У День журналіста Womo.ua поставив колегам питання про їхню професію. Відвертість телезірок профільтрували через штучний інтелект. Результат вас здивує! Машинний мозок видав вердикт: від цієї професії люди повинні перебувати «у клінічному стані, який передує шоку». Але чи дійсно це так? Прочитайте відповіді з перших вуст.
Яна Брензей: «Я могла знімати сюжети з операційної, де людині пересаджують печінку, а потім бути на економічному форумі у Давосі»
Ведуча «Вікон-новин» (СТБ) Яна Брензей
Що подарувала вам журналістська робота?
Одна з моїх найбільших пристрастей у житті — розбиратися із тим, як влаштований цей світ, отримувати інформацію про нього. Це саме те, що є основою журналістської роботи. Щодня я шукаю інформацію, намагаюся отримати інсайди на найрізноманітніші теми. Коли я працювала журналісткою, могла знімати сюжети з операційної, де людині пересаджують печінку, наприклад, а потім бути на економічному форумі у Швейцарії, а потім говорити про важливість перероблення сміття і знімати сюжет на величезному сміттєвому полігоні. Тобто переді мною відкривалася ширша картина світу, ніж тією, яка вона могла бути, якби я не обрала цю професію.
Які моменти у роботі приносять вам найбільше задоволення?
Найбільше задоволення у роботі приносить відчуття, що я знайшла ще один пазл про цей світ. Коли я дізналася щось, що дозволило мені сформувати картинку про ті події та явища, які мене цікавлять і, найголовніше, коли мені вдалося поділитися цим пазлом з аудиторією. Заради оцих моментів, інсайтів або такого відкриття я й працюю. І саме вони мене найбільше надихають.
Володимир Рунець: «Під час прямого включення біля Михайлівського собору гості так замерзли, що почали співати, а у мене в кадрі тріснула губа і залило кров’ю сорочку»
Кореспондент «Фактів тижня» (ІСТV) Володимир Рунець
Що подарувала вам професія журналіста?
Жартома можу сказати, що робота подарувала сіпання лівого ока. Проте насправді завдяки професії журналіста у мене є надійні друзі, завдяки роботі я об’їздив пів світу, завдяки роботі я розумію, як цей світ функціонує і як його можна покращити.
На початку шляху були у вас герої серед журналістів, роботи яких вас надихали?
Так, були. І дуже дивне почуття, коли знамениті обличчя з телевізора стали мені добре відомими людьми, дехто — друзями, а дехто з кумирів виявився не таким порядним і доброчесним. Прізвища на називатиму — висновки робити людям.
Які моменти у роботі приносять вам найбільше задоволення?
Найбільше задоволення в роботі приносить зворотний зв’язок від людей — аудиторії, героїв моїх сюжетів і програм. Прикольно усвідомлювати, що моя робота відгукується людям. Вони починають задумуватися і робити висновки.
Який ваш сюжет мав несподівані наслідки?
Якось в Авдіївці я знімав сюжет про молодого лейтенанта Андрія Верхогляда. Згодом він став моїм близьким другом, рідним братом, можна сказати. На жаль, він загинув у бою. Цей досвід одночасно приємний і гіркий. Важко втратити друга. Так само на фронті я зустрів Валерія Гудзя, Андрія Кизила, Володимира Гунька. Вони загинули, захищаючи нас, від цього дуже боляче. Нині на фронті двоє моїх інших друзів — герої України Василь Тарасюк та Роман Дармограй.
Хто із ваших співрозмовників був найнепередбачуванішим?
Одного разу під час прямого включення біля Михайлівського собору гості мого ефіру так замерзли, що почали співати. Це був вечір дня святого Миколая, вони відправляли автобуси з гуманітарною допомогою для військових. Режисери нас тримали, і піти з кадру було неможливо. Тож вони, щоб зігрітися, почали співати, а у мене в кадрі тріснула губа і залило кров’ю сорочку. Дивний був ефір, але спогади приємні.
