Як малюнок дитини може врятувати життя: Анастасія Сайферс про допомогу переселенцям та військовим

Анастасія Сайферс — колишня депутатка та виконувачка обов’язків голови Ірпеня. Зараз вона голова громадської організації “Європейська асамблея жінок-депутатів”, у яку входить навіть ексдепутатка Європейського парламенту Ребекка Гармс. Також Анастасія голова наглядової ради ГО «Національна мережа розвитку локальної філантропії» — це мережа благодійних фондів України, яка включає близько 20 організацій.

Проте з початку війни фокус Анастасії зосереджений на допомозі військовим та вимушеним переселенцям. Вона разом з чоловіком заснувала фонд родини Сайферсів, до якого долучилися члени їхньої сім’ї. Тепер цей фонд допомагає із влаштуванням переселенців за кордоном та надає засоби індивідуального захисту українським бійцям. Крім того, незабаром для український сімей знайдуть патронатні сім’ї у США — це одна з цілей аукціону дитячих малюнків.

Детальніше читайте у проекті «Незламні», який виходить за підтримки Франко-української торгово-промислової палати.

Переїзд у Варшаву

Ще до початку війни Анастасія разом із родиною виїхала з України. Вона пояснює, що у США ще з початку листопада були очікування, що рф розв’яже війну з Україною. Анастасія намагалася цю думку відігнати, але уже у січні переїхала з рідними до Греції. З того часу вона почала готувати волонтерів та людей, з якими був контакт, до того, що може бути війна і казала, що вони можуть звернутися по допомогу. 

Після початку війни, на початку березня, Анастасія з чоловіком переїхали до Варшави у Польщі, щоб було зручніше допомагати переселенцям. Тоді ж вони заснували фонд Сайферсів. У Варшаві вони зняли цілий хостел, де організували шелтер для українських переселенців. 

Шелтер для переселенців у Варшаві/фото зі сторінки Анастасії Сайферс

Анастасія разом і командою допомагають українцям із довгостроковим поселенням, вибором місця проживання, працевлаштуванням, налагодженням контактів. Шелтер слугує своєрідним місцем, де українці можуть перепочити, відійти від військових дій, отримати психологічну допомогу та зрозуміти, куди рухатися дали та що робити.  

Засновниця фонду Сайферсів каже, що у них було два шелтери у Варшаві, проте майже всіх людей вони вже порозміщували довгостроково.

Життя у шелтері та допомога переселенцям 

Із початку війни в Україні багато жителів почали виїжджати за кордон — на пунктах пропуску утворювалися величезні черги, а через шелтери приходив нескінченний потік людей.

“Ми зустрічали українців на кордоні, відвозили у шелтери, де їх відгодовували, відпоювали та “ставили на ноги”. Це був постійний конвеєр з людей. Були дні, коли потік був шалений. Зараз вже не так”, — розповідає Анастасія

Вона додає, що  також жила та працювала у шелтері — готувала їсти, спілкувалася та допомагала кожній сім’ї окремо. Зараз фонд Сайферсів готує звіт, скільки їм вдалося прихистити людей.

Про аукціон малюнків

У цих же шелтерах народилася ідея зробити аукціон дитячих малюнків, який проведуть у США. 

“У нас було багато дітей у шелтері і їх треба було чимось заняти. Мій чоловік любить малювати і почав долучати до цього дітей. Я попривозила фарби, мольберти. Потім ми зрозуміли, що це своєрідна терапія — діти передають свої переживання через малюнки. Ці малюнки були такі кльові, що ми вирішили зробити аукціон. Тоді ми запитали у дітей, як їм ідея, якщо один малюнок означатиме одну броню для військового — діти та їхні батьки це підтримали”, — каже Анастасія.

Вік дітей, що створюють малюнки для аукціону — від 5 до 15 років. Малюнки діляться на дві категорії. Перша — це дуже патріотичні малюнки із українською символікою та військовими, друга категорія — це червоно-чорні малюнки із зображенням війни.  Ці малюнки зазвичай створюють діти, які на власні очі бачили військові дії. Автори малюнків — діти переселенців та військових, які зараз захищають Україну. 

