Як на формування дівчинки впливає нарцистична матір

Більшість жінок, які стикаються з певними емоційними чи психологічними проблемами, навіть не замислюється, що причиною може бути вплив нарцисичної матері. Якщо найближча тобі людина є надміру егоцентричною, цього відразу й не помітиш, особливо якщо змалку слухати про те, що материнську любов ще треба заслужити. У доньки можуть виникнути проблеми: занижена самооцінка, відчуття нереалізованості, деструктивні стосунки з людьми, нездатність зрозуміти себе і свої емоції. Чи можна виявити та проаналізувати такий досвід, пройти крізь нього більш усвідомлено та нарешті звільнитися від впливу нарцисичної матері, який закарбовується на все життя? – на усі ці питання можна знайти відповідь у книзі видавництва Vivat «Чи є для мене місце в її серці». Автор Керіл Мак-Брайд  розповідає, як допомогти собі розірвати зв’язок з травматичним минулим. Публікуємо четвертий розділ з книжки.

ДЕ ТАТО?

ХТО ЖИВЕ В НАРЦИСТИЧНОМУ ГНІЗДЕЧКУ

Нарцистична родина нагадує соковите червоне яблуко, що його ізсередини точить хробак. Назовні все чудово, та, скуштувавши його й побачивши шкідника, ви навряд чи захочете доїдати, навіть якщо фрукт не дуже постраждав. Апетит як вода змила. У сім’ї, де мати нарцистична, діють свої неявні правила. Діти згодом привчаються їх не порушувати, та все одно відчувають біль і непорозуміння, бо ці правила перекривають їм емоційний доступ до батьків. У такій родині діти почуваються, немов невидимці. Їх не видно й не чутно, і ніхто про них не піклується. При цьому, хоч як це парадоксально, ці правила стирають будь-які межі в поводженні з молодшими, фактично надаючи батькам можливість діяти на власний розсуд і бажання. Лячна виходить картина, чи не так?

Де тато?

Чому ти не захистиш мене, тату? Де ти був, коли мені тебе бракувало? Чому завжди ставав на мамин бік? А як же я?

Так говорила Марсі під час терапевтичної вправи, яка зветься «порожній стілець». Я попросила її уявити, що на порожньому стільці сидить її батько, і поговорити з ним про їхню родину і про те, як тяжко вона переживала свою самотність, брак любові. Саме це запитання найчастіше хочуть поставити батькові доньки нарцистичних матерів: «Де ти був?»

З власного досвіду та спостережень можу сказати, що відповідь очевидна. Батько обертається навколо матері, як котрась із планет обертається навколо сонця. Нарцис обирає собі в партнери людину, з якою завжди залишатиметься в центрі уваги, бо шлюб довго не витримає. Саме нарцису належить головна роль у сімейній драмі, тоді як її половинка бере на себе другий план. Причини, які змушують чоловіка обирати такі стосунки, бувають різні; для нас найголовніше, що така людина готова терпіти нарцистичну поведінку партнера, а зазвичай і заохочує її. Чоловік може сам цього не усвідомлювати, та рано чи пізно він розуміє, чого від нього очікують. Така зосередженість на дружині, таємна з нею домовленість іноді призводить до того, що батько й сам виявляє нарцистичні риси. Опікуватись доньчиними потребами він при цьому неспроможний.