Анастасія Ніколаєнко: «У найцінніших програмах вдавалося об’єднати родини: знайти сестрі сестру або доньці маму»
Сценаристка проєктів Анастасія Ніколаєнко
Що подарувала вам журналістська робота?
Журналістська робота подарувала мені впевненість в собі і досвід у різних сферах життя. За час роботи журналістом, редактором, сценаристом я встигла приміряти безліч професій, спробувати багато нового, чого, напевно, за нинішніх обставин ніколи не наважилася б зробити. Ну і, звісно, люди, це найцінніше у професії. З року в рік, де б я не працювала, мене оточують неймовірні люди, з якими не страшно йти ані у вогонь, ані у воду йти по професії і по життю.
На початку шляху були у вас герої серед журналістів, роботи яких вас надихали?
Ох, складне питання, на яке я зараз не маю відповіді. Рішення бути журналістом прийшло до мене у дитинстві. Тоді я ще до кінця, мабуть, не розуміла, у що взагалі влізаю. Але за всі роки у професії я жодного разу не пожалкувала про те, що обрала саме журналістику.
Які моменти у вашій роботі приносять найбільше задоволення?
Непередбачуваність! Я ніколи не знаю, що буду робити і про що зніматиму наступний фільм або сюжет. Мені подобається цей двіж, подобається, що робота не перетворюється в рутину. І ще один із важливих аспектів — спілкуючись з людьми, проживаючи з ними їхні історії, ти знаходиш відповіді і на власні питання. Своєрідний обмін життєвим досвідом.
Який ваш ефір мав несподівані наслідки?
Мабуть, тут я згадаю усі ті програми, де мені разом із командою вдавалося об’єднати родини: знайти сестрі сестру, або доньці маму. З багатьма я досі підтримую стосунки, і мені приємно знати, що зустріч у студії змінила їхнє життя на краще.
Хто із ваших гостей у студії був позитивно та негативно найнепередбачуванішим?
Найскладнішим інтерв’ю було з російським військовополоненим. Його я проводила для документального фільму “Культурний код. Запрограмовані на вбивство”. Було морально важко налаштуватися на розмову, важко посміхатися цій людині, ну і, звісно, адекватно сприймати його слова було також нелегко. Але це досвід, і я задоволена, що мені вдалося сконцентруватися та все ж таки отримати гарне інтерв’ю.
Андрій Ковальський: «Я, працюючи у спортивній журналістиці, відвідав майже 50 країн»
Ведучий «Фактів» (ІСТV) Андрій Ковальський
Чи пошкодували, що обрали професію журналіста?
Я ні на мить не пошкодував, що обрав журналістику своєю професією. Я працюю у новинах, а це щодня щось нове, ніколи не буває нудно. Але найголовніше, що мені дала моя професія, — це можливість мандрувати, знайомитися з різними культурами, країнами, у мене з’явилися друзі за кордоном. З 1999 року я працюю у спортивній журналістиці. Відтоді побував майже у 50 країнах, був свідком багатьох важливих подій.
Чи були у вас герої серед журналістів, роботи яких надихали на старті кар’єри?
Героїв серед журналістів не було. Я звик ще зі школи (у старших класах) дивитися з батьком щовечора новини. Тому багатьох журналістів я знав в обличчя (з екранів) та впізнавав за голосом. Та коли я зустрічав їх у реальному житті у Києві, це було щось неймовірне. Звісно, вони не здогадувалися про це, але для мене це було важливо. Чи не перший мій досвід у журналістиці був наприкінці 90-х у ТІА «Вікна». Тоді це агентство виготовляло новини, які виходили на ICTV. Для мене було дивовижно навіть бути поруч з Миколою Канішевським, Віктором Варницьким, Ольгою Чайко, Наталею Симоніною, Олесем Чередниченком, там познайомився з Максимом Сухенком та іншими журналістами. З багатьма донині дружу та навіть працюю в одній компанії.
