому світі об’єднатись, щоб запобігти та викорінити будь-які форми гендерно зумовленого насильства. Жінки — героїні нашої статті 3 сподіваються, що їхній непростий досвід допоможе комусь розірвати коло насильства і зрозуміти, що побиття та цькування — це не норма. Імена жінок змінено.
Історія перша: рятувати треба себе, а не шлюб
Одразу після школи у Маргарити почалися стосунки. Їй здавалося, що то кохання всього життя. Андрій був старший на дев’ять років. Вже працював, заробляв, був не жадібний, хоча і трохи запальний. Дівчині здавалося, що саме таким має бути справжній чоловік. Десь рік молоді люди зустрічалися. Андрій уже тоді дозволяв собі грубе слівце та зверхність.
«Чому я тоді не звернула увагу на його манеру спілкування? Бо думала, що він такий з іншими, зі мною буде інший. А ще я була переконана: Андрій хороша людина, а все погане я перевиховаю. Ми вирішили одружитися. Тоді я була студенткою, навчалася на денному відділені медичного коледжу. Згодом почала підробляти, ставила хворим вдома крапельниці, робила уколи. Завжди мала свої гроші, та все ж чоловік заробляв більше. Десь через пів року з його боку почався тотальний контроль: він стежив за кожною транзакцією моєї картки. Якщо щось купувала, обурювався, що ці речі нікому не потрібні. Претензії стосувалися всього: побуту, заробітку, одягу. Щовечора — скандал. Мені навіть соромного було з ним кудись виїздити, бо при людях він постійно мене ображав і принижував. Жодного разу від чоловіка я не чула слів вибачення», — ділиться Маргарита.
Дівчині навіть складно визначити, яке то було насильство — економічне, психологічне чи фізичне. Все разом. Як би це абсурдно не звучало, але фізичне насильство здавалося дівчині безболісним. Чоловік міг штовхнути, коли вона стояла на його шляху. Наприклад, у коридорі, коли він ішов на кухню. Маргарита говорить: наче це і не побиття, але я відчувала себе м’ячем посеред дороги.
«Чому не розлучилася відразу? Мені здається, тут свою справу зробило суспільство. Я не боялася того, що люди скажуть. Я просто читала в інтернеті поради експертів, як зберегти шлюб, як знову відродити кохання, як змінити себе, щоб тебе цінували… Читала, щось практикувала, але стосунки тільки погіршувалися, точніше не стосунки, а ставлення чоловіка до мене. Стосунків уже не було давно», — говорить Маргарита.
А ще дівчина вважала, що насильство трапляється у родинах неблагополучних, де чоловік чи жінка випивають. А у неї ж інша ситуація, вони мають роботу, гроші, у такій сім’ї насильства бути не може.
У голові були слова матері: «Доню, запам’ятай, люди не змінюються». «Може, хтось і змінюється. У моєму випадку ця фраза виявилася правдивою. Мені чоловік сказав, що одружився з молодшою, бо таких простіше під себе підлаштувати. А зі старшими, на його думку, складніше. З часом почала розуміти, що не хочу повертатися додому: ні з роботи, ні з магазину, ні з прогулянки. Відчувала, що не можу пробачити, а з роками образи тільки накопичувалися», — розповідає Маргарита.
«У шлюбі ми були 4 роки. За ці роки моя самооцінка була повністю підірвана. Мені стало байдуже на свою зовнішність. І не тільки на зовнішність. На наше житло, на наш будинок: не хотілося прибирати, щось купувати для домашнього затишку. Одного разу я сказала, що нам треба розлучитися. Чоловік не заперечував. Сказав: «ок». З його боку була повна байдужість. Рік я приходила у себе. Допомагала постійна зайнятість: я працювала, брала на роботі додаткове навантаження. Більше спілкувалася з батьками, подорожувала, відвідувала театральні вистави. Тобто похвилинно розплановувала свій день, щоб мінімум часу присвячувати спогадам. Це моя особиста історія. Сьогодні можу про неї розповідати спокійно. Може, хтось так, як я сидить, терпить насильство і думає, як врятувати шлюб. А рятувати треба себе», — такими словами закінчила нашу розмову дівчина.
Історія друга: не робіть так, як моя мама
Історією своєї родини поділилася Олена. Жінці 40 років. Вона щаслива у шлюбі, який триває десять років. Разом з чоловіком виховує доньку та сина, розвиває свій невеликий бізнес. Олена не зазнавала насильства, але знає про нього не з книжок. На жаль, її рідну людину це не оминуло: мама Олени — Марина — все життя жила у цій болючій реальності. Жінка вирішила винести особисту родинну історію на люди не просто так. Сподівається, що комусь ця ситуація відкриє очі й жінки не будуть терпіти побиття заради дітей. Бо саме через Олену мама не хотіла розривати шлюб.