• «Батько завжди робив усе, що скаже мати, — розповідає сорокарічна Еріка, згадуючи про батькову роль у своєму дитинстві. — Усім керувала мама, татове життя навколо неї крутилось. Він хіба що землю за нею не цілував. Траплялося, сидимо ми, дивимось телевізор. Показують рекламу морозива. Варто було мамі сказати: «О, як апетитно!» — і тато кидався у гараж — їхати за морозивом. Він усе робить за командою. Вона це чудово знає і залюбки користується. При цьому вона навмисно обирає невдалий момент, коли батько дивиться футбол чи просто хоче побути вдома. Коли я їй про це кажу, у неї завжди готова відповідь: “Хіба твій батько здається нещасним?”»
• Батько Даніели винив її в усіх сварках, які траплялись у дівчини матір’ю (а таких було чимало). «Якщо, наприклад, ми з мамою сперечалися через безлад у мене в кімнаті, вона завжди дуже нервувалася, плакала, і тоді втручався тато зі словами: «Подивися, що ти накоїла! Тільки поглянь, як мама переймається через тебе!» Її переживання завжди турбували його більше за мої».
• Сорокаоднорічна Клер розповідає, як її мати тримала під контролем усю родину разом із батьком. Якщо мама припиняла розмовляти в донькою, те саме робив і тато. «Мама була алкоголічкою. Ми часто повертались додому зі школи і знаходили її на дивані в несвідомому стані. Я мовчала, аж доки сама не піддалася тій атмосфері. Старший із братів урешті-решт сказав татові, що мама постійно п’яна. Перед цим він подивився у словнику, які є синоніми до слова «п’яний», і обрав більш м’яке, як йому здалося, — «у стані сп’яніння», але тато вдарив його по щоці: «Не смій говорити про матір у такому тоні». Він завжди її захищав».
• У родині Кармен батько незмінно грав роль материного захисника. «Його потреби також певною мірою втратили значення. Раніше я тривожилась за нього, однак тепер розумію, що на цьому їхні стосунки і тримаються. Вони потребують одне одного, щоб і далі грати свої покручені ролі, це необхідна умова їхнього емоційного виживання. Мені байдуже, як вони при цьому почуваються, але це вплинуло на мене. Як же я? Чи це когось узагалі цікавить?» Під час терапії Кармен спробувала поговорити з матір’ю про виховання, якого зазнала в дитинстві. Та варто їй було окреслити тему, як батько поспішив стати на захист матері. Це було подвійне приниження. Особливо неприємно було бачити материну реакцію. «Хіба він не диво? — промовила вона. — Кращого чоловіка годі й шукати». Кармен розповідає: «Їм і на думку не спадає подумати не про себе, не про мати чи її чоловіка, а про мене. Вони тільки й говорять, що про своє прекрасне подружнє щастя. У такі моменти мені хочеться нагадати їм, як тато зізнався мені — і не раз, — що хоче втекти з іншою жінкою. Та вони все заперечують, все їхнє життя — акторська гра».

Ця таємна угода між батьками, що правлять усім нарцистичним гніздечком, міцна й неприступна для чужих, а понад усе для доньки, у якій мати схильна вбачати конкурентку. Під час терапії Кармен чимало зрозуміла, та від цих спогадів сльози самі навернулись на очі. Хоч як це трагічно, саме така манера заперечувати очевидне часто стримує родину від розпаду, і це не завжди на краще. Пари нерідко заплющують очі на власні проблеми, при цьому травмуючи дітей. Одного дня Кармен знайде в собі сили повернутися до цього епізоду без болю. Навряд чи їй до снаги щось змінити у стосунках між батьками, та принаймні вона може зменшити їхній вплив на власне життя.

Читайте також: 15 серіалів, які варто подивитися кожній жінці

Одна з найважливіших функцій батьків полягає в тому, що вони являють собою приклад здорових любовних стосунків. Імовірність ускладнень у романтичному житті значно більша в дітей, які не мали перед очима нормальної моделі, адже спостереження запам’ятовуються набагато краще за батьківські нотації. Друга частина книжки присвячена любовним стосункам жінок, що їх виховували нарцистичні матері, і впливу на доньок нездорових батьківських стосунків.

З нарцистичною матір’ю емоційним благополуччям дитини нерідко жертвують, адже батькові в такій ситуації важливо зберегти мир у подружньому житті. На ранніх етапах терапії для доньки важливо дати вихід вразливості та безпорадності, що живуть у ній з дитинства.

