Леся СайкоЄвгенія Іванівна Ярошинська (1868–1904) – це визначна постать в історії української культури та громадського життя кінця ХІХ – початку ХХ століття. Вона була не лише талановитою письменницею, але й активною публіцисткою, етнографкою, фольклористкою, педагогинею та однією з перших і найзавзятіших активісток феміністичного руху на Буковині та в Галичині. Її творчість і громадська діяльність були нерозривно пов’язані з боротьбою за емансипацію української жінки та освіту народу.
Феміністичний поступ і громадська діяльність
Ярошинська належала до того покоління українських інтелігенток, які під впливом західноєвропейських ідей розпочали активну боротьбу за права жінок. Вона тісно співпрацювала з Наталією Кобринською та Ольгою Кобилянською, долучаючись до розгортання жіночого руху.
Відстоювання прав: Ярошинська рішуче обстоювала право жінок на вищу освіту та самостійність, критикуючи суспільні упередження, які обмежували жіночі здібності “куховаркою” та “нянькою”. У випуску журналу «Наша доля» 1893 року Євгенія Ярошинська зверталася до читачок і читачів:
«…єслиби природа була вправді сотворила жінку лиш на кухарку тай на няньку, то не булаби єї обдарила висшими духовими здібностями, котрі не раз перевисшають мужескі. З сего послідного виходит, що жінки можут ставати разом з мужчинами на арену студій, можут разом з ними боротись о пальму досконалости. Теперішна залежнісь жінок походит не з їх нездібности, а з пересудів, через котрі не допускано жінок до висшої науки, показуючи їм все ті мужчинами по вигадувані природні права, котрі привязуют жінку на віки до печи…».
Організаторська робота: Брала участь в організації жіночого віча у Стрию (1891) разом із Н. Кобринською, що стало важливою подією в історії українського фемінізму. Вона також організовувала перші осередки жіночого руху, зокрема товариства «Жіноча громада», у буковинських селах.
Просвітницька Місія: Як сільська вчителька, Ярошинська несла ідеї просвіти та національної свідомості в маси. Вона організовувала читальні, навчала селян і селянок грамоті, а дівчат — ремеслу, зокрема ткацтву (заради чого сама закінчила ткацьку школу у Сілезії). Вона була переконана, що освіта є ключем до визволення як жінки, так і народу.
Творчість як феміністичний маніфест
Літературний доробок Євгенії Ярошинської переважно присвячений життю селян і, особливо, жіночій долі на Буковині. Вона стала першою українською письменницею на Буковині, яка активно друкувалася українською мовою, хоча починала німецькою (повість «Ein Frauenherz» – «Жіноче серце», 1886).
Тематика: У своїх оповіданнях і повістях Ярошинська змальовувала тяжке становище жінки в патріархальному суспільстві, її залежність від чоловіка, батька чи брата, а також обмеженість можливостей для розвитку та самореалізації. Вона писала про жіночі страждання, але водночас зображувала і жіночу силу, прагнення до гідності та освіти.
Серед її найвідоміших творів:
- “Перекинчики” (1901) – повість.
- “Понад Дністром” (1895) – збірка етнографічних замальовок.
- Публіцистичні статті, де відкрито висловлювала свої феміністичні погляди.
Фольклористична праця: Окреме місце в її спадщині займає етнографічна та фольклористична діяльність. Вона збирала та записувала народні пісні (упорядкувала великий збірник «Пісні буковинсько-руського народу з-над Дністра»), вивчала та популяризувала буковинську вишивку і писанкарство. Ця робота була частиною її патріотичної місії – збереження та піднесення української культури.
Недооцінена спадщина
Життя Євгенії Ярошинської обірвалося рано, у віці 36 років (1904), але її внесок у літературу та жіночий рух є неоціненним. Вона була однією з тих інтелігенток-подвижниць, для яких служіння народу та визволення жінки були сенсом життя.
Хоча її творча спадщина досі не повністю досліджена та видана повним зібранням, її твори і публіцистика залишаються важливим джерелом для розуміння становлення українського фемінізму та інтелектуального життя Буковини на зламі століть.