Юлія Орлова, видавництво Vivat: Українці купують книжки навіть під час війни

З початком війни 24 лютого мільйони українців не вийшли на роботу, тисячі одразу опинилися під обстрілами, підприємства зупинилися, до деяких й досі не має доступу. У такій ситуації опинилось і видавництво Vivat у Харкові: тисячі книг стали заручниками у складському приміщенні, де поряд точилися бої. Книговидання зупинилося, видавництво припинило брати нові рукописи на розгляд, а продажі упали на 90%.

Попри це жоден працівник видавництва не полишив видавничу справу. Щойно евакуювались, продовжити редагувати рукописи та налагоджувати усі призупинені процеси.

Ми поговорили з генеральною директоркою видавництва Юлією Орловою про те, яку кризу переживає видавничий бізнес в Україні, чи продовжують купувати книжки та що нині готується до друку. 

Чи були ви готові до війни?

До війни неможливо підготуватися. Так само як і до важкої хвороби чи смерті близької людини. Ми не мали жодних основних чи запасних планів. У нас велика фірма, з тисячами книг на складі, тому перевести бізнес в інший регіон країни було вкрай дорогим задоволенням. Розпочинати евакуацію бізнесу до війни здавалося невиваженим рішенням.

Які першочергові завдання перед собою поставили після 24 лютого?

Вижити. Можливо, це звучить пафосно, адже перший шок після війни минув. Більшість моїх колег мешкала у Північній Салтівці, яку від перших годин війни росіяни щільно обстрілювали з «градів», нищили ракетами та авіабомбами. Тоді я не думала про те, як рятувати бізнес, я думала, як врятувати своїх людей. Зберегти та підтримати команду, за якою стою. 

За будь-якої кризи, з якою стикалося видавництво, я завжди знала, що люди — найбільша цінність. Від їхнього психологічного стану, занурення в роботу, ставлення до читання залежить те, яку книгу ми покажемо Україні та світу. Якщо люди не люблять літературу, не вміють або не хочуть працювати, то і книжки виходять без любові. Вони не братимуть за душу. Берегти своїх людей завжди було і буде моїм головним завданням як керівниці.

На які жертви доводиться йти видавництву?

Найприкріше, що ми сьогодні майже не друкуємо книжок. Зазвичай щомісяця друкуємо приблизно 50 книг, а тепер лише дві-три. Тож для нас це дійсно величезна жертва. Наші склади довгий час залишалися у Харкові під обстрілами, тож ми не могли вивезти товар на захід України. 

Нам довелося знизити зарплати співробітникам, але ми не звільнили жодної людини. Я розумію, що під час війни людям потрібні гроші, тому ми вирішили зберегти всю команду. Однак прибутки видавництва не можна порівняти з тими, які були до 24 лютого. Частину бізнес-процесів зупинили, тож довелося на деякий час знизити виплати.

Ми багато втратили у регіонах, де тривали воєнні дії чи окупація: Херсон, Запоріжжя, Чернігів, Суми… Ми розуміємо, що там, де пройшла російська «денацифікація», ми не отримаємо ані наших книг, ані грошей за них. Яскравий приклад «денацифікації» — знищення рашистами книги “Справа Василя Стуса” в окупованих регіонах.  Гадаю, ви пам’ятаєте, що саме проти цього видання Медведчук позивався до суду і програв.

Усе це не сприяє ефективній роботі компанії. Я намагаюсь відновити бізнес-процеси, щоб люди отримували ту зарплату, на яку вони заслуговують.

Ми ризикнули і відкрили книгарню 20 травня. На відкритті  були не лише харків’яни, а й шанувальники книги з області. Звісно,  книгарня не дасть нам великого прибутку, але для нас це більше про сенси, ніж про прибуток. 

Чи відновлюються продажі книг?

Таки відновлюються! І навіть більшою мірою, ніж я очікувала! Це чудово, коли люди купують книги під час війни. Це не може не надихати. Це дає віру в те, що в української книги прекрасне майбутнє.

Ми розробили дуже класний проєкт, за яким будемо видавати важливі книжки вже після перемоги. Це будуть видання про війну, культуру та Україну. Я переконана, що така література матиме попит також за кордоном. Про нас мають знати не лише як про героїв і героїнь, котрі боронять свободу цивілізованого світу, усі мають побачити нашу культуру і країну загалом.

Мріємо про довоєнні потужності і маленькими кроками йдемо уперед. Я хочу подякувати кожному українцю, який підтримує наше видавництво, замовляючи через інтернет-магазин чи відвідуючи книгарню. Разом з вами ми зберігаємо культуру.

Як довго доведеться книжковому ринку відновлюватись? Яка стратегія у вашого видавництва?

Щоб створити стратегію з відновлення, треба перемогти у війні. Наші склади та офіси у Харкові не дуже пошкоджені, але щодня місто обстрілюють. Уже зруйнована третина будівель. Ми щоразу з жахом читаємо новини. Коли війна закінчиться, тоді й будемо створювати стратегію відновлення.

Як швидко наша галузь оговтається, буде залежати від економічних чинників. Сподіваюся, що після війни для сфери культури будуть розроблені програми підтримки.

У вас багато іноземних авторів? Вони вас підтримують?

Ми написали листи нашим авторам, аби вони підтримали Україну. Більшість, серед яких Мей Маск, Опра Вінфрі, Джон Болтон, Лі Бардуго, Рупі Каур, Голлі Блек та інші впливові та відомі в усьому світі люди, відгукнулася. Вони написали чи пост, чи лист, чи твіт. Мей Маск, яка напередодні війни приїздила в Україну, навіть записала відеозвернення з підтримкою України, вона постійно постила лінки на збір коштів для української армії, біженців та фонду “Повернись живим”. Таке ставлення не може не тішити. Ми щасливі, що працюємо з такими  свідомими людьми, які за кордоном формують думку про Україну. Вони теж стають тилом для всіх нас.

Перемогти у війни можна не лише завдяки надсучасній техніці, але й завдяки надійному тилу та вірі у перемогу мільйонів людей, які підтримують українських військових.

Як щодо українських письменників: вони воюють чи пишуть книги?

Хтось воює, хтось волонтерить, хтось пише. Декому вдається поєднувати. Наприклад, Віталій Запека першу книгу для нашого видавництва написав, коли був на війні у 2014 році. Це дитяча книжечка “Полінка” про дружбу дідуся та онуки, за якою стоїть глибока особиста історія. Віталій дізнався, що донька вагітна, коли був на фронті, і вирішив написати спогади для своєї онучки й оформити це у художню розповідь.

Сьогодні пан Віталій знову пішов воювати і ось уже дописує наступну книжку. 

Як компанії галузі допомагають сьогодні Україні?

Говоритиму про те, що робимо особисто ми. Ми надсилали за кордон наші дитячі книги в електронному варіанті волонтерським організаціям. Там їх друкували і роздавали українським дітям безкоштовно. Організували акцію бану російської культури, у світових медіа розповідали про реалії нападу росії. Збирали гроші, аби купити необхідне на фронт для бригади, у якій воює наш автор Віталій Запека. 

Після бомбардування і розгромлення музею Григорія Скороводи ми ініціювали перейменування вулиці Пушкінської у Харкові на Сковороди. Активно лобіюємо це питання у владних кабінетах.  Ми завжди заявляли про нашу патріотичну позицію і тепер вона лише зміцнюється з кожною випущенною ракетою по Україні та з кожним убитим українцем.