«Жахіття» змін: Як голландці покращують свою освітню систему

4 інновації у методах навчання

Лілія Боровець, співзасновниця Центру інноваційної освіти «Про.Світ»

«Наша система шкільної освіти – просто жахіття!» – Говорить мені голландка Карін, яка працювала у школі дванадцять років, потім була коучем, а зараз працює над зміною культури співпраці у школах в організації Leerkracht, що розташувалась в Утрехті, але працює з понад 500 школами у всіх Нідерландах.

Повірити в тезу Карін мені складно. Нідерланди входять у топ-5 кращих освітніх систем, відповідно до дослідження Всесвітнього Економічного Форуму,  країна витрачає близько 9% ВВП на освіту (а це доволі багато для Європи), а ще, за результатами PISA, країна тривалий час впевнено демонструє результати вище середнього серед країн OECD.

«Чим же таке жахливе це “жахіття”?» – думала я, вирушаючи на зустріч з нашими партнерами з Leerkracht.

Виявилось, що «жахіття» – це глобальні виклики, які проживають працівники освіти у всьому світі. Зокрема, криза освітньої візії, недостатнє (чи то краще сказати – неефективний розподіл) фінансування шкіл, зайва бюрократія, а ще тиск часових рамок, адже вчитель працює з учнями близько 20 годин на тиждень. А найважливіше, що зазначають голландці, – дуже мало молодих людей планують працювати у школах через низьку зарплатню та нестачу можливостей для професійного розвитку. Нічого не нагадує?

Та Leerkracht вірить у те, що зміни можливі, і найважливішою зміною має стати культура постійного вдосконаленнях у школах. «“Що ми можемо робити краще?” – це найважливіше запитання, яке має стояти на порядку денному у школі, – розповідає мені Яаап, засновник організації. – Адже всі ми знаємо: якою б не була стратегія, культура їсть її на сніданок». Їхня організація привносить культуру постійного вдосконалення у школи: спільна побудова візії та розвитку школи, робота вчителів у командах над пріоритетами розвитку школи, спільне планування уроків та активностей вчителями, постійний збір та аналіз зворотного зв’язку від учнів та батьків.

Бізнес віднедавна почав інтегрувати таку модель взаємодії, для громадських організацій та рухів вона радше природна, тож чому останнім бастіоном фабричної системи і праці, і культури залишаються освітні (часто – державні) інституції? Погляньмо на основні зміни, які Leerkracht запроваджує у голландських школах:

1. Будуємо «Історію Змін»

Кожна школа – унікальна, кожна школа має своє призначення і місію. Тут грають велику роль деталі: де школа розташована, які учні у ній навчаються, яку амбіцію мають вчителі у школі, до чого прагнуть. За допомогою обговорень, фасилітацій та дискусій школи прокладають свій шлях змін, мріють про точку «Б», ставлять собі амбітні цілі та окреслюють шлях змін.

2. Командна робота

Досі у школах вчителі працюють ізольовано, кожен у своєму класі. Навички XXI століття – це здебільшого навички роботи з людьми. Як школа може розвинути ці навички в учнів? Звісно, це можливо, якщо рольовими моделями виступатимуть учителі. Навколо пріоритетів розвитку школи формуються команди, які працюють над визначенням цілей, делегуванням обов’язків, відстеженням прогресу команди. У Нідерландах цей процес настільки приживається, що протягом двох років весь «колектив» школи формується у 7–8 команд, кожна з яких має свій пріоритет і постійно ставить собі запитання: що ми можемо робити краще?

3. Спільне планування та організація уроків

Дослідження McKinsey про 25 успішних шкільних систем виводить одну просту і очевидну тезу: покращення якості освіти напряму залежить від покращення якості викладання. Однією з практик Leerkracht є спільне дизайнування уроків, відвідування уроків одне одного та надання зворотнього зв’язку про те, що найкраще працює на уроці, а що варто покращувати. Вчителі це роблять не у «атестаційний рік», а регулярно, щотижня. З одного боку, це економить час на підготовку до уроку, а з іншого – формує культуру довіри та чесності між працівниками.

4. Почути голос учнів та батьків

Як перевірити, чи учень є центральним суб’єктом освітньої системи? Можливо, варто запитати у нього\неї? У Нідерландах є висока культура «презумпції розумності» учня. До учня ставляться як до партнера, насамперед, думку якого враховують під час планування уроків, складення розкладу, організації шкільних активностей. Вчителі щоразу просять зворотний зв’язок в учнів про те, що відбувається на уроках, залучають їх до «педагогічних нарад», аби почути їхні потреби. Також зворотнiй зв’язок від батьків, який збирають регулярно, аналізують і враховують, плануючи роботу школи. «Було трохи страшно, – зізнаються мені вчителі, – але найважливіше, що учні відчувають себе також відповідальними за своє навчання, і це справді працює».

Відвідуючи одну зі шкіл, поспілкувалась із учителем математики. Каже, що прогрес очевидний: учні демонструють кращі результати порівняно з попереднім роком, у школі стало цікавіше працювати – учителі постійно обговорюють свої плани, діляться новинками, вдосконалюються. «Я тепер не можу собі уявити і дня без школи, – каже він, – хоча думав втікати звідси ще кілька років тому».

Насамкінець, погоджусь – культура їсть стратегію на сніданок, а культура – це те, як поводяться люди у школі, які у них бачення, прагнення і мрії. Тож нам залишається багато мріяти та щодня рухатись маленькими кроками до своїх мрій.

— Читайте также: Валерия Заболотная: «Креативность возникает, если мышление «не отягощено» научными шаблонами»

Мы в Facebook