Тетяна МаріноваУ всьому світі 5 грудня відзначають Міжнародний день волонтера – International Volunteer Day. В Україні явище з добровільної допомоги набуло нового виняткового сенсу. Ми є єдиною країною у світі, де волонтерський рух замінив у багатьох напрямках державні інституції. Не менш символічним є і те, що Міжнародний день волонтера передує Дню Збройних Сил України, який відзначається 6 грудня. Проєкт «За лаштунками» хотів показати ті моменти у житті волонтерок, які відсутні у соцмережах. Згоди голови правління Всеукраїнського об’єднання «Патріот» Анни Майбороди чекали, стиснувши кулаки, бо вона має, чим підтримати тих дівчат, хто трохи вигорів… Читайте та дивіться.
Коли все почалось у березні 2014, ми не знали, що я та ми – волонтери
Волонтерство… Коли все почалось у березні 2014, ми не знали, що я та ми – волонтери. Ми самодостатні люди, успішні менеджери, керівники, підприємці, профі своїх справ, активні та небайдужі громадяни, які взяли на себе відповідальність підставити плече державі у складний час – з моменту початку окупації Криму. Для мене це не просто слово, це частина мого життя, що міцно вплелася в кожен його день ось уже протягом 11 років.
Все починалося, як у багатьох, – із маленьких кроків. Перше прохання було до мене – нагодувати військові частини навколо Києва. Та які ж тут проблеми, коли у тебе серед друзів керівників ритейлів та супермаркетів. І коли ти привозиш повну газель продуктів – овочі, крупи, консерви, солодощі, м`ясні набори до в/ч ППО, яка захищає Київ, то у тебе руйнується твій уявний світ про Армію: частина тільки срочників біля ста, а на великому складі 10 пачок цукру. Дорослі дядьки з зірками на погонах дивляться на тебе круглими очима і невпевнено питають :
– Це все нам?
– Так.
– Все, все?
– Так, так.
– А що ми за це винні?
– Нічого
Далі мовчазна пауза. Військові, сильні чоловіки, дорослі, навчені користуватися зброєю, які мають захищати цивільних та державу, не розуміють, як таке може бути і як себе поводити. А ти розумієш, що можеш більше, чим вони. У тебе досвіду з вирішення будь-яких нереальних завдань більше. Вони не можуть без тебе, ти не можеш не допомагати, щоб вистояти й протистояти окупанту. Так вмить перевертається твоє життя, і Боженька щодня на плечі додає нових завдань, які держава вирішити не може.
Головне, мабуть, гасло, яке мною рухало: держава – це я, бери та роби! Далі більше – передати щось потрібне, знайти необхідне, організувати збір. Це дуже складний емоційно шлях, це дуже відповідальний обов`язок – не зробити неможливо, завдання та прохання впадають на тебе і тільки тобі це під силу. Волонтерство стало тим, ким я є, і тим, заради чого прокидаюся щодня.
Як я купувала перші запчастини для автомата АК-47
“Волонтерство – це не вибір, це поклик. Коли бачиш, що можеш допомогти, ти просто береш і робиш. Без зайвих питань, без сумнівів. Навіть коли здається, що сил немає, ти знаходиш їх, бо знаєш: від цього залежить чиєсь життя.” Я навчилася робити все. Розбиратися в тактичній медицині, у видах турнікетів, які дійсно рятують життя, знати, де знайти дрони, які стають “очима” для наших бійців. Я знаю, які запчастини потрібні для авто на фронті, які плитоноски краще тримають удар, як зібрати вантаж так, щоб він доїхав неушкодженим. Це те, чому я не могла навчитися раніше, але що стало моєю другою професією зараз, великою кількістю експертних компетенцій і шаленим досвідом.
Уявіть собі блондинку, яка взагалі не знала військових до березня 2014. Приходить така до крамниці зброї в Києві, шорти та майка, травень. Людей мало. Більшість продавців. «Добрий день! А мені тут потрібно, зараз зачекайте, тут у мене шпаргалка є, ось – мені потрібно змінна цівка з планкою пікатінні до АК-47». Ну, ти точно схожа на ту, яка впала з космосу. А коли тобі їх ще 20 штук. Так у продавців когнітивний дисонанс і виникає.
Коли ти передаєш на передову військовим засоби надання допомоги постраждалим та пораненим, які надходять з-за кордону нашим військовим, і вони не розуміють – що це і для чого. Ти читаєш, починаєш вчитися і потім починаєш вчити військових наданню допомоги пораненим в бойових умовах.
Ну, а потім ти дивишся – а аптечки то, як в країнах НАТО, у наших військових не має. Ти намагаєшся змінити світ і змушуєш військових сісти на стіл з волонтерами – затвердити склад аптечки (АМЗІ) військовослужбовця на базі аптечки IFAK і пишеш з ними разом Стандарт з тактичної медицини, який дає шалений поштовх для розвитку, навчання та зміні світу надання допомоги в нашій країні.