• Дев’ятнадцятирічна Крістін говорить із сумом: «Не знаю, навіщо я народилась на світ. Нащо Господь дав їй мене, якщо я їй була не потрібна? Були моменти, коли мені здавалося, що просто не виживу, але я витримала. Мені не подобається моя зовнішність, у мене занижена самооцінка, я не вмію себе хвалити. Тато любив мене і хотів захистити, але не міг, мамина поведінка не залишала йому виходу. Інакше він не зміг би зберегти шлюб».
• Двадцятишестирічна Лінда поділилася зі мною цікавими спостереженнями стосовно того, як поводилися з її матір’ю біологічний батько та вітчим. «Для вітчима вона завжди була центром усесвіту. Її це влаштовує, і їм добре разом. Він готовий скільки завгодно слухати її ниття і терпіти зміни настрою, а мій справжній батько був алкоголік і напивався, щоб усього цього не чути».
• Зазвичай виявляється, що мати дуже ревнувала, якщо в доньки були добрі стосунки з батьком. Так, Кендіс ділиться болючими спогадами про період, коли її батько помирав від хвороби Паркінсона. «Тато лежав на лікарняному ліжку, я прилягла поряд. Це були останні години його життя — без перебільшення. Маму розлютило, що ми з ним такі близькі, тож вона сказала мені посунутися й сама вмостилася біля тата. Мене сповнював сум, адже, здавалося, він єдиний посправжньому мене любив. А потім, через кілька років, ми заговорили про стосунки в родині, і мама розповіла, що свого часу визначала за потрібне внести в татів заповіт деякі зміни: мовляв, мені дісталося менше, ніж іншим дітям, бо я і так забагато мала, доки тато був живий».
• Батько Поли обожнював носити її на руках. «Я була татовою донечкою. Мама завжди сварилась: «Відпусти її, нехай ходить сама». Приревнувала до трирічної дівчини, бо тато приділяв мені забагато уваги. Вона хотіла, щоб він опікувався тільки нею».
• У Венді були такі близькі стосунки з батьком, що вона, подорослішавши, вирішила наслідувати його. При цьому дівчина завжди трималась подалі від матері. Ось що вона мені розповіла: «Мама дуже ревнувала. Тато був лікар, і я теж училась на медичному факультеті. Він був мені ближче і до того ж умів співчувати». З матір’ю у Венді небагато спільного, та й способи життя вони обрали різні. «Вона була домогосподаркою і взагалі не розуміла, навіщо мені та освіта. А мені подобалось ходити з батьком на полювання, на риболовлю, просто бути з ним разом, розмовляти. Її це бісило. Вона так і казала, коли я в неї щось питала: “Чого ж ти в тата не спитаєш? Він же тут розумник, не я. Він тобі збирався купити BMW!”»

Жінки нерідко згадують, що, лишившись наодинці з батьком, відчували глибший зв’язок. У такі миті батькова любов до них ніби розкривалась. Така підтримка, навіть у невеликих дозах, була для них дуже цінною.

А що ж брати?

Судячи з усього, у хлопців стосунки з матір’ю формуються за іншим принципом. Мало не всі мої клієнти, які мали нарцистичних матерів, кажуть, що брата чи братів мати любила й балувала значно більше, ніж її саму та сестер. При цьому вони завжди відзначають, як це дошкуляло. Зазвичай мати або взагалі не помічає цього дисбалансу, або, якщо прямо її запитати, усе заперечує. Утім, таку упередженість неважко пояснити. Адже сини не загрожують її стосункам із батьком так, як загрожує інша дівчина чи то жінка, бо меншою мірою являють собою її продовження.

Утім, ситуація може змінитись із одруженням сина, до того ж на сцені з’являється невістка. Цілком імовірно, що саме вона потерпатиме від материних ревнощів, адже мати вбачатиме в ній потенційну конкурентку в боротьбі за увагу сина. Навіть якщо до цього все його життя оберталось навколо мами, тепер її місце має посісти наречена. Матері ж лишається другорядна роль, а це для неї просто неможливо. Я безмежно співчуваю жінкам, які одружуються із синами нарцистичних матерів: вони й самі зазвичай не уявляють, що на них чекає.