Що у роботі приносить вам найбільше задоволення?
Найприємніше, коли ти встиг видати в ефір першим новину. Звісно, нині, у цифрову епоху, багато джерел інформації і багато ресурсів роблять своєю фішкою швидко видати новину, інколи навіть не перевіривши. Для мене все ж головне — перевірена інформація.
Який ваш ефір мав несподівані наслідки?
Навіть важко сказати. Ефірів було дуже багато. Але точно запам’ятався знаковий ефір. Я першим повідомив про обрання Віктора Ющенка президентом України. Оголошення результатів виборів сталося якраз під час мого випуску новин спорту, і ми оперативно про це повідомили.
Хто із ваших гостей у студії був найнепередбачуванішим?
Насправді непередбачувані моменти вкрай рідко стаються. Все ж до ефірів ретельно готуються, і навіть те, що глядач сприймає за випадковість чи непередбачуваність майже завжди готують режисери та продюсери. А от що дуже неприємно — розчаровуватися у спортсменах. У реальному житті не всі відповідають тому образу, який створюють у ЗМІ.
Анастасія Мазур: «Найбільше задоволення від професії, коли твоя робота має результат!»
Ведуча «Фактів» (ІСТV) Анастасія Мазур
Що подарувала вам журналістська робота?
Найперше — це розширене бачення світу, розуміння політичних і геополітичних процесів, історії. Журналісти завжди у контексті, завжди в інформаційній повістці — і це круто. Друге, звісно, це коло однодумців, колег, друзів. ТБ — особливий світ, це твоя бульбашка, це люди, які розділяють твої цінності й погляди.
Чи були у вас герої серед журналістів, роботи яких вас надихала на початку професійної діяльності?
Мій перший «дорослий» телеканал — ICTV. Я тут з 2007 року, тому, звісно, орієнтувалася на професіоналізм своїх колег, надихалась і брала приклад.
Спочатку це була спортивна редакція на чолі з Андрієм Ковальським, а надалі команда «Фактів» і Олена Фроляк!
Які моменти у вашій роботі приносять найбільше задоволення?
Найбільше задоволення — це зворотний зв’язок. Це люди, яким ми допомогли, діти, на лікування яких ми зібрали гроші, бійці, яким завдяки нашому сюжету надійдуть необхідні речі. І коли я говорю про зворотний зв’язок, я не маю на увазі подяку, хоча це, безумовно, приємно і надихає, я маю на увазі зроблену справу. Коли ти розумієш, що твоя робота має результат!
Петро Дем’янчук: «Тепер хотілося б зіграти журналіста у кіно, приміром…»
Ведучий «Фактів» (ІСТV) Петро Дем’янчук
Журналістика — це не професія, а стан душі! Я добре запам’ятав ці слова професора Москаленка, який був і зараз залишається авторитетом для студентів і вже досвідчених журналістів, і для мене також. Тож журналістика — це така собі жива та унікальна істота, котра живе в тобі. Вона любить тебе, а ти відповідаєш їй взаємністю. Якщо взаємності немає, не буде з людини журналіста.
Водночас треба розуміти, що це нелегка і дуже відповідальна професія. Адже від кожного сказаного вами слова залежить рішення тієї чи іншої людини. Особливо ця відповідальність важлива тепер, під час тривалої війни. Саме тому багато журналістів зараз на фронті і в тилу намагаються чітко та швидко розповідати про ситуацію на передовій і всередині країни.
Без прикрас і фальші. Намагаються протидіяти дезінформації. Нас читають, слухають, довіряють. Журналістика — це унікальний інструмент, який можна використати для злих і добрих намірів. І ми добре бачимо, як ефективно російські пропагандисти це роблять — я про зло. А з іншого боку ви навіть не уявляєте, скільки радості має журналіст, коли його матеріали допомагають змінювати світ на краще.
