Складність полягає, перш за все, у тривалій невизначеності. Це неможливо вирішити й виникає плутанина для близьких щодо того, хто входить до певної сім’ї та виходить з неї. Постійна двозначність блокує адаптацію й заморожує процес горя.
Катерина Павлишин, психологиня, консультантка телефонної лінії Служби психосоціальної підтримки сімей військовослужбовців ГО «Громадський рух «Жіноча Сила України»
Цей вид втрати називають невизначеною. Людина, яка переживає її, почувається, ніби на гойдалках. З одного боку, має надію, з іншого — втрачає її, адже переживає страх через загибель рідного. Для дітей, у яких найближча людина, мама чи тато, зникла безвісти, такі переживання теж дуже складні. Як ще повідомити дитині про те, що мама або тато зникли на війні? Як допомогти їй пережити невизначену втрату? Що може допомогти полегшити її стан? Знайти відповіді на ці непрості питання допомагала консультантка телефонної лінії, психологиня Служби психологічної підтримки родин військовослужбовців Катерина Павлишин.
Які причини?
Часом дорослі почувають себе розгублено у ситуаціях, коли складні теми й новини треба проговорювати дітям. Може скластися враження, що дітям не варто розповідати правду, адже це може їх ранити. Психологиня Катерина Павлишин зазначає: “Завжди потрібно говорити дитині правду, але вона повинна бути пристосованою до реальності. Ми не можемо розповісти про щось складне або трагічне, адже дитина цього не зрозуміє. Така інформація може викликати ще більшу тривожність. Пояснювати те, що трапилося з мамою чи татом, потрібно чітко та коротко. Не можна забрати надію на те, що тато чи мама повернеться, але й обіцяти щось намарне не варто”.
Як ділилися жінки, які чекають чоловіків, що зникли безвісти, під час звернень на лінію Служби психосоціальної підтримки сімей військовослужбовців (0 800 332 720), їхні діти продовжували малювати малюнки й писати листи батьку. Завдання близьких — підтримати таку дитину, допомогти висловити свої почуття, навіть на папері, жодним чином не забороняти.
Яке рішення?
Як повідомити про те, що тато чи мама зник/зникла безвісти?
Дитина може питати: “Чи точно мій батько повернеться?”. У таких ситуаціях близьким варто відповідати: “Ми з тобою не знаємо, як буде, але ми чекаємо на це. Ми все робимо для того, щоб так було”. Підлітки схильні до того, щоб пов’язати проблеми із собою. Дитині важливо донести, що в тому, що сталося, її вини немає, так склалася ситуація.
Дітям потрібно пояснювати, що таке війна, що тато (чи мама) пішов на війну, ми не знаємо до кінця, що відбулося насправді, але є інформація, що ця рідна людина могла зникнути на полі бою внаслідок дуже складних подій. Його чи її шукають, докладають максимум зусиль. Якщо ж дитина маленька, треба подумати, як пояснити, що таке “зникла”. Наприклад, можна сказати: “Ми телефонуємо татові (або мамі), але зараз немає зв’язку, не можемо поговорити з ним (чи нею)”. Треба пояснити, проте говорити так, щоб ця новина не травмувала.
Для повідомлення цієї інформації підготуйтеся: виберіть тихе, затишне місце, аби вам ніхто не заважав, а дитина почувалася безпечно. Опустіться на рівень очей дитини. Говоріть зрозумілими словами, використовуйте прості речення й робіть паузи. При необхідності пригорніть дитину, побудьте поруч.
Реакцією на повідомлення про те, що тато чи мама зникли під час служби й з ним (нею) немає жодного зв’язку, може бути різною. Все залежить від зв’язку, у якому перебувала дитина зі зниклим батьком чи матір’ю. Дізнавшись про це, дитина може плакати, виявляти агресію, сумувати, прагнути ізолюватися. Важливо прийняти емоції дитини й підтримати її у цьому стані. Наприклад, можна сказати: “Ми бачимо, що ти сумний, роздратований. Ми розуміємо тебе.” Варто донести дитині, що емоції не слід заглушувати. Якщо мама плаче, горюючи у невизначеній втраті, то можна також підтримати дитину й пояснити, що мамі сумно і важко, це її почуття, але дитина не винна у цьому. Помічною може бути така фраза: “Тобі сумно і мені сумно, ми можемо одне одного в цьому підтримати”.
