«Почали відновлювати бізнес, бо знали, що повернемося в Україну»: Інна Скаржинська про волонтерство та бізнес під час війни

Інна Скаржинська — педагогиня за освітою та багатодітна мама. Сім років тому вона почала виготовляти натуральну косметику, коли для дитини, у якої атопічний дерматит, не змогла підібрати засоби для догляду. Так з’явився бренд косметики Vesna.

У спецпроєкті «Незламні» Інна розповіла, як врятувала сім’ю з Бучі, трансформувала свій бізнес та почала поставляти цілющу мазь на фронт. 

«Намагаємося не згадувати довоєнне життя»

Ми жили у будинку недалеко від Гостомельського аеропорту: їздили на роботу, спали у своєму ліжку, спілкувалися з друзями. Зараз це здається далеким і нереальним. Ми намагаємося не травмувати себе довоєнними спогадами.

За місяць до війни наш бренд заходив на маркетплейс «Амазон», і саме 24-25 лютого ми мали відправити першу партію косметики на склад «Амазон», але тоді не змогли це зробити. Мені важко про це згадувати, та й не хочеться, бо вже перегорнули цю сторінку і живемо новою реальністю. 

24 лютого ми прокинулися від вибухів, сіли у машину та почали виїжджати. Вже була паніка на заправках, затори на виїзді, але нам вдалося виїхати з України у перший день, бо не зволікали. Знали, що війна буде страшною.

Життя за кордоном та відновлення бізнесу

Їхали до кордону ми дві доби. Спочатку жили у Польщі, потім місяць жили у волонтерки у Чехії, поки Буча перебувала під окупацією. Чоловік та зять залишилися на Львівщині. 

Спочатку ми хвилювалися за Бучу, читали страшні новини, переймалися, було складно, але знали, що треба працювати. Тому разом із донькою почали думати, як відновлювати бізнес, бо знали, що повернемося в Україну. Я дуже вдячна тим людям, що нам допомогли. Вони залишилися нашими друзями у Польщі та Чехії, навіть косметику нашу продають. 

Ми відразу змирилися з тим, що на складах та у лабораторії нічого не залишилося. Вже за кордоном почали купувати сировину та тару і відправляти у Львів.

Також був запас косметики у Мукачевому, де 20 лютого відкрився магазин. Це нас врятувало, бо гроші з продажів якраз і пішли на закупівлю сировини. 

Попит на нашу продукцію був, бо, дізнавшись, що наше виробництво у Бучі окуповане і ми не можемо виробляти косметику, люди почали купувати наші продукти ще у перший тиждень війни. Це мене шокувало і надихнуло не здаватися. Фактично при окупованому виробництві ми не припиняли бізнес.

«Щойно повернулися в Україну, відразу поїхала до Бучі»

Як тільки Бучу деокупували, то вже 8 квітня я туди приїхала. Від побаченого вжахнулася. Свіжі могили у дворах, ідентифікація тіл, заміновані росіянами поля. Я побачила ненависть у кожному кроці російського солдата. Вони все руйнували. Світ має кричати про геноцид, що стався у Бучі. 

Жодних відчуттів не було, я ніби замерзла всередині. Намагалася не давати волю негативним емоціям, аби вони не впливали на мій фізичний стан. Бо інакше ти руйнуєш себе від болю і не можеш нічого робити. Психіка нормально не може реагувати на такі ненормальні обставини у житті.

Два наші приміщення пограбували, а те, що росіяни не могли винести, то знищили. Винесли велику промислову та дрібну побутову техніку, побили мікроскопи та покрали скляні колби та мензурки, навіть стільці забрали. Збитків було завдано приблизно на 5 мільйонів гривень.

У місті не було води, газу, світла, тому я розуміла, що треба перевозити виробництво, щоб працювати. Знайомі  волонтери допомогли вивезти вцілілі меблі та обладнання.

Наш будинок та будинок доньки майже не постраждали, лише вікна були простріляні. А от у сусідній будинок із будинком, де жила донька, влучила російська ракета. Також росіяни спалили «Епіцентр», що був поруч.

Нове виробництво у Львові та доставка косметики на фронт

У Львові ми створили нову лабораторію і вже на другий день почали працювати. Спочатку робили шампунь, а потім нам написала захисниця з передової. Вона сказала, що у військових через екстремальні умови, в яких вони перебувають, дуже пошкоджена шкіра рук та обличчя. Військовослужбовиця жалілася, що косметика з гуманітарної допомоги тільки погіршує проблеми зі шкірою, бо вона або неякісна, або протермінована.