Я і мої колеги не раз своїми сюжетами розв’язували проблеми людей, які вони не могли вирішити роками. Я пам’ятаю свій ефір з одним поважним представником однієї з церков. Так от саме після цього інтерв’ю почалися розмови про об’єднання церков, що завершилося створенням ПЦУ. Як я казав, це потужний інструмент, який здатен змінювати світ на краще. Саме це і надихає працювати далі.
А щодо планів на майбутнє — доля вирішить. Але хотілося б зіграти журналіста у кіно, приміром)
Тетяна Висоцька: «Непередбачуваними для мене є герої у програмі «ДНК.Свої»: і сльози, і радощі, і непрогнозовані відкриття»
Ведуча «Вікон-новин» (СТБ) Тетяна Висоцька
Були у вас герої серед журналістів, роботи яких вас надихали на старті кар’єри?
Моя неофітська закоханість у журналістику збіглася з власне становленням української журналістики після розвалу совка. СТБ, 1+1 виробляли ні на що не схожі програми і новини, і це була ціла плеяда журналістів!
Які моменти у роботі приносять вам найбільше задоволення?
Найбільше задоволення — коли можеш допомогти людям. Особливо зараз, під час великої війни, чи це збір грошей, чи інформування про права і можливості, про які людина не знала.
Який ваш сюжет мав несподівані наслідки?
Ще на початку моєї роботи у Херсоні я робила сюжет для новин про те, що на теплотрасах багато незаізольованих труб і місто втрачає купу тепла. Це зараз звучить актуально, а тоді на мене дивилися з іронічною посмішкою. Але! Труби заізолювали. Мене тоді вразила сила впливу журналістського матеріалу. Потім було багато іншого, але оці труби були першими)
Хто із ваших гостей у студії був найнепередбачуванішим?
Якщо це прямий ефір, новини, то треба бути готовим до всього. Найскладніше в обмежений час втиснути все й отримати вичерпні відповіді. А найнепередбачуванішими для мене є герої у програмі «ДНК.Свої». У студії цього проєкту було все: і сльози, і радощі, і відкриття, які неможливо було спрогнозувати, тому треба перелаштовуватися буквально у польоті.
Вадим Карп’як: «Безпосередність — це найцінніше, що є в ефірі… Завжди цікаво
дивитись, коли люди є самими собою»
Ведучий «Фактів» (ІСТV) Вадим Карп‘як
Що подарувала вам професія журналіста?
Журналістика дала мені себе. Я ніколи в дитинстві не збирався цим займатися. Я бачив приклад батька, і тоді мене ця професія не надихала. Я мріяв стати археологом, штурманом дальнього плавання, але точно не журналістом. В останніх класах школи, непомітно для себе, я все одно прийшов до того, що став поступово займатися журналістикою (усміхається) — і тепер я не уявляю себе без цього, бо це саме органічне заняття для мене.
На старті професійного шляху були журналісти, роботи яких вас надихали?
Були метри, якими я захоплювався і яких я пам’ятатиму. Насамперед це Олександр Кривенко і його “Post — Поступ”. У цей момент я зрозумів, що журналістика може бути впливовою і цікавою одночасно. Звичайно, золотий час “Дзеркало Тижня”, коли ти чекав суботи, щоб купити і почитати статтю Сергія Рахманіна чи Юлії Мостової. А коли їх там не виявлялося серед передовиць, то розумів, що чогось надто бракує цього тижня.
Які моменти у вашій роботі приносять найбільше задоволення?
Коли я після хорошого ефіру кажу “До побачення” останньому гостеві. Цей момент добре виконаної роботи, приємної втоми і усвідомлення, що тепер можна видихнути — найприємніший. Тому що це дає почуття завершеності і задоволення від добре виконаної роботи, підкреслюю, що саме після хорошого ефіру. І обіцяє відпочинок і налаштування на щось наступне, і ти в цьому настрою очікуєш, що і наступний твій ефір буде хорошим. Бо після поганого ефіру чи такого, який минув не так, як ти його планував (таке теж трапляється), настрою не дуже є.
