Леся СайкоЇї голос зачаровував мільйони, талант здавався безмежним, а життя — занадто коротким. У 27 років історія Емі Вайнгауз трагічно обірвалась, і залишилися лиш музика й безліч запитань.
«Любити Емі», що незабаром вийде друком у видавництві Лабораторія — це глибоко особиста й пронизлива книжка матері співачки, Дженіз Вайнгауз, яка розповідає історію доньки, яку світ знав як ікону, а вона — як маленьку Емі. Дженіз відкриває її справжню — емоційну, бунтівну, тендітну, з величезним серцем і незбагненним болем. Це дуже інтимний погляд на залаштунки життя, смерті й пам’яті Емі Вайнгауз, виплеканий материнською любов’ю і спогадами, що допомагає зрозуміти її шлях і спадок, який вона лишила після себе.
Після смерті Емі я читала інтерв’ю, де вона зазначала, що всього навчилася від нас із Синтією, і це мене дуже втішає. Коли «вибухнули» її проблеми з наркотиками, я почувалася цілковито безпорадною, але рада, що вона бачила посеред хаосу якір, завжди готовий охоче вислухати й убезпечити, коли треба.
Синтія швидко згасала, моє здоров’я було непевне, корабель зносило з курсу, тож я не вважаю збігом, що тоді Емі впевненіше пішла шляхом саморуйнування. Зірка Емі щойно почала сходити, основа її родини похитнулася, і ні вона, ні жоден з нас не могли нічого з цим вдіяти. Мені видається, що Емі відчайдушно шукала, за кого чи за що зачепитися, але, на жаль, вона знайшла лише Блейка Філдера-Сівіла й тяжкі наркотики.
Історію зустрічі з Блейком на початку 2005 pоку Емі готова була переповідати знову й знову, наче це сталося вчора. «Я зайшла до пабу, пройшлася до більярдного столу й побачила його, — казала вона. — Я розуміла, що він побачив мене краєм ока. А тоді взяла кий і взула його. Я його знищила». Часто вона розігрувала цю історію, наче на сцені. Гарна історія, якби не була така трагічна.
Вірите чи ні, я не бачила Блейка, поки вони не одружилися за кілька років. Його ніколи не було на Джефрі-плейс, коли я навідувалася. Але вона мені розповіла, що познайомилася з кимось у «Файному міксері», пабі в Кемдені, куди вона заходила, і якось показала мені Блейка здаля. Вона витатуювала його ім’я над лівою груддю. Гидота, на мою думку, але що я могла вдіяти?
В нього були ще тимчасунки, з чим Емі ніяк не могла примиритися. Хоча нутром вона відразу відчула, що краще триматися від Блейка подалі, її неконтрольовано до нього тягнуло. Вона завжди велася на сльозливі історії, а Блейк зібрав бінго. Збунтувався й покинув школу в Лінкольнширі, а тоді переїхав до Лондона. Працював перукарем, вивчав моду, а тепер працював з відеокліпами. А ще він звірився Емі про проблемні стосунки з вітчимом, і значна її частина хотіла допомогти йому залатати пошарпані крила.
Коли ми нарешті познайомилися в Емі вдома, вони щойно повернулися з фестивалю Ґластонбері. Звучить дуже буденно, але я прийшла, щоб віддати їй чайник. Це мій весільний подарунок, бо я бачила, як вона кип’ятить воду для чаю в ківшику. Вона не хотіла, щоб я приходила. Телефоном вона все повторювала, що втомилася через подорож, але я наполягла, бо хотіла її бачити.
Коли я прийшла, Блейк лежав на дивані у вітальні. Він був тихий і замкнений, до міри ввічливий, але розпатланий і весь укритий татуюваннями. Як і більшість бойфрендів Емі, мені хотілося взяти його і добряче струсити за вікном, як ганчірку, такий він був брудний. Може, я забагато хотіла, але він не намагався мене вразити. Тоді вони обоє вже були по вуха у важких наркотиках, хоча я цього ще не знала. Того разу я лишилася не довше ніж на десять хвилин. Я не могла нормально поговорити з Емі в його присутності, але найбільше мене вразило, якою поступливою вона була біля нього. Вона питала його думку чи вимагала, щоб він сказав їй, що робити. Це було навмисно, бо вона розповіла мені, що хотіла виховати з нього чоловіка.
На превеликий жаль, Блейк став черговим чоловіком, якого Емі хотіла контролювати, але він почав контролювати її. Блейк, очевидно, любив Емі, але я не вірю, що був доступним емоційно. Образ злого монстра-Блейка, побудований ЗМІ, — сміховинний. Він був маленьким хлопчиком, який так і не виріс, і вимагав нездорової кількості уваги. Щоразу, як він віддалявся від Емі, вона його ловила. Вони були палко закохані. Як мені здавалося, на тому етапі в їхніх стосунках було мало доброти й піклування, зате повно співзалежності.