Тож ми безоплатно надіслали їй набір засобів і почали думати, як можемо допомагати фронту. Спочатку відправляли креми із захистом від сонця та креми для рук для жінок-військових. 

Потім нам масово почали писати ще й чоловіки-бійці, які казали, що у них сильні опіки та рани. Такі сильні, що їм навіть боляче стріляти. Тоді ми почали надсилати їм фронтові мазі та захисні креми для рук. Нам почали писати волонтери з різних організацій, які їздять на передову. Завдяки їм ми надіслали на фронт вже приблизно понад 2 тисячі цілющих мазей із написом «Ти наш герой» та 1,5 тисячі кремів. До кожної баночки додаємо листи та дитячі малюнки.

Я була готова міксером робити ту косметику, якби не було б обладнання

Ми шукаємо сировину та тару де тільки можливо, бо вони удвічі зросли у ціні. При цьому ми підняли ціни на продукти лише на 5%, бо совість не дозволяє продавати їх дорожче, адже  я розумію, що усім людям важко і хочеться дати дійсно якісний продукт.

Ми не думаємо, як заробити, а думаємо, як утримати виробництво. 

За місяць після початку війни люди, які поїхали за кордон, почали нас шукати та замовляти косметику. Ми почали відправляти наші продукти у Польщу, Францію, Італію, Німеччину, Чехію, Латвію, Литву, Естонію. Я хвилювалася, що ці клієнти втратяться, а такого не сталося.

Я готова працювати під час війни стільки, скільки буде потрібно для перемоги. Зараз ми живемо за обігові кошти. Переважно витрачаємо на сировину, тару, оренду, зарплату, податки. Собі залишаю лише кошти на бензин для автомобіля та оренду житла. Гроші не накопичуємо, не той час. 

Мене дуже підтримують відгуки людей, які користуються нашою косметикою. Вони пишуть, що брали її навіть у тривожну валізу та економили її за кордоном. Наприклад, жінка з Бородянки писала, що взяла у рюкзак нашу косметику, коли втікали від окупанта та потім бігла 5 кілометрів через поле, але рюкзак не кинула. З Франції українка написала, що коли милася нашим твердим шампунем, то збирала у коробочку його крихти. Ще одна жінка перебувала у полоні 20 днів та пила лише по столовій ложці води на день, через що дуже сохли губи. Вона знайшла у кишені наш бальзам для губ і використовувала його. Вчора написала жінка з Канади, яка сказала, що взяла нашу косметику, коли виїжджала і це для неї як зв’язок з Україною. 

Завдяки таким історіям усвідомлюєш, що ми не просто робимо косметику, а даємо людям відчуття безпеки, як би дивно це не звучало. Ми розуміємо, що не можемо здаватися.

«Зайву копійку віддаємо волонтерам»

Якщо у нас є можливість, то допомагаємо воїнам, знайомим волонтерам, які збирають на пікапи, тепловізори та дрони для військових. 

Спочатку співпрацювала з волонтером, який раніше фотографував наші лабораторії у Бучі. Зараз він на передову возить дрони, тепловізори, військове спорядження.

Допомагали фінансово як могли.

Є декілька  знайомих волонтерів, яким довіряю і яким допомагаю коштами на різні потреби фронту, один із них нещодавно офіційно зареєстрував свою благодійну організацію.

Я їм завжди кажу, що якщо не вистачає грошей, щоб закрити якийсь збір, то я завжди поруч.

Ребрендинг та вихід на міжнародний ринок

Ми хочемо під час війни зробити ребрендинг деяких продуктів, створити кращий дизайн. 

До нас зараз приходять цікаві пропозиції з Латвії, Литви, Естонії, Польщі. Вони хочуть продавати нашу косметику. Ми вже навіть зробили їм тестові поставки. Будемо також виготовляти косметику під один бренд у США.  

Під час мирного часу такого не було, тоді, щоб здобути цей авторитет, рівень відкритості до України, треба було багато чого зробити. Ментальність змінюється, світ відкритий до українського бізнесу і вони готові пробувати наш продукт. Їм цікаво. 

Раніше логістичні компанії навіть відмовлялися експортувати косметику, бо це не можна було перевозити. А тут ми відправили дистриб’ютору у Польщу косметику і за три дні її розібрали, при тому що у Польщі дуже розвинений патріотизм і зайти у цю країну зі своїм продуктом майже нереально. Але ми намагаємося.

