У дорослому віці ми часто ставимо собі обмеження: пізно змінювати професію, пізно починати бігати, пізно вчити англійську. Але правда в тому, що «пізно» — це лише ілюзія, створена страхом. Сучасний світ відкритий для тих, хто має бажання вчитися, і саме навчання стає однією з найцінніших форм турботи про себе, власного розвитку, впевненості, свободи вибору.

Про те, чому дорослі насправді здатні вчитися швидше, ніж думають, як знайти формат навчання, що підходить саме вам і чому англійська може стати початком нової історії, ми говоримо з Анною Романишиною, підприємицею, CEO комфортної школи англійської мови PROGRESS і мандрівницею. Її досвід — це про любов до процесу, віру в себе й натхнення, яке змінює не лише вимову, а й спосіб мислення.

Чому, на вашу думку, багато дорослих бояться почати вчити англійську після 30 років?

Найперша причина не в самому віці, а в тому, як змінюється наш стан і статус із роками. Що старшими й успішнішими ми стаємо, то важче дозволити собі бути «новачком».

Мову неможливо відокремити від особистості. У своїй рідній мові людина почувається впевнено, володіє нею як доросла, зріла особистість. А от коли починає говорити англійською, ніби «скочується» до рівня дитини 5–8 років, коли бракує слів, щоб висловити все, що хочеш. Це створює відчуття некомпетентності. І що більш компетентна людина у своєму житті, то болючіше вона сприймає цей стан.

Під час навчання це відчуття неминуче: мова постійно ставить перед нами виклики. Люди втомлюються від відчуття «я не можу» і часто здаються. Але це нормальний процес, через нього проходять усі. Головне прийняти цей факт і не ставати собі критиком. Варто підтримувати себе або самостійно, або через ком’юніті: розмовні клуби, групові заняття, челенджі, спільноти з викладачами, що завжди підтримають.

Є суб’єктивні причини, які можна врівноважити внутрішньою та зовнішньою підтримкою. Є й об’єктивні — з віком мозок справді працює повільніше, і нам потрібно більше часу та терпіння. У 30–55 років це особливо помітно. Але це не означає, що мову неможливо опанувати, просто шлях буде трохи довший.

Діти засвоюють мову легше, бо до 12 років у мозку відкрите так зване мовне вікно. Після цього процес ускладнюється, проте дорослі мають перевагу — свідомість, концентрацію й чітку мотивацію. Завдяки цьому, навіть якщо процес повільніший, результат може бути не менш успішним.

Отже, є страхи й об’єктивні чинники, але всі вони долаються. Ми можемо компенсувати зниження когнітивних можливостей концентрацією, мотивацією, практикою і, найголовніше, підтримкою — як внутрішньою, так і зовнішньою.

Які основні страхи або стереотипи заважають дорослим почати навчання?

Перший — віра у суперсекретні легкі способи. Колись навіть рекламували, що якщо слухати англійську уві сні, мова «зайде» сама. І сьогодні подібного дуже багато — обіцяють, що можна вивчити мову завиграшки. Ми всі розуміємо, що це не так, але реклама працює, бо потреба знати мову є, а процес насправді непростий. Мозок шукає короткий шлях. Врешті ті, хто обіцяє «легкість», збагачуються, а люди втрачають мотивацію. Коли стає складно, замість того щоб знайти в собі сили продовжувати, вони знову шукають новий «чарівний метод». Але як і в спорті чи роботі — бувають і легкі, і важкі етапи. Це природно.

Другий — відчуття, що зі мною щось не так. Коли важко, нудно, не хочеться робити домашку чи йти на урок, багато хто думає, що це проблема лише їхня, а в інших усе виходить легко. Це не так. Усі проходять через труднощі, просто не всі про це говорять.

Третій — переконання «мені не дано вивчати мови». Це теж хибне уявлення. Вивчення мови не талант і не дар, а процес із певними алгоритмами: потрібно кілька разів зустріти слово в контексті, мати достатньо годин контакту з мовою, дотримуватися послідовності. Є, звісно, 5–10% людей, яким мови даються складніше, вони просто рухаються повільніше, але це не означає, що не зможуть досягти результату.

Я займаюся школою англійської вже десять років, із них п’ять активно викладала. І часто зустрічаю людей, у яких рівень мови елементарний. Це не тому, що їм «не дано», а тому, що вони просто не приділяли цьому системного часу. Почнуть займатися — і рівень одразу зросте. Тож не буває людей, яким це недоступно. Є лише різний темп і різна кількість зусиль, які кожен готовий докласти.

Як відрізняється підхід до навчання англійської у дорослому віці від того, як вчать діти чи підлітки?

Це класне питання. Моєму синові сім із половиною років, і він вільно говорить українською, польською та англійською. А мені, щоб опанувати англійську, знадобилося понад десять років. І я, дивлячись на це, думаю: рада за нього, але не всією душею. Процес вивчення мови у дітей і дорослих відрізняється абсолютно всім. Навіть якщо мова та сама, те, як інформація «заходить» і перетворюється на навичку, зовсім інше.

По-перше, швидкість запам’ятовування. Дітям потрібно значно менше повторень, щоб запам’ятати. Їхній мозок вбирає нове природніше, без опору.

По-друге, супротив. У дорослих його набагато більше. Наприклад, дитина дивиться мультфільм англійською, розуміє лише половину і не переймається. У неї не виникає тривоги через нерозуміння. А дорослий, якщо не розуміє кілька слів, одразу панікує: «Стоп, поясніть!». Це наслідок старої освітньої установки — все треба зрозуміти і зробити ідеально. Якщо з десяти речень сім правильних, а три — ні, дорослий зосередиться саме на помилках. Діти просто йдуть далі, не зупиняються на дрібницях.