Коли Емі почала зустрічатися з Блейком, її друзі теж зауважили в ній очевидні зміни. Тайлер Джеймс пережив жахливий напад, Емі забрала його до себе жити на Джефріплейс. Тайлеру пощастило вижити. Одного вечора він був у східному Лондоні й ватага чоловіків намагалася вкрасти його мобільний. Вони так його побили, що зламали обидві вилиці, ніс і щелепу. Мене обурило, як можна бути такими жорстокими. Емі відразу запропонувала йому кімнату, поки триватиме операція і відновлення. Тайлер сказав Мітчелу вже після смерті Емі, що Блейк, не криючись, приносив кокаїн і героїн до квартири невдовзі після того, як вони з Емі почали зустрічатися. Якщо Емі до того тільки спробувала важкі наркотики, Блейк, без сумніву, став каталізатором, який підштовхнув відновити знайомство з ними. Через якесь дурнувате ідеалізоване переконання вона хотіла відчувати те саме, що й він, але також для неї було необхідно бути йому потрібною. Сумно, але врешті вона підсіла сильніше за нього.
Зустріч Емі й Блейка збіглася в часі з періодом, коли їй майже не було чим зайнятися. Закінчився рік реклами альбому Frank, і, хоча звукозаписувальна компанія розраховувала отримати новий альбом 2005 pоку, Емі нічого особливо не очікувала. Вона кілька разів була на студії, але частіше там спала, ніж щось писала. Мене дуже непокоїло, що, коли я дзвонила, вона часто була в ліжку, — якщо взагалі відповідала. Вона розгубила весь запал і зосередженість, з якими починала робити альбом, і я молилася, щоб Емі поступово не перекреслила все хороше, що з нею трапилося, як вона зробила в школі Сильвії Янґ. Також я розмірковувала, що може змусити Емі захотіти створити ще один диск. Потрібно було, щоб щось трапилося й розпалило іскру творчості, але ставало дедалі очевидніше, що переважно це катастрофи, а не радісні події.
Вона живилася невдачами так само, як і успіхами, а залежність погіршувала становище. Хоча раніше Емі переважно приховувала від мене, що п’є, зараз вона робила це, менше криючись, і, здавалося, неконтрольовано. Одного разу, коли я прийшла, вона пила чисту горілку й прикидалася, що це вода. А коли я спитала, що вона робить, вона відповіла лише: «Вибач, мамусю. Люблю тебе, мамусю». Я не вірю, що Емі хотіла зробити мені боляче, але бувало, що я йшла з Джефрі-плейс з відчуттям, наче мені розмазали грязюку по обличчю. Як я могла продовжувати приймати доньку такою, яка вона є, коли вона, здавалося, збиралася зруйнувати своє життя?
Синтія, як завжди, мала інший підхід до Емі. Коли вийшов альбом Frank, вона, як і я, була на сьомому небі, і тепер їй було боляче бачити, як Емі викидає все на смітник. «Ти — алкоголічка», — казала вона Емі у вічі й заборонила їй пити у себе вдома. «Ні-ні-ні, неправда, неправда, Ба, — захищалася Емі. — Це не проблема». Однак уже за кілька місяців Емі відчутно схудла, і час від часу мені доводилося змушувати себе припинити спілкування, бо тривога за неї серйозно впливала на мій стан. Мені починала боліти голова, розвинулося безсоння, і я змушена була усвідомити, що пора почати прислухатися до власного тіла. Воно кричало мені відступитися. Але я думала про Емі щосекунди.
Емі ніколи не розповідала, що сталося між нею і Блейком, коли вони вперше розлучилися того літа, але точно не обійшлося без Мітчела. Їхні стосунки від початку були деструктивні, а тоді Блейк повернувся до своєї дівчини. У підсумку, Нік Ґодвін зателефонував Мітчелу й попросив втрутитися.
Наскільки я знаю, десь у той час для Емі організували поїздку до Нью-Йорка до продюсера Марка Ронсона, але вона тоді ще не знала Марка й відмовилася їхати. Натомість зателефонувала Ніку Шиманському й попросила його прийти на Джефрі-плейс. Коли він прийшов, вона була вщерть розбита. Плакала п’яна й розхристана, тож Нік подзвонив Ніку Ґодвіну, котрий теж прийшов. Обидва намагалися втішити Емі, але жоден з них ще не бачив її в такому жахливому стані.
Це егоїстично, але я дякую Богові, що цього не бачила. Думаю, таке видовище мене знищило б. Замість дзвонити мені, вони зателефонували Мітчелу й попросили її забрати. Її помешкання нагадувало сквот. Він забрав її до себе в Кент на кілька днів, а обидва Ніки переконали Мітчела, що їй варто звернутися за лікуванням, поки проблема не стала серйознішою. Вони домовилися, що після вихідних відвезуть Емі до клініки за Сурреєм. Так і сталося.
