Ще наприкінці XIX століття австрійський психоаналітик Альфред Адлер запропонував теорію, яка й досі викликає дискусії: порядок народження у сім’ї впливає на характер дитини. Спершу ця ідея звучала як щось на межі астрології: занадто просто й нібито без наукового підґрунтя. Але десятки досліджень психологів і соціологів переконують: у цій закономірності є сенс. Хоча вона не пояснює все, що формує особистість, і не є остаточною «правдою», черговість народження справді накладає відбиток на те, якими ми стаємо.

Єдина дитина: творчість і уява

Життя без братів і сестер має свої очевидні бонуси. Батьки й родичі зосереджують на дитині максимум уваги, часу та ресурсів. Це може бути доступ до якісної освіти, подорожей, творчих гуртків і занять, які розвивають уяву. Не дивно, що вчені помітили: у єдиних дітей часто більш розвинені ділянки мозку, пов’язані з креативністю.

Але є й інша сторона. Відсутність братів і сестер позбавляє досвіду боротьби за іграшки, суперництва чи домовленостей у спільних іграх. У дорослому житті це інколи обертається надмірною довірливістю або труднощами в розпізнаванні прихованих емоцій інших людей. Тому психологи радять батькам єдиної дитини створювати для неї широке коло спілкування, де можна випробувати різні сценарії взаємодії й навчитися реалістично оцінювати оточення.

Старший: відповідальність і лідерство

Перші діти в сім’ї часто стають носіями високих стандартів і прикладом для інших. На це впливають і фізіологічні причини, і культурні. Адже молоді батьки частіше народжують міцних дітей, а у багатьох суспільствах існує культ первістка. Старшому дістається більше уваги й привілеїв, що формує впевненість і почуття значущості.

Однак поява молодших може стати кризою. Вчорашній лідер раптом втрачає монополію на увагу й починає шукати нові способи самоствердження, від бунту до «ідеальної» поведінки. Завдання батьків — не нав’язувати старшому роль няньки, а залишати простір для індивідуального розвитку, водночас заохочуючи теплі стосунки з молодшими.

Середній: між двома полюсами

У психології навіть існує термін «синдром середньої дитини». Такі діти часто шукають способи заявити про себе, щоби не розчинитися між старшими й молодшими. Хтось стає бунтарем, хтось, навпаки, тихим спостерігачем. Обидві стратегії формують стійкість, уміння пристосовуватися й будувати гнучкі соціальні зв’язки.

Недолік очевидний: середні діти частіше за інших відчувають несправедливість і брак уваги. Їм особливо важливий час із батьками тет-а-тет, коли їхня унікальність підкреслюється і визнається.

Молодший: креативність і легкість

Наймолодші в родині традиційно мають менше тиску й більше свободи. Вони ростуть у вже сформованому середовищі, де багато чому навчаються у старших. Це дає їм змогу розвивати гнучкість, гумор і нестандартне мислення. Молодші діти рідше відчувають потребу доводити свою «правильність» батькам і дозволяють собі експериментувати з ролями.

Проте саме ця легкість інколи стає причиною того, що молодші довше залишаються в ролі «маленьких», не поспішаючи дорослішати. Тут важливо допомогти дитині вчасно вийти за межі цієї зони комфорту.

Що важливіше — порядок чи атмосфера?

Дослідження свідчать: черговість народження справді має значення, але вона є лише одним із багатьох факторів. Не менш важливими є фінансові можливості родини, різниця у віці між дітьми, стиль виховання й загальний емоційний клімат у домі. Порядок народження не визначає долю автоматично, а лише додає нюансів до характеру.

Для батьків ця теорія може стати корисним орієнтиром. Усвідомлення того, з якими труднощами й перевагами стикається кожна дитина залежно від її місця у сім’ї, допомагає виростити дітей більш уважними до себе й одне до одного. І, можливо, саме це знання зменшить кількість дитячих образ і додасть гармонії в родині.