Діти малюють у шелтері/фото зі сторінки Анастасії Сайферс

“Ми зв’язалися із шелтером на Західній Україні, який приймає дружин та дітей військових, і запропонували їм таку ж ідею. Вони надсилають нам також малюнки”, — пояснює засновниця фонду Сайферсів.

Наразі до аукціону готові вже 100 малюнків, але ця кількість більше — інші малюнки ще не встигли доставити. Анастасія називає ці малюнки “листівками у світ”, адже одна з цілей заходу — привернути та не дати згаснути увазі міжнародної спільноти. Крім того, завдяки цим малюнкам сім’ї зможуть знайти патронатну сім’ю в США, яка опікуватиметься українцями, поки війна не завершиться. За кожним малюнком буде історія сім’ї, яку пишуть залучені журналісти. 

Виставки та аукціон проводитимуть у США — де саме, поки не зрозуміло, адже триває організація. Хоча Анастасія зізнається, що їх вже чекають і в Чикаго, і в Нью-Йорку, навіть дзвонили з Корпусу Миру і пропонували допомогу з організацією.

Перша мета аукціону — зробити так, щоб про війну в Україні не забували. Треба постійно тримати увагу на цьому і проводити заходи, які будуть з’єднувати українські організації та громадян з іноземцями. Адже поступово емоційний підйом із яким країни допомагають Україні буде згасати.

Друга мета — зібрати кошти для захисту військових чи для допомоги переселенцям. Третя — сконтактувати українські сім’ї із американськими, щоб це була довгострокова допомога. Пізніше ці патронатні сім’ї зможуть допомогти із переїздом, працевлаштуванням чи влаштуванням дитини у навчальний заклад. 

“Американці щирі та готові допомогти, але це набагато простіше робити, коли ти знаєш конкретну сім’ю. Конкретні руки та очі, що цієї допомоги потребують. До того ж волонтери не можуть обійняти всіх, а тут буде персоналізована допомога і підтримка, увага”, — пояснює Анастасія.

Вона розповідає, що у них вже є пул сімей, яким потрібна допомога, адже до неї та на сторінку фонду приходить безліч таких запитів від людей з різних регіонів. 

Фонд Сайферсів, патронатні сім’ї та допомога військовим

Отже, фонд родини Сайферсів створили у перші дні війни. Фонд використовує кошти родини, але вже починають залучати спонсорів.

До фонду долучилися усі члени сім’ї. Наприклад дочка чоловіка Анастасії має магазин одягу і продає акційні речі, щоб фандрайзити. Батьки чоловіка опікуються однією українською сім’єю, а брат та сестра опікуються іншою. Саме з цього пішла ідея про патронатну сім’ю для українських переселенців. 

“Ми бачимо, як це відбувається — вони  постійно надсилають відео/фото у повідомленнях. У сімей виникає відчуття, що вони не самотні, за них переживають, та допомагають матеріально та морально. Для наших людей це дуже допомагає, я бачу результат”, — каже Анастасія Сайферс.

Одна з найголовніших цілей фонду — допомога українським військовим, які служать у лавах ЗСУ чи теробороні. Спочатку фонд поставляв навіть тепловізори та оптику, але згодом зосередилися саме на засобах індивідуального захисту. Від початку війни фонд витратив близько 100 тисяч доларів, хоча насправді було витрачено удвічі більше через опосередковані проплати та допомогу для військових. 

Анастасія ділиться, що їй допомагають волонтери, яких вона знає ще з 2014 року. Тоді вона керувала Фондом розвитку Приірпіння, який зібрав 56 млн грн на допомогу сім’ям постраждалим на Майдані. Ця волонтерська мережа включно з юристами зберіглася — її просто активували. 

