Вона перебиває мене, очі її широко розплющуються чи то від збудження, чи то від того, що стільки її запитань залишаються без відповіді.

— Та про це всі говорять! Увесь базар тільки й торочить, що про дівчину зі сріблястим волоссям, яка перемогла самого Пригнічувача!

Я приголомшено дивлюсь на неї. Вона веде далі, а тараторить при цьому так, що ледве не задихається.

— А принц? — ледве не верещить вона. — Ти врятувала принца?!

— Ну, здається, він сам цього визнавати не бажає, але так. Я врятувала його принцову задницю.

Тепер Адена вже не стримується і верещить.

— Але спершу я його обікрала.

Вона роззявляє рота. Видовище настільки драматичне, що я мимоволі сміюся.

— Що ти зробила?

— На свій захист мушу зазначити, — з невинним виглядом піднімаю я руки вгору, — що я не знала, що це він.

— Пей, а принц… — у погляді її з’являється тривога, вона з десяток разів кліпає очима, а тоді нерішуче промовляє: — Він же Володар. Він же міг… Він міг відчути, що у тебе немає ніякої сили?

Я зупиняю Адену, перш ніж вона остаточно не зблідла, і коротко розповідаю про те, що сталося за останні пів години. Поки я їй усе розповідаю — і про пограбування принца, і про поєдинок з Пригнічувачем, очі її широко розплющуються, а кучерявий чубчик чіпляється за вії. Після того як вона дізналася про те, що за небилиці я наплела майбутньому Виконавцеві, ми почали тихо перемовлятися, аж поки тінистий провулок не проковтнула темрява.

— Ну гаразд… але чи справді він такий вродливий, як усі кажуть?

Я холодно дивлюсь на неї. Сумніваюся, що вона бачить цей погляд, але знаю, що вона його відчуває.

— Тобто саме це тебе цікавить після всього, що я тобі зараз розповіла?

— Це не відповідь, — співуче каже вона.

Я розвалююся на наших грубих килимах, заглушуючи стогін колючою ковдрою. Те, що я волію не відповідати, каже Адені про все краще за будь-яку відповідь.

Вона знову верещить, і цього разу я приглушую ковдрою вже її.

***

Дахами скрадається світанок, і я, ніби наслідуючи його унизу, навшпиньки пробираюся вулицями.

Зазвичай мені неважко, пірнувши в хаос, який кожного ранку панує у Грабіжницькому провулку, залишатися непоміченою та зісмикувати годинники з зап’ястків покупців або витягувати монети з кишень роззяв.

Але не сьогодні.

Сьогодні я — не невидима. Найгірше жахіття крадія.

Очі. Десятки очей невідривно дивляться на мене, поки я йду провулком. Мені добре чути, як вони перешіптуються, вони вказують на мене пальцями та витріщаються.

Кілька з них починають навіть аплодувати, коли я пробираюся повз їхні візки, та проводжають мене благоговійними поглядами. В натовпі я бачу десятки знайомих облич, адже я зростала і виживала в оточенні тих самих людей. Друг — це занадто гучне слово для усіх, крім Адени, але я роками вибудовувала свою репутацію Провидиці, завойовуючи повагу людей та готуючи свідків своїх здібностей.

Натовп, здається, розступається переді мною, і обабіч утворюється людська стіна.

— Срібноволоса Спасителько, — чую я шепіт якогось чоловіка, а тоді решта підхоплюють його слова.

Я зупиняюся, ледве не спіткнувшись, мої ноги буцімто німіють. Там висить раніше закрите від мого погляду розваленими крамницями ще одне знамено. І тепер я добре його бачу.

ОБРАНЦІ НАРОДУ ІЛІЇ

ПРЕДСТАВЛЯЄМО ВАМ УЧАСНИКІВ

ШОСТИХ ІГОР ОЧИЩЕННЯ:

КАЙ АЗЕР

АНДРЕА ВОС

ДЖАКС ШИЛДС

БЛЕР АРЧЕР

ЕЙС ЕЛВЕЙ

БРЕКСТОН ГЕЙЛ

ГЕРА КОЛЬТ

СЕДІ НОКС

Я швидко пробігаю очима до самого низу списку. А тоді моє серце на мить завмирає. А може, й на довше.

Тому що останнє написане великими літерами ім’я видається мені занадто знайомим.

ПЕЙДЕН ҐРЕЙ