• Брати Джилліан були материними мазунчиками, і це нерідко виходило за межі пристойності. Мати «нібито хотіла їх звабити». Вона розгулювала будинком напівгола, а коли вони увійшли в підлітковий період, почала учити на словах, як «треба кохатись із жінкою».
• У Лізи було п’ятеро братів, і всі вони були святі для мами. «Вона їх просто обожнювала. Вони працювали на фермі та купували їй подарунки. Усе, що вони приносили, вона шанувала, наче реліквію. Вони намагалися догодити матері, і їй це було приємно. Вони й сьогодні вважають, що в тому, як мама поводилась, винний батько. Вона з ними завжди захищали й підтримували одне одного. Мама добряче промила їм мізки. Синів вона цінувала, адже вони могли працювати, а від дівчат начебто було менше користі. Завдяки їй вони навіть до армії не пішли. Казала, що вони потрібні їй на фермі — аби тільки вони лишалися поруч. При цьому вона тільки й чекала, коли я нарешті виросту, вийду заміж та з’їду від них».
• Погостивши в доньки кілька днів, мати Мірабель написала їй такого листа: «Я дуже поважаю твого брата Джеральда, адже він знає, що це таке — пізнати Бога. Можливо, тобі це також буде цікаво. Крег також хороший, роботящий чоловік,справжній сім’янин. Уся родина пишається його діточками. Коли ми приїздимо до своїх синів, то завжди почуваємося, наче вдома. Ми кажемо те, що думаємо, не боячись, що когось образимо. Просто відпочинок для душі! У тебе ж, моя люба, ідеальна домівка, де ходиш, наче на мінному полі. Ти дуже схожа на свою бабцю за батьківською лінією. Та ніколи не сумнівалась, що ти маєш слушність, хоч би про що йшлося. Судячи з усього, ти пішла тим самим шляхом!» Цей лист Мірабель принесла на сеанс терапії. Вона була спантеличена. «Чим брати кращі за мене? Що я зробила не так? Яка ще “ідеальна оселя”? Нащо вона каже, що я стала схожа на бабцю, хоча знає, що я її теж ніколи не любила? Господи, скільки в ній ненависті! Це так боляче! Вона й сестру мою не любить. Нещодавно писала їй листа, у якому звернулася так: “Люба Менді (я тільки тому кажу “люба”, що носила тебе під серцем)”».
• В Амелії був єдиний брат, якого мати обожнювала. «Він був на два роки старший за мене, і мама одразу посадовила його на п’єдестал, ніби якийсь трофей. Їй хотілось його уваги, близькості. Вона стільки сил у нього вклала. Коли ми подорослішали, ситуація тільки погіршилась. До того ж він розбагатів. Якщо хтось із сестер чи я запрошували її в гості в той самий день, що й він, мама ніколи навіть не зазирала до нас».
• У багатьох родинах сестри ніколи не мали рівних прав з братами. Вікторія розповідає: «Братові тепер вісімнадцять років. Я, можна сказати, його виростила й дуже люблю. Якщо в нього якісь неприємності чи йому потрібна підтримка, він телефонує мені. І все ж таки мама завжди його виділяла. Брат учиться на самі трійки, та її це зовсім не турбує. Мені ж діставалось за п’ятірку з мінусом. Я вчилась на юридичному факультеті, навіть отримала стипендію, та це було сприйняте як належне. У дитинстві в мене був комендантський час, а от брат може приходити, коли захоче. Він може заявитись додому п’яний — мама й слова не скаже, тільки спитає, чи хоче він снідати. Цього тижня його заарештували після посиденьок у барі, а вона тільки посміялася. Хоч би скільки він напивався й дуркував, у неї на все одна відповідь: «Такі вже ці хлопці». Його дівчина, яка працює офіціанткою в забігайлівці, його цілком влаштовує, а от мій бойфренд, студент-медик, до смаку не припав. Мати повсякчас захищає брата, а мене тільки критикує». Усе дитинство на Різдво братові Ліз діставалося вдвічі більше подарунків, ніж їй. Ба більше, мати влаштовувала таке собі змагання між дітьми: кому більше подарували? Як вважаєте, хто завжди лишався в дурнях?

Мене не перестає дивувати, що при цьому в більшості випадків мої клієнтки не відчувають до братів ненависті. Здебільшого вони радіють за тих, кому, на відміну від них, дісталось бодай трохи материної ласки. У деяких випадках без злості на брата все ж таки не буває, і це зрозуміло. Добре, якщо синам удається вибратись із кокона заперечення і тверезо поглянути на проблему, яка існує в стосунках матері з їхньою сестрою. У такому разі остання може сподіватися на підтримку з боку братів.

Батько й брат завжди несправедливо ставилися до Тари. У тому, що стосунки з матір’ю склалися не найкращим чином, звинувачували саме її. Коли ж їй виповнилось 45, брат нарешті спитав: «Що в тебе за проблема з мамою, чому у вас усе так складно аж відтоді, як… як ти народилася?» Їй довелося довго чекати, та принаймні вона отримала визнання. «Він визнав проблему, а це для мене дуже багато важить. Бо я вже думала, що з’їхала з глузду».