“Наприклад, у нас є волонтерський логістичний центр «Марлог», з яким ми співпрацюємо близько 10 років. Вони доставлять що завгодно та куди завгодно, ще й відзвітуються. Щойно ми знайшли їм літак, щоб зі США можна було привезти гуманітарну допомогу в Україну”, — розповідає пані Сайферс.

Також є організація у Чернівцях, де волонтери самі відшивають плитоноски. Фонд Сайферсів замовляє їх та випробовує за кордоном, аби вони точно були 4-6 рівня захисту.

Тестування плит для бронежилетів/фото зі сторінки Анастасії Сайферс

Анастасія ділиться, що зараз є багато шахраїв, які продають бронежилети нібито із 4 ступенем захисту, а їх пробиває бойовий патрон. Вона додає, що їхній фонд співпрацює з малою кількістю організацій, аби бути впевненими у якості продукції. 

В Європі знайти амуніцію для українських військових вже дуже складно — адже там майже все вигрібли, навіть метал, який використовують для плитоносок, складно закупити.

“Тому ми знайшли і проплатили китайські якісні бронеплити. У Туреччині купуємо нитки. В Європі вже залишилися шось непомірно дороге, а так — ми закуповуємо по нормальних цінах, а українські волонтери відшивають — так вдається забезпечувати наших захисників”, — ділиться Анастасія.

За її словами, у військових є й інші потреби та  їх багато, але фонд орієнтований більше на питаннях індивідуального захисту військових. 

Анастасія каже, що їй легше переносити війну, коли вона чимось займається. Тоді вона має відчуття, що зробила щось корисне та те, що наближує Україну до перемоги — від цього легше. Але при цьому вона додає, що чим більше робиш, тим більше потреб бачиш і роботи дійсно забагато.

Допомога лідеркам та депутаткам

Раніше Анастасія понад 2 роки працювала у проекті USAID “Жінки у місцевому самоврядуванні”. Вона займалася якраз східним регіоном України — навчала депутаток як організовувати роботу муніципалітету, робити життя громади більш комфортним тощо. Зараз USAID планують продовжити підтримку цих жінок та створити програму, щоб лідерки швидше переходили у ресурсний стан та могли організовувати допомогу і собі, і громаді. 

Зараз більшість цих жінок виїхали за кордон чи на Західну Україну, аби відновити сили, але вони зараз хочуть бути корисними та відбудовувати свої міста, допомагати мешканцям. 

До відбудови, на думку Анастасії, треба залучати багатьох людей, адже, по-перше, міста треба підіймати з нуля, а по-друге, така праця лікує.

“Це як терапія. Відбудова дарує сили і надію, що ми повертаємо життя і робимо його навіть кращим. Вже зараз багато людей допомагають та відгукуються”, — розповідає Анастасія.

Що ж до Ірпеня, де Анастасія були виконувачкою обов’язків міського голови у 2018-2019 роках, то там у неї залишилося багато друзів та знайомих. Події останнього місяця вона називає надзвичайним горем та жахом.


“Важко передати мій емоційний стан, навіть зараз важко якось це окреслити. Два дні назад італійська організація звернулася з тим, щоб допомогти групі жінок та дітям, які були згвалтовані. Відправити їх на реабілітацію. І, якщо чесно, ми тут спілкуємося з місцевими депутатками, активістками, збираємо цю групу, і це просто не можу передати, як важко. Будинок можна відбудувати, а людину — ні”, — ділиться Анастасія.

USAID також зараз формує програму із допомоги постраждалим від сексуального насильства. 

Поради тим, хто хоче зібрати себе до купи

Анастасія радить під час війни згадати точки опори, на які ви опираєтеся зазвичай у найважчі моменти. Наприклад, якщо у вас є людина поруч, то можете обійняти її, сказати чи зробити шось хороше. Ви можете порадувати себе чимось маленьким, згадати те, що для вас найцінніше та що з цього у вас є. Це важко зробити, але це потрібно. 

У моменти біди важливо спиратися на любов, турботу, рідних чи друзів — це дає сенс та сили.