Як після доби збору вантажів, нервів та нічних доріг відчувати себе квіточкою
“Волонтерство – це не спати ночами, а іноді й добами. Це вставати о п’ятій ранку, щоб встигнути доставити вантаж у Харків. Це про дзвінки посеред ночі, бо комусь щось потрібно терміново. Це про відправлення вантажу, який повертається, бо не встигли, і ти починаєш усе спочатку.” Дороги, сотні кілометрів, вдень збираєшся, в ніч виїзд. Погода не має значення. Хтось мінус не зміг поїхати, а ти вже спланував і тебе чекають. Ти заспокоюєш рідних – так, не одна, все добре, не хвилюйтесь. Інколи домовився про одну машину – не влазить, тут же шукаєш другу – не вміщується, ну і ще третю шукаєш, щоб вивезти все, що запланував. На передовій потрібно все! Як себе після доби збору вантажів, нервів, нічних доріг відчувати квіточкою і приїхати до військових не замученою і гарною, привезти їм трошки цивільного світу – українські дівчата, жінки завжди охайні та прекрасні не дивлячись на всі навантаження та складності. Що ж і як? Дуже просто! Береш в дорогу бігуді, шампуні, бальзами. А за Харковом є прекрасна заправка WOG.
Миєш голову – так-так, в раковині, підсушуєш сушкою для рук, бігуді накрутила і будеш красуня. Ненавиджу неохайне волосся. Навіть взимку, зупиняючись в наметі, завжди у моєму наборі для виїзду фен, а будь-який чайник може зігріти достатньо води, ну і маленьке люстерко для укладки та макіяжу.
Навіть не знала і не планувала – і хоп, стала тьотя з підручника
Іноді здається, що це нескінченна боротьба. Але кожна маленька перемога – це той самий ковток повітря, який змушує рухатися далі. Коли тобі приходить повідомлення: “Дякую, це врятувало моє життя,” – ти розумієш, що всі зусилля були недаремними.
Одного разу нашу волонтерську інструкторську групу запросили провести вперше конкурс на кращого санінструктора ОК Схід. Це був перший досвід – а чому б і ні. О, це творчість, це тести, практичні відпрацювання, це весело, інколи смішно – бо поперек людей на ношах не носять. Все вдалося. Багато різних кольорових фотокарток. І потім калейдоскоп подій стирає у тебе пам’ять про цю подію. Але доля прикольна жіночка. Телефонує мені колега волонтерка, яка працює в шкільній бібліотеці, та каже: “Аню, ми отримали нові підручники з Захисту Батьківщини. А я дивлюсь, а на них – ти! Навіть не знала і не планувала – і хоп, стала тьотя з підручника”.
Все, як у військових, – замість групи з 20 осіб прийшли 42
“Волонтерство – це про людей. Про тих, хто поруч. Про хлопців і дівчат на фронті, які пишуть: “Це справді допомогло”. Про колег і друзів, які витягують тебе із найтемніших моментів і нагадують, навіщо ми це робимо. Про кожного небайдужого, хто жертвує свої час, кошти чи сили, бо розуміє, наскільки це важливо.”
У січні 23 року ми поїхали готувати бойових медиків новоствореної бригади. Різдвяні свята. П`ятиденний курс. Все, як у військових, – замість групи з 20 осіб прийшли 42. Серед них, тільки один з медичною освітою. Одні чоловіки. У деяких є бойовий досвід. Прикольно працювали, руйнували міфи в їх головах – які вони набрались бог зна де. Блекаут. Як стемніє працюємо з ліхтарями. На Маланки, гарно попрацювали, ще два дні. Інструктори виходять з приміщення крайніми – прибрати, підготуватись на ранок.
Виходимо з дівчатами, сіли в машину – а вона не заводиться. Акумулятор раз і помер. Село, темно, нам їхати до ночівлі 20 км. Повертаймо наших студентів, дзвонити командирам, хелп. Хлопці-красені приїхали на Unimog (вантажівка). Ціла команда. Чаклували під капотом, заряджали, різали проводи – але наша автівка вперто їм казала “ні”! Водили ми ту козу на Маланки навколо машини години три. Потім приїхала ще одна військова машина і стала нам донором акумулятора. Не завжди можна оживити те, що потребує заміни. Змерзлі, голодні всі, але інструкторки врятовані й хлопці-красунчики. Товаришуємо, допомагаємо і поважаємо дуже всіх.
Волонтерство це не завжди радість і вдячність
За лаштунками – безсонні ночі, стрес, втома, тисячі дзвінків і повідомлень. Але кожна коробка, яка доїхала на фронт, кожна річ, яка врятувала чиєсь життя, кожен дрон, що допоміг нашим бійцям, нагадують, що ми потрібні.
“Я вірю, що волонтерство – це більше, ніж допомога. Це про віру. У нашу армію, у наших людей, у те, що ми вистоїмо. Це про силу духу, яка дозволяє йти вперед навіть тоді, коли світ навколо похитнувся.” 24 лютого 2022 року, я та всі мої друзі з 2014 року, з перших хвилин наступу вже знали, що потрібно робити, де ми будемо корисні, де потрібно підставити плече. Так і стоїмо разом з військом, людьми та державою – до Перемоги! Ми не завжди розповідаємо про все. Є історії, які залишаться таємницями до часу нашої Перемоги. Але кожна з них – це ще один вклад у фундамент нашої майбутньої країни, вільної й сильної.