Сестри-протилежності

Дуже часто, коли нарцистична мати виховує одразу двох доньок, вони грають різні ролі. Обидві дівчини засвоюють одне й те саме правило: у них цінують не особистість, а певні досягнення, — але поводяться при цьому діаметрально протилежним чином. Одна із сестер, затвердивши головний принцип, каже: «Добре, тоді я покажу тобі, на що здатна!» — і перетворюється на аж надто вибагливу до себе перфекціоністку. Інша ж сестра звикає до зверхнього ставлення з боку матері та здається, адже їй усе одно не дотягнутись до встановленої планки. Вона виростає неамбітною людиною і все життя саботує сама себе. Це явище ми детально розглянемо в другій частині в контексті життєвих рішень, що їх схильні приймати жінки, яких виховували нарцистичні матері. Тут дуже важливо усвідомити: попри те що зовні дві сестри можуть здаватися цілковитими протилежностями, їхній внутрішній світ може виявитись разюче схожим. Іншими словами, жінки можуть обрати різні способи життя, і найамбітніша з них справлятиме враження успішнішої, але при цьому обидві засвоїли одні й ті самі негативні настанови, які призводять до емоційних труднощів. Якщо ж у родині лише одна дівчина, вона зазвичай презентує один із проявівкрайнощів, тобто вдається до перфекціонізму або самосаботажу.

Чим умотивований вибір першого варіанта? Я багато думала над цим. Клінічні дані свідчать про те, що дочка-перфекціоністка зазвичай має поряд близьку людину, яка дає їй безумовну любов і підтримку. Зазвичай це батько, тітка, бабця чи шкільна вчителька. Якщо ж дівчина обрала самосаботаж, це вказує на те, що такої людини в її житті не було або вона рідко мала нагоду поспілкуватися з нею під час дорослішання.

Ми із сестрою обрали діаметрально протилежні напрямки розвитку. Імовірно, причина в тому, що невдовзі після її народження наша родина переїхала, лишивши на старому місці бабцю, яка підтримувала мене в дитинстві.

Сестрі бракувало тієї прив’язаності до бабусі, яку мала я, отже, певні сфери життя давались їй важче. А втім, ми обидві змушені боротись із нав’язаними нам внутрішніми критиками. Доньки нарцистичних матерів загалом схильні вдаватися в крайнощі, та при цьому аж надто терпляче ставляться до патологічної або просто незвичної поведінки з боку близьких. Вони звикли до цього з дитинства, спостерігаючи за матір’ю. Я навіть хотіла назвати цю книжку «Жінки, які вдаються у крайнощі». Щоб зрозуміти, у чому саме проявляється непоміркованість нарцистичних матерів, пропоную підбити підсумки усього, що ми дізнались про нарцисизм.

• Нарцис за визначенням схильний до значних настроєвих змін — від грандіозних ідей до глибокого пригнічення, майже як у разі біполярного розладу.
• Позаяк нарцисизм являє собою спектр, його прояви можуть обмежуватись кількома рисами або узгоджуватися з критеріями повноцінного розладу особистості.
• Материн нарцисизм може набувати однієї з протилежних форм: надмірна турбота чи байдужість.
• Доньки нарцистичних матерів схильні до крайніх світоглядів: перфекціонізму та надмірної вибагливості до себе або самосаботажу.
• Жінки, що їх виховували нарцистичні матері, у стосунках із чоловіками часто опиняються в ситуації залежності або співзалежності.

Соковите червоне яблуко, що його точить хробак

Для нарцистичної родини характерним є порушення емоційного зв’язку між її членами. На позір така сім’я може здаватися досить дружньою, проте щире спілкування та близькість є радше винятком із правил через те, що батьки цілком зосереджені на собі. Замість турбуватись про дітей, що є ознакою здорових родинних стосунків, вони очікують турботи від них. Дорослі, які не звикли звертати увагу на справжні почуття, не можуть задовольнити емоційні потреби своїх дітей.

Здорову сім’ю очолюють щасливі у своїх стосунках та емоційно близькі одне одному батьки. Їхнє завдання полягає в тому, щоб дбати про дітей, даючи їм необхідну підтримку й захист. Вони дарують їм тепло своєї любові та прагнуть забезпечувати всі їхні потреби: фізичні, емоційні, інтелектуальні та духовні. Нижче наведено схематичне зображення здорової родини, яке я з певними змінами запозичила з книжки про структурну сімейну терапію.

У нездоровій родині існує зміщення в ієрархії, через що діти змушені дбати про власних батьків. Якщо мати сімейства нарцистична, усі заклопотані тим, що доглядають за нею, тоді як потребами решти членів родини нехтують. У нарцистичній сім’ї в центрі системи перебуває мати, навколо якої обертаються, як планети навколо сонця, усі інші. Наочно це можна побачити на схемі нижче.