Якщо дитина достатньо доросла, щоб долучати її до пошуків, можна просити про якусь допомогу, або просто тримати в курсі справ. Якщо дитина чує, бачить, як, наприклад, мама чи тато довідується про пошуки, чи подає заявки, присутня під час певних обговорень, син або донька зниклого безвісти почувається залученим. Дитина розуміє, що ця справа є важливою для усіх й дорослі докладають зусиль, аби вирішити її.
Також можливою є ситуація, коли через зникнення одного члену родини, на дитину перекладають його обов’язки. Цього варто уникати. Дитина може бути неготовою до цього й таке накладання обов’язків може обтяжувати її.
Іноді рідні думають, що найкращий вихід — не говорити дитині про зникнення мами чи тата, нібито дитина забудеться, але насправді це не так. Обговорюючи те, що сталося й свої почуття, дитина може відпустити ситуацію. Таким чином, процес горювання може відбутися легше, ніж коли б це замовчувалося. Дитина, яка не має відповіді на свої питання, несе з собою цей тягар крізь усе своє життя. Якщо дитина хоче згадувати батька, це треба робити, варто йти за тим, що дитина відчуває. Якщо є потреба проговорити щось, треба проговорити. Якщо дитина не хоче говорити про це, тему треба залишити й не наполягати на обговоренні.
Що ще може допомогти?
Іноді рідні можуть помічати, що мама (чи тато) дитини емоційно нестабільна. Тоді до розмов про те, що близька людина зникла безвісти, може бути залучений той, кому це буде зробити легше: бабуся, друзі, той, хто почувається більш стабільно. Рідні можуть звернутися за допомогою до психолога, аби він пояснив, як краще говорити з дитиною про втрату в їхньому конкретному випадку.
Переживання невизначеної втрати — це завжди дуже непросто, оскільки важко спрогнозувати, як довго ще триватиме невизначеність.
Людський мозок прагне отримати інформацію й мати контроль. Проте у цій ситуації контролю немає — все продовжує бути невідомим. Такі тривалі переживання можуть виснажувати дитину, і як наслідок, маму чи тата, що також переживають складний період. Одні діти з часом адаптуються й продовжують чекати разом з дорослими. Проте деякі діти можуть застрягати в цьому. Дитина може фокусуватися на подіях, у яких зник тато чи мама, згадувати про це дуже часто, говорити про батька/маму, що зник чи зникла, далі продовжувати інтенсивно чекати; сподівається, що завтра близька людина прийде. Можуть з’явитися проблеми з концентрацією, навчанням, поганий сон, агресія. Це сигнали про те, що варто звернутися до фахівця за допомогою.
Переживання невизначеної втрати потребує багато сил, як для дорослих, так і для дітей. Щире співчуття, обійми, увага до психологічного свого стану й стану дитини — прості й помічні методи, навіть під час найскладніших розмов та ситуацій.
Якщо ви відчуваєте необхідність покращити власний психоемоційний стан, можна звернутися на безплатну телефонну лінію до спеціалістів Служби психосоціальної підтримки сімей військовослужбовців 0 800 332 720 чи написати свій запит фахівцям у телеграм @pidtrymkainua.
Цей матеріал створено ГО «Громадський рух «Жіноча Сила України» за підтримки ІСАР Єднання у межах проєкту «Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства», що реалізується ІСАР Єднання у консорціумі з Українським незалежним центром політичних досліджень (УНЦПД) та Центром демократії та верховенства права (ЦЕДЕМ) завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку. Зміст публікації не обов’язково відображає погляди ІСАР Єднання, погляди Агентства США з міжнародного розвитку або Уряду США. Текст консультантки Служби психосоціальної підтримки сімей військовослужбовців, психологині Катерини Павлишин та журналістки Ярини Корнієнко.