Який ваш ефір мав несподівані наслідки?
Є, звичайно, моменти, які можна розказати, але їх можна розказати лише у мемуарах через багато років (це ті, що я знаю). Є моменти, про які я не знаю, тобто які мої ефіри вплинули та змінили. Я можу тільки підозрювати, але про таке не зараз)
Хто із ваших гостей у студії був непередбачуваним?
Утримаюсь від прізвищ, скажу узагальнено. Найприємніші гості — ті, які поводяться безпосередньо. Є певний шаблон поведінки перед камерою, і люди прагнуть відповідати йому. А шаблони утворюються від того, що вони самі бачили у телевізорі, і це таке замкнене коло. Змія, яка сама себе кусає за хвіст, а насправді безпосередність — це найцінніше, що є в ефірі, тому що люди є самими собою. Саме це цікаво дивитися завжди. Цікаво дивитися на справжню людину, яка вона по суті, і це завдання інтерв’юера — розкрити цю особистість. А не дивитися на те, як вона намагається відповідати певному образу в своїй голові, як нібито повинна виглядати людина в телевізорі.
Юлія Сеник: «Брала інтервʼю у фігуранта корупційного скандалу. Моє питання було по цій історії, а відповідь була про його коханок»
Ведуча «Фактів» (ІСТV) Юлія Сеник
Що подарувала вам журналістська робота?
Дякую журналістиці за неймовірних, найкрутіших людей, яких я зустріла саме завдяки професії. За орієнтири в житті, за уміння аналізувати, відкидати зайве, бути нишпоркою та докопатися до істини. Журналістика не просто спосіб життя, це і спосіб мислення, який трансформуєш в усі інші сфери.
Чи були у вас герої серед журналістів, роботи яких вас надихали?
Легендарна американська телеведуча Опра Вінфрі, Її історія життя, випробування та тріумфи надихають мільйони людей по усьому світу, і я не виняток. Ще у студентські роки на факультеті журналістики щиро захоплювалася та захоплююся своєю викладачкою Вікторією Мандзюк (Попович). Вона була прикладом, наставником, вона була дуже ідейна, справжня, безкомпромісна, чесна, надзвичайно порядна. Цього вчила і нас, своїх студентів, що, які б не були реалії, ніколи не дозволятит собі переступати межу чесності, порядності. Вікторія Мандзюк (Попович) — це українська журналістка, ведуча новин, працювала на Першому національному, на жаль, через хворобу вона досить молодою померла.
Які моменти у роботі приносять вам найбільше задоволення?
Абсолютно все! Я обожнюю свою роботу. Я завжди прагнула, мріяла працювати саме у новинах. Тут є все: адреналін, драйв, темп, який не дає розслабитися ні на мить, це саме мій ритм, вир подій у якому ти щодня і не сходиш з дистанції, ти завжди маєш бути в курсі всього, що відбувається. Іноді здається: втомилася, спала кілька годин… Але щоразу беруться сили, натхнення і бажання працювати ще і ще!
Який ваш ефір мав несподівані наслідки?
Несподіваним, незапланованим, найрозгубленішим був ефір про початок повномасштабної війни. Це був перший ефір ранку 24 лютого 2022 року, коли був і страх, і незнання, що робити далі.
Хто із ваших гостей у студії був найнепередбачуванішим?
Колись брала інтервʼю в одного чиновника, який став фігурантом корупційного скандалу. Йому от-от мали вручити підозру. Моє питання було по цій історії, а відповідь була абсолютно не по темі — про його коханок… Очевидно, відвести розмову в такий пікантний поворот йому здавалося більш виграшним, ніж прямо відповісти про зловживання.