Ця схема ілюструє надмірну заглибленість матері в себе та таємну домовленість із батьком, який в усьому турбується про неї. Про цей перекіс не говорять, він стає чимось на кшталт сімейної таємниці. Щоб зберегти мир у родині, діти змушені мовчати. Вони бояться бути покинутими, і цей страх примушує їх приховувати свої переживання, удаючи, ніби все добре. Вмикається своєрідний захисний механізм. При цьому вони не вміють не тільки висловлювати свої почуття, а навіть їх усвідомлювати та розуміти, що призводить до значних проблем у дорослому житті.

Коли дитина не може покластися на батьків і її потреби не задовольняють, вона стає вразливою, не вміє довіряти людям та невпевнена в собі. Але ж формування довіри є одним з ключових етапів розвитку. Якщо воно не відбувається в перші роки життя, нам дуже важко буде повірити в себе чи насолоджуватись близькістю з іншими. Доньки нарцисів скаржаться на невпевненість у власних рішеннях та постійні сумніви у своїх романтичних стосунках. Про те, як компенсувати цю прогалину в розвитку, ми поговоримо в розділі, який присвячено психологічному відновленню. Утім, варто розуміти, що з браком довіри доведеться боротися до кінця життя.

Дуже часто нарцистична мати ладна подбати про дитину на ранніх етапах її розвитку, бо цілком контролює немовля та може розпоряджатися ним на власний розсуд. Коли ж дитина росте й перетворюється на індивідуальність, мати втрачає над нею контроль і владу. Це й спонукає її до приниження та надмірної критики: вона сподівається знову опанувати ситуацію. Донька через це божеволіє. Навіть якщо з перших років життя в неї лишились крихти довіри, згодом вивітрюються і вони. У відповідь на її цілком природні й розумні вимоги мати, яка не спроможна їх задовольнити, сердиться і, вбачаючи в доньці загрозу, проєктує на неї власну невдачу. Замість визнати обмеженість власних можливостей як матері, вона концентрується на вадах дитини.

Можливо, з першого розділу ви пам’ятаєте, що однією з характеристик нарцистичної матері є впевненість у своїй привілейованості: така жінка не сумнівається, що заслуговує на найкраще ставлення, що її всюди мають пропускати поза чергою, приділяти особливу увагу й таке інше. Це також виключає будь-які привілеї для доньки, адже для двох привілейованих осіб у родині немає місця. Якщо в дорослої людини таке почуття є нездоровим і свідчить про функціональну неспроможність, то беззахисна мала дитина, яка цілком залежить від батьків, і справді має право на певні привілеї, передусім — турботу. Кожна дитина заслуговує на те, щоб її обожнювали просто так, без жодних об’єктивних причин! З часом ми виростаємо з цього привілейованого, залежного статусу та привчаємося самотужки опікуватись своїм емоційним станом. Це і є ознакою психологічної стабільності та здоров’я.

Щоб дбати про себе протягом життя, дівчата мають сформувати здорові межі, які відділятимуть їх від інших людей. Також необхідно чітко визначати свої потреби в межах певних стосунків. Донькам нарцистичних матерів це зазвичай не вдається, особливо якщо ці потреби не збігаються з материними бажаннями. Це примушує доньку придушувати власні почуття й потреби, заперечувати власне «я» та лицемірити. Без здорових меж у стосунках не уникнути перекосу.

Визначення таких меж передбачає чітке та однозначне висловлювання своїх думок. Для нарцистичних родин, проте, характерний збочений, неефективний підхід до спілкування, який називають «тріангуляція». Замість поговорити безпосередньо з донькою, мати може висловлювати свої думки й почуття, зазвичай негативні, у доволі критичній манері іншому членові родини. Так вона сподівається, що її претензії передадуть доньці. Цілком імовірно, що згодом мати заперечуватиме, що таке казала, хоча її все ж таки почули. Це пасивно-агресивний стиль спілкування, який найкраще описує фраза: «Я тобі помщуся, але не явно». На жаль, такий підхід є досить поширеним, та хрестоматійні прояви найчастіше трапляються саме в нарцистичних родинах.

На шляху до зцілення ви навчитесь прямо висловлювати свої думки. Час відмовитись від маскараду та припинити видавати себе за ту, ким ви не є.

Нарцистична родина нагадує те саме червоне яблуко, що його точить хробак — прихований глибоко всередині біль. Щоб зрозуміти, яким чином такі стосунки змушують доньку несвідомо вдаватись до нездорових життєвих виборів, слід звернути увагу на те, як переймається така сім’я про власний імідж. Її орієнтири можна схарактеризувати двома слоганами: «Мама понад усе» та «Імідж понад усе».