Оксана Хромова
Щороку 2 лютого мільйони людей у різних країнах дивляться на одне й те саме дійство: маленький бабак виходить зі своєї нори, а світ затамовує подих, намагаючись зрозуміти — чи довго ще триватиме зима. День бабака давно перестав бути просто фольклорним ритуалом. Це історія про надію, гумор, колективну гру в символи і про те, як традиція може стати частиною масової культури.
Перший офіційно задокументований День бабака у США відбувся у 1887 році у Панксатоні. Саме там місцева газета вперше написала про святкове спостереження за бабаком як про подію, гідну уваги громади. Спочатку це було камерне дійство для кількох десятків людей. Та з роками воно перетворилося на масштабне зимове свято з музикою, костюмами й нічними гуляннями.
Святкування завжди відбувається на світанку. Бабака урочисто дістають із нори, а спеціально створений клуб опікунів оголошує його прогноз. Цей момент подається з гумором і театральністю, але саме в цьому й полягає суть свята, створеного для радості.
День бабака сьогодні
Сучасний День бабака — це суміш фольклору, попкультури й міського фестивалю. У різних містах США та Канади проходять ярмарки, тематичні сніданки, костюмовані паради й концерти. Люди одягаються у костюми бабаків та фотографуються з фігурами тварин. Вони п’ють гарячий шоколад і святкують сам факт того, що зима поволі наближається до завершення.
Водночас свято давно вийшло за межі конкретних локацій. Соцмережі щороку наповнюються мемами, жартами й трансляціями з нір знаменитих бабаків. День бабака став приводом зупинитися, усміхнутися й разом із незнайомими людьми відчути спільне очікування весни.
Найвідомішим прогнозистом залишається панксатонійський Філ, але він далеко не єдиний. У Канаді це Віллі у місті Віартон. У Нью-Йорку на Статен-Айленд бабак Чак щороку робить власний прогноз.
Кожен із цих бабаків має фанатів, сторінки у соцмережах і власну історію. Разом вони формують своєрідну лігу тварин, які раз на рік стають головними героями новин.
Фільм, до якого повертаються щороку
У 1993 році вийшов фільм “День бабака”, головну роль у якому зіграв Білл Мюррей. Саме він зробив цей день всесвітньо відомим не лише як свято, а як ідею.
Сюжет здається простим. Цинічний телеведучий приїздить висвітлювати святкування у маленьке місто. Там він раптом опиняється у часовій пастці, проживаючи 2 лютого знову й знову. Але за легкою комедійною формою ховається історія про самотність, страх змін, відповідальність за власні вчинки й поступове дорослішання.
Фільм роками передивляються мільйони людей у різних країнах — часто саме в період зими, коли особливо відчувається втома від одноманітності. Для багатьох це не просто стрічка, а теплий ритуал: повернутися до знайомої історії, у якій герой повільно вчиться бути уважнішим, добрішим і чеснішим із собою.
Після успіху фільму вислів «день бабака» увійшов у повсякденну мову як позначення повторюваної рутини. Але водночас він зберіг і другий сенс — нагадування про те, що навіть у наймонотоннішому дні є можливість щось змінити.
Проста філософія
День бабака тримається не на вірі у прогнози й не на точності прикмет. Він тримається на відчутті спільності та на простій людській потребі мати маленьку точку опори посеред зими. Коли за вікном довго темно, холодно й одноманітно, будь-який привід для легкої радості стає важливим. День бабака пропонує саме це — без зобов’язань, без серйозних обіцянок, без потреби щось доводити. Просто ще один знак: ми ближче до весни, ніж учора.
Це свято дозволяє трохи помріяти. Не змушує змінювати життя, але тихо нагадує, що зміни можливі. І, мабуть, у цьому його головний секрет — воно дуже людське, з його очікуваннями та надією, які спокійно живуть поруч.