«Мене надихає моя робота та відгуки людей»

Я дуже сильно люблю свою справу, для мене це велике натхнення. Люблю трави, аромат ефірних олій. Можливо, саме це мене надихало та не давало здаватися, як і відгуки людей. Пам’ятаю, приходиш додому втомленою, у тебе все болить, але читаєш відгук від людини і у тебе ніби відкривається друге дихання, ти наповнюєшся енергією. Це працює моментально. 

Також дало ресурс та розуміння, що не маю права скиглити те, що я врятувала свою родину, що вдалось вивезти усіх живими з Бучі, де у нас не було б шансів вижити.

Мій стан ще більше покращився, коли ми врешті переїхали у будинок, де зараз живемо, і з’явилася можливість готувати для дітей, збирати їх за одним столом.  Раніше ми жили у таких спартанських умовах, що не було можливості цього зробити.

Люблю писати свої роздуми, есе, поезії. На початку війни мені було важко писати, бо уся система моїх цінностей зруйнувалася. У мирний час ти думаєш про екологію, розвиток людства, а під час війни тільки про те, що є зло і ти маєш захистити своїх дітей фізично. Зараз відчуваю себе достатньо стійко та безпечно.

Більше немає прив’язки до матеріального: як війна змінила цінності та мрії

До війни я хотіла побудувати будинок, займатися садом, бо дуже люблю землю. А тепер немає бажання облаштовувати житло, бо воно може просто зникнути. Немає прив’язки до матеріальних речей зовсім. Єдине, що я зрозуміла, що потрібно якісне авто, бо саме завдяки йому я змогла вивезти свою сім’ю. 

Зараз цінність лише у тому, щоб працювати та бути ще щирішою, ніж до війни. 

Під час війни мене рятувало те, що можу себе переконати у будь-чому, якщо треба. Тож намагалася не показувати дітям болючі емоції, а бути підтримкою для них. Наприклад, коли ми їхали, то намагалася жартувати із наймолодшим синочком. Хоча розуміла, що такого життя, як раніше, вже не буде. Старшим дітям говорила, що нова країна — це можливість розширити свій світогляд, познайомитися з новими людьми. Ми не приховували від них новини, але й не намагалися посилювати цей страх, аби не травмувати їх. Ми не маємо фокусуватися на стражданнях, а маємо бути гнучкими.

«Безпечне місце — це твоє тіло»

Під час війни я зрозуміла, що безпечне місце для мене — це моє тіло. Навіть країна, будинок, бомбосховище, Чехія чи Польща не мають такого бажаного відчуття безпеки, як моє тіло. Тобто якщо я відчуваю себе комфортно, то це означає, що я у безпеці і не маю підлаштовуватися під гнітючі ситуації, маю берегти свій «храм». 

Бо безпека, яку дають нам матеріальні речі, дуже умовна. Дає нам відчуття миру наше тіло. У нашому тілі ми самі собі керуємо, і тіло зараз для мене стає номер один для моєї внутрішньої гармонії та безпеки. Ми ж, як бренд, робимо все можливе, щоб людина відчула комфорт та безпеку свого тіла. 

Сьогодні треба намагатися турбуватися про себе по максимуму. Хочете спати — спіть, хочете масаж — робіть, доглядайте за собою, щоб ви дивилися у дзеркало та насолоджувалися  собою. Ваш рівень безпеки зараз залежить від того, наскільки вашому тілу комфортно. Завжди можна зробити щось приємне, навіть не маючи фінансів. Наприклад, робити домашні маски, якщо немає змоги купити косметику. Ми ж намагаємося це підтримувати: безкоштовно відправляли набори косметики жінкам, які нам писали, що не мають грошей, але хочуть за собою доглядати.

Я багато років виготовляю косметику, використовую засоби тільки свого виробництва, але все одно раніше я мало дбала про своє тіло. Багато працювала, виснажувала себе. А зараз, хоч я і багато працюю, даю собі змогу відпочити. Наприклад, посеред дня можу на десять хвилин сісти випити кави та подивитися на озеро, абстрагуватися від усього, зануритися в свої відчуття, завмерти і просто відчути, що живу у реальному житті. Нещодавно купила собі дитячий браслет, який у мирний час не купила б через упередження. Тепер я не обмежую себе у своїх бажаннях, можливо навіть зроблю собі татуювання на спині.