Третя відмінність — мотивація. У дітей вона здебільшого зовнішня: вчимо, бо треба. У дорослих внутрішня: вчу, бо хочу. Це може бути бажання змінити роботу, подорожувати, читати Стейнбека в оригіналі чи знайти партнера за кордоном. Навіть існує окремий напрям — мовний коучинг, де викладач допомагає людині знайти власну мотивацію.

У дорослих часто виникає внутрішній конфлікт: «Хочу вивчити мову, але зараз купа проєктів». Тому важливо поєднувати внутрішню мотивацію із зовнішньою: ставити дедлайни, проходити курси, брати участь у челенджах, працювати з викладачем, який підтримує.

Ще одна відмінність — час і ресурс. У дорослих їх менше, тому важливо шукати баланс і практичне застосування мови. Ми живемо переважно в українськомовному середовищі, тож потрібна свідома звичка: наприклад, дивитися англомовний YouTube чи слухати подкасти. Діти вчать, бо так сказали. Дорослі, бо розуміють, навіщо. І саме це, попри всі труднощі, стає їхньою головною перевагою.

Чи допомагає досвід і життєва мудрість у дорослому віці краще засвоювати мову?

Це залежить від того, що ми вкладаємо у поняття «мудрість». Якщо під цим мають на увазі знання себе: як саме ми сприймаємо інформацію, коли найпродуктивніші, у який спосіб легше навчаємось — тоді так, це дуже допомагає.

Хтось краще сприймає інформацію візуально, хтось на слух. Комусь легше вранці, комусь — ввечері. Якщо людина знає свої особливості й будує навчання відповідно до них, це величезна перевага.

Так само важливо розуміти, який викладач вам підходить — вимогливий чи, навпаки, м’який і який підтримує. Це безпосередньо впливає на ефективність.

Уміння концентруватися, не відволікатися, залишатися у процесі навіть тоді, коли результатів ще не видно, — це теж прояв зрілості. А ще доброта до себе. Уміння не критикувати, а підтримувати, не знецінювати свої зусилля — це і є та життєва мудрість, яка справді допомагає у вивченні мови.

Які методи або формати навчання (курси, онлайн, тьютори, самостійне навчання) найефективніші для дорослих?

Це залежить від того, як саме ви навчаєтесь і навіщо йдете в школу. Сьогодні доступ до інформації безмежний, і теоретично можна вивчити мову самостійно. Але на практиці це вдається одиницям. Раніше викладач був головним джерелом інформації, тепер — ні. Тому важливо зрозуміти, на яку саме «роботу» ви наймаєте школу чи викладача.

Більшість дорослих приходять не лише по знання, а й по зовнішню мотивацію — структуру, контроль, відчуття стабільності. Вони знають, що у вівторок і четвер о дев’ятій буде урок, де все чітко, цікаво і корисно.

Друга причина — підтримка й натхнення. Викладач концентрується саме на вас, підбирає матеріали, допомагає подолати страх розмовляти, надихає власним прикладом. Спілкування з людиною, яка вже пройшла цей шлях, додає віри у власні сили.

Третє — система та якість матеріалів. У школах або з викладачами навчання зазвичай грамотно структуроване: матеріал адаптований до вашого рівня, темпу й цілей. Це економить час і дає відчуття прогресу.

Для дорослих найкраще працює індивідуальний формат або змішане навчання (blended learning), коли теорію ви опановуєте самостійно, а практикуєте з викладачем. Це поєднує гнучкість і живий контакт.

Я не надто вірю в курси лише у записі. Вони зручні, але мало хто проходить їх до кінця. Вивчення мови — це складний інтелектуальний процес, який потребує підтримки. Викладач допомагає побачити свої сильні й слабкі сторони, адаптує підхід до вашого темпу та психології. Самостійне навчання може бути чудовим доповненням, але найкращі результати дає поєднання структури, практики й людської підтримки.

Що б ви порадили тим, хто думає, що вже запізно вчити англійську?

Це, мабуть, моє улюблене питання про вік. Можливо, тому що мені скоро 40. У суспільстві досі багато упереджень: у 30 пізно вчити англійську, у 30 пізно переходити в ІТ, у 30 пізно виходити заміж. Але більшість цих “пізно” надумані.

Так, є речі, які справді обмежені часом: у 50 років зазвичай не народжують дітей, складно стати олімпійським чемпіоном, якщо почати плавати дорослим. Але навіть тут є винятки. Той самий Майкл Фелпс почав не з народження, а у 8 років, і став легендою.

Багато наших уявлень про вік залишилися з індустріальної епохи, коли головну роль відігравала фізична сила. А зараз усе інакше: когнітивні можливості людини зберігаються набагато довше, а отже і здатність навчатися.

Я мала студента, якому було майже 60. Так, йому було складніше, але він стабільно рухався вперед і зрештою досяг рівня Upper-Intermediate. Таких прикладів багато. Головне пам’ятати: час однаково мине. Якщо вам зараз 30, через 10 років вам все одно буде 40. Питання лише в тому, чи використаєте ви цей час, щоб отримати нову навичку, яка відкриє вам більше можливостей.

Знання англійської реально змінює життя: ви починаєте дивитися фільми без перекладу, проходите співбесіди з упевненістю, подорожуєте без мовних бар’єрів, спілкуєтеся з людьми з усього світу. І це дає колосальне відчуття свободи.

Не обов’язково робити все самостійно. Поруч може бути фахівець, який підтримає, спрямує і допоможе пройти цей шлях ефективно. Це інвестиція, яка завжди окупиться. Бо мова — це не просто навичка, це ресурс, який залишиться з вами назавжди.