Батько Олени частенько випивав. Інколи після чергової чарки він йшов просто спати, але найчастіше починав з’ясовувати стосунки з мамою. Причин знаходив безліч: то вечеря однотипна, то не так подивилася, то у дворі сміття (а родина жила у приватному будинку, де роботи завжди вистачало). Він міг вдарити по обличчю, запустити по мамі посуд, штурхнути у спину. Дівчина жила у постійному страху та очікуванні батькових перепадів настрою.
«Чому мама не подавала на розлучення, складно відповісти. Колись вона сказала, що діти повинні виховуватися у повній родині. Сьогодні у моїй в голові не вкладається такий аргумент. Діти живуть з татом і мамою, але у постійних сварках, а що страшніше — у бійках. Це не краще рішення. Зі свого дитинства я засвоїла важливий урок: біля мене поруч ніколи не буде чоловіка-насильника, я ніколи не потерплю, щоб на мене підняли руку. Мої діти будуть жити у спокійній атмосфері. Також хотіла б звернутися до жінок: не робіть так, як моя мама. Можна годинами обговорювати, чому у деяких наших жінок складається враження, що такі стосунки — це норма. Аргументують це тим, що так жила бабуся, так жила мама, і я так живу», — розповідає Олена.
Коли дівчина поїхала на навчання в інше місто, тривога за маму тільки посилювалася. Бо вона сам на сам залишилася з татом-кривдником. Через кілька років батька не стало. Інсульт. Вже створивши свою родину, Олена не наважувалася поговорити з мамою про її стосунки з татом.
«Просто хотілося бути з нею поруч якомога частіше, огортати любов’ю. Вона заради мене не жила, а існувала. І колись зізналася: я радію, що твоя сім’я не схожа на нашу», — сказала співрозмовниця.
Історія третя: спочатку не хотіла викликати поліцію
Історія третьої нашої героїні Ніни коротка. Трапилася вона у поїзді років 5 тому. Жінка часто їздила у відрядження. Одного разу у купе сиділа весела компанія. Два чоловіки і жінка, вони познайомилися, розмовляли про життя, роботу. Чоловіки випивали. Вночі я відчула, що мене хтось торкається, гладить руки, ноги. Це був мій сусід по купе. Я закричала, вибігла, забігла у купе до провідника. Він запропонував викликати поліцію на найближчу станцію. Викликали… Той чоловік почав «віднєкуватися», сказав, що то все горілка. Я не хотіла тяганин, якихось судових розглядів. Було єдине бажання: мій кривдник не повинен відчути безкарність. Бо у майбутньому безкарність потягне серйозний злочин, наприклад, зґвалтування. Я щиро зраділа, коли «Укрзалізниця» запровадила жіночі купе. Бо після цього випадку я завжди з острахом заходила у поїзд, думала, які будуть у мене сусіди. Вночі не спала.
Де шукати підтримку
Будь-який прояв насильства не повинен виправдовуватися чи замовчуватися. Не дозволяйте йому маскуватись під особливості локальної культури, традицій чи інші міфи. Домашнє і гендерно зумовлене насильство — це злочин. І це абсолютно нормально потребувати підтримки, аби впоратись з ним.
Якщо ви постраждали від насильства чи стали свідком такої ситуації, варто звернутися по допомогу. Попри повномасштабну війну сервіси з надання допомоги постраждалим від домашнього та гендерно зумовленого насильства продовжують працювати.
Для термінової допомоги викликайте національну поліцію за телефоном 102.
Звертайтеся до денного центру соціально-психологічної допомоги по підтримку та отримайте тимчасовий прихисток у притулку чи кризовій кімнаті.
Також цілодобово та конфіденційно ви можете отримати консультації на одній з двох гарячих ліній:
- 116 123 Національна гаряча лінія з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації
- 15 47 Урядова гаряча лінія з протидії торгівлі людьми, запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей
Усі послуги підтримки надаються БЕЗКОШТОВНО.
Розірвіть коло домашнього насильства. Дізнайтеся більше про наявні сервіси допомоги на rozirvykolo.org.
Кампанія «Розірви коло» реалізується UNFPA, Фондом ООН у галузі народонаселення в Україні, у партнерстві з Міністерством соціальної політики України за фінансової підтримки уряду Великої Британії, наданої через Міністерство закордонних справ і міжнародного розвитку Великої Британії, в межах програми з протидії та запобігання домашньому та гендерно зумовленому насильству. Думки та погляди, висловлені у матеріалі, не обовʼязково збігаються з позицією уряду Британії, UNFPA чи Міністерства соціальної політики України.