Спочатку вона була проти, але врешті погодилася — аж поки не потрапила туди. В повітрі пахло владою. Вона почала відчувати, що тут не на своїх умовах, і Емі, як і багато людей з залежністю, навіть не усвідомлювала масштаб проблеми. Вона була свідома того, що має схильність до залежності, бо часто про це мені казала, але подумки вона просто засмутилася через Блейка і переконала себе, що це переживе.
Одна з версій тих подій увічнена в пісні Rehab. Щойно Ніки її привезли, вона вже їм телефонувала. «Гаразд, я все», — сказала вона, і їм нічого не лишалося, крім як відвезти її назад до Лондона. Вже через п’ятнадцять хвилин з психологом вона вирішила, що це не для неї. «Він хотів говорити лише про себе. Це в нього проблеми», — розповідала вона пізніше.
Не знаю, чи цей епізод підштовхнув Емі, але того грудня Емі розійшлася з Brilliant 19, хоча й на хорошій ноті. Вони прихистили її на пів року довше, ніж того вимагав контракт. Їй було двадцять два, вона вже могла сама вирішувати, хто її представлятиме. За цей час Нік Ґодвін спостерігав, як Емі переростає невинну підлітку, яка грала на гітарі того дня, коли вони познайомилися. Їй хотілося чогось більшого, хоча я не певна, що вона знала, чого саме. Проте, без сумніву, її творчий потенціал розблокувався, коли вона таки добралася до Нью-Йорка й познайомилася з Марком Ронсоном.
Я завжди вважала Марка ще одним братом Емі. Думаю, він її здивував. «Він, певно, старий єврей з довгою бородою», — ось такого вона очікувала, а не молодого кльового діджея і продюсера. Як і з Салаамом Ремі, Емі швидко знайшла спільну мову з Марком. Вони мали багато спільного. Марк народився в Лондоні й підсвідомо розумів зв’язок між єврейською музикою і музикою темношкірих: соулом, гіпгопом, джазом, яку Емі так любила. А ще він розумів достатньо, щоб узяти весь біль останніх місяців і допомогти їй обернути його на музику. Він сором’язливий, з м’яким голосом і, здавалося, умів направити Емі, уникаючи конфронтації, що й дозволило їй процвітати. Вони написали Back To Black за три тижні.
Проте вона не знала, що робити далі без менеджменту. Так, вона була б щаслива, якби Нік Шиманський пішов з Brilliant 19 і зайнявся нею, але, за його словами, він був ще надто молодий і недосвідчений. А ще, я підозрюю, він розумів, скільки мороки буде з Емі. Однак їй подобався Рей Косберт.
Рей був не менеджером, а промоутером у Metropolis Music, але він уже займався рекламою виступів Емі. Я кілька разів бачила його за лаштунками — важко не зауважити майже двометрового здорованя з довгими дредами, — вони з Емі любили схожу музику. Він мав високі очікування від їхньої співпраці, що подобалося Емі. Frank не випустили в США, і це розчарувало Емі, але він вважав, що майбутній альбом може підкорити американський ринок.
Заднім числом очевидно, що не релізити Frank було мудро. Так мало артистів досягли успіху в США, що Емі в глибині душі знала, що матиме лише один шанс. Я завжди побоювалася, що, попри розвиток її амбіцій, вона так і не подорослішала як особистість. Здавалося, наче її талант ішов далеко попереду й вона пропустила якусь стадію розвитку. Коли б я не сиділа на її виступах, вона зверталася до мене в залі. «Онде мамуся. Бачу мамусю!» — вигукувала вона натовпу, наче намагалася перекинути міст через безодню між нами й нереальним світом слави. Підозрюю, вона була в захваті й одночасно нажахана, що життя рухається так швидко.
Мітчел долучився до менеджмент-команди Емі, і я була рада цьому. Маючи РС, я вже не могла бути під рукою, та до того ж, що я знала про музичну індустрію? Та й Емі не хотіла б, щоб я втручалася. А ще не певна, що мені було б приємно спілкуватися з людьми в цій галузі — я ненавиділа всі ці фальшиві усмішки й рукостискання. Я завжди дуже пишалася Емі, але ніколи не хотіла бути частиною світу розваг, як Мітчел. Я була фармацевткою, заради Бога, і мамою.
Водночас мені завжди було цікаво, що вона робить, і я з нетерпінням чекала можливості послухати новий альбом, про який вона неодноразово розповідала. Я була певна, що Емі знала, чого хоче, і знала, що коли вона на чомусь зосередиться, вона це матиме, як відбулося і з альбомом Frank. Але, як завжди, вона тримала все в таємниці до останнього.