Сергій Кудімов: «Телевізор був магічним «ящиком», звідки розповідали захопливі історії. Коли я став журналістом, то сам потрапив у ці історії»
Ведучий «Фактів тижня» (ІСТV) Сергій Кудімов
Що подарувала вам професія журналіста?
На початку 2000-х телевізор ще був магічним «ящиком», звідки розповідали захопливі історії. Коли я став журналістом, то зі слухача перетворився на спостерігача, бо сам потрапив у ці історії. Я бачив їх наживо, проживав їх і переживав за їхніх героїв. Я був у місцях, де ця історія народжувалася і кувалася. Це було неймовірно!
Я філолог за освітою, тому журналістика для мене була темним лісом. Як писати сюжет? Яка інформація важлива? Що таке синхрон? Особливо питати не було у кого, тому вчився, як міг. Наприклад, записував випуски новин центральних каналів на касету. Потім за допомогою таких гаджетів, як ручка і зошит, робив з них текстову версію. І уважно вивчав, що і як пишуть розумні люди.
Які моменти у вашій роботі приносять найбільше задоволення?
Найбільше у роботі журналіста мені подобається непередбачуваність. Сьогодні я можу знімати палац Черновецького, завтра — ціни на овочі, післязавтра — летіти на авіаційну виставку у Ле Бурже чи розгадувати секрети грузинського вина у Грузії. Власне, журналістика — це перманентна пригода, яка не закінчується. Якщо любити такий графік і роботу на свіжому повітрі, велкам у найкрутішу професію.
Оксана Гутцайт: «Я мала зустрічі з людьми, які впливають на світові рішення, і брала інтерв’ю в Елтона Джона та Білла Клінтона»
Ведуча «Фактів» (ІСТV) Оксана Гутцайт
Що подарувала вам журналістська робота?
Журналістська робота подарувала мені зустріч з неймовірними людьми, чудовий колектив. Завдяки роботі я мала зустрічі з людьми, які впливають на рішення світу, які є популярними у світі, з тими, хто робить шлях цивілізованого світу вперед, побачити їх, поспілкуватися. Багато чого подарувала мені журналістика. Я брала інтерв’ю в Елтона Джона та Білла Клінтона, була присутня на багатьох важливих подіях.
Чи були герої серед журналістів, роботи яких вас надихали на початку професійного шляху?
У мене були свої герої серед ведучих, бо я сама мріяла стати ведучою. Це Олена Фроляк та Людмила Добровольська, і, мені здається, на початку своєї кар’єри я настільки їх копіювала, що десь була схожа голосом і ритмотемпом та поведінкою. Уже потім я знайшла свій шлях, а на початку я була чистим адептом Фроляк та Добровольської (усміхається).
Які моменти у вашій роботі приносять найбільше задоволення?
Я дуже люблю свою роботу та вважаю її найкращою у світі. Найбільше задоволення мені приносять моменти, коли “швидко в номер”. Тобто коли ти вже сидиш у кадрі, а тобі у “вухо” щось кажуть, що треба швидко щось змінити, відреагувати якось. Ти покриваєшся потом, мені здається кров’ю і страхом, сильно нервуєш, стресуєш, але отримуєш таке задоволення, коли треба все поміняти та все зробити за частку секунди.
Який ваш ефір мав несподівані наслідки?
Колись я була ведучою програми «ТВ Таблоїд» на «Новому», ми зробили іронічний сюжет-розслідування стосовно одного нашого політика. Щось ми не так сказали та зробили — і нашу програму закрили (сміється).
Хто із ваших гостей у студії був найнепередбачуванішим?
У моїй студії була гостя — членкиня партії регіонів. Вона дуже сильно істерила, щось говорила, кричала, і це було дуже непередбачувано. Я до цього була зовсім не готова, бо я дуже толерантна людина, спокійна і виважена.
