Як працювати з загальним «не хочу йти до школи» вашої дитини. Поради дитячого психолога

Загальне «не хочу» треба розділяти на конкретні маленькі частини

Психологиня Світлана Ройз

«Я не хочу до школи! Я не піду до школи!» Слова — жахливий сон батьків. Під кінець першого тижня навчання вже накопичилась втома, діти не звикли прокидатись так рано, відвикли від правил, звикають до однокласників, вчителів. А ще вони переживають «втрату» вільного часу. Третій день від початку навчання, кінець першого тижня, «синдром понеділка» і третій тиждень навчання — кризові етапи в адаптації до школи.

Дитячий психолог Світлана Ройз у своєму дописі у Facebook написала підказки батькам, які причини щодо небажання дитини йди до школи можуть бути саме зараз. 

Коли дитина каже «я не хочу до школи» (садок, гурток, на вулицю), ці слова звучать глобально. Як правило, дитина намагається уникнути лише частини цієї «глобальності». І нам важливо постаратися привчити себе загальне «не хочу» розділяти на конкретні «локальні» маленькі частини. Здебільшого, виявиться, що дитина хоче ходити до школи (садок тощо), і якщо ми будемо конкретизувати, якщо йому допомогти розібратися, вона уточнить — «але»:

— мені складно прокинутися сьогодні чи взагалі прокидатися вранці;

— мені складно зосередитись (під час уроків я весь час думаю про…);

— я не розумію (нової мови, предмета);

— я зраджую своїх друзів, якщо я навчаюсь в новому класі, в новій школі;

— мені страшно (під час дороги, в школі, бути самому);

— я все забув;

— мені хочеться плакати, я наче в тумані, все дратує;

— мене захитує в дорозі (втомлююся, мені страшно, мені нудно йти, я хочу йти сам, я соромлюся, що мене водить мама);

— мені самотньо у школі;

— мене ображають, з мене сміються, я став свідком або жертвою булінгу;

— я втратив підручник (рюкзак);

— я не виконав домашнє завдання;

— я не можу ходити в туалет у школі;

— мені складно дається певний предмет;

— у мене складні стосунки з конкретним викладачем;

— я напортачив і не розумію, як виправити ситуацію;

— мені страшно не впоратися, отримати погану оцінку;

— я закоханий (у дівчину/хлопця, у якій/якого інший режим навчання);

— я погано почуваюся (захворів, відчуваю тривогу, боюся захворіти);

— мені нудно (я швидше справляюся із завданнями, відчуваю, що витрачаю час);

— я не розумію того, що пояснюють вчителі;

— я багато пропустив, не можу швидко надолужити;

— я погано бачу, погано чую;

— я соромлюся (брекетів тощо);

— я хочу їсти (не можу їсти того, що є у школі);

— я став свідком обману і правду сказати не можу — боюся зрадити однокласників, але й обдурити вчителя теж не можу;

— коли я в школі, з батьками може статися щось непередбачуване;

— мені не вистачає часу на те, що для мене важливе.

Я додала до тих пунктів, що звучали в мирний час, те, що вже проявляється в розмовах з сім’ями зараз.

Я прошу дитину переформулювати так: «Я хочу до школи, але… Мені буде спокійніше, легше, коли…» І з конкретними пунктами вже легше розбиратись.

Бажаю нам всім — дорослим і дітям — наскільки можливо, легкої адаптації до школи.