Заздрість: Ще раз про «погані емоції»

Про книжку "Простими словами. Як розібратися у своїх емоціях"

26.01.2021

Якщо ви думаєте, що для успіху важливі тільки професійні навички, добрі память, концентрація та сила волі, то ви помиляєтесь. Вам також потрібен емоційний інтелект, адже емоції лежать в основі багатьох рішень і наших, і людей навколо нас. Емоційний інтелект називають однією з найважливіших навичок майбутнього — це здатність розпізнавати свої та чужі емоції та керувати ними. 

Найбільше нас хвилюють негативні емоції — злість, образа, заздрість. Як на них реагувати, коли  їх демонструють інші, і як бути, якщо їх відчуваємо ми? Деякі люди вважають, що негативні емоції — неприродні, погані, що «нормальна» людина повинна постійно і свідомо відчувати щастя і транслювати назовні тільки позитив. Проте це буде фальшивий позитив, адже почуття насправді не є ні поганими, ні хорошими. Почуття — це сигнальна система, яка повідомляє нашому розуму про те, чи сприятливе для людини те, що відбувається у цей момент у її житті. Ми живемо у культурі міжособистісних відносин, яка дуже дискримінаційно ставиться до почуттів. У нас не розвинена здатність керувати почуттями «ненасильницькими» методами, немає розуміння, як «каналізувати», вивести з душі емоції. Не розуміючи, ми боїмося почуттів. Особливо засуджуються суспільством так звані «негативні емоції»: гнів, заздрість, образа. Якщо ти їх відчуваєш, значить ти і сам поганий, неправильний. У дійсності ж ці емоції — сигнал нам про те, що «щось пішло не так». Але нам з дитинства кажуть дорослі, що відчувати негативні емоції — погано. У дорослому віці ми починаємо обмежувати і карати себе за «погані емоції».

Заздрість здається нам особливо неприйнятною, адже, відчуваючи її, ми визнаємо себе у чомусь гіршими за тих, кому заздримо. Менш везучими, менш визнаними, менш вартими уваги, любові, тощо. Письменник Марк Лівін та психотерапевт Ілля Полудьонний написали книгу у поміч тим, хто хоче розібратися з власними емоціями. Книжка «Простими словами. Як розібратися у своїх емоціях» містить 20 розділів. Кожен присвячується окремому почуттю чи емоції: злості, заздрості, образі, сорому, самотності тощо. Автори популярно викладають теорію, пояснюють теми на прикладах із власного життя, діляться вправами для пропрацювання. А ще багато говорять про нинішні реалії. Марк та Ілля разом створюють найпопулярніший український подкаст про психологію — «Простими словами», який став приводом до написання книги.

Заздрість, або Ой, та не треба мені той айфон

Щоб уявити, що таке заздрість, згадаймо героя популярного інтернет-мему, який плаче, бо йому не дісталася шоколадка. Здається, він переживає саме заздрість, але водночас хлопець досить чесний у почуттях і говорить прямо про те, чого хоче. Це рідкість. Переважно заздрість проявляється непрямо — від знецінення інших до знецінення себе.

У цьому розділі ми хочемо пояснити, чому заздрість не є поганим почуттям (як і будь-яке інше), і як зробити цю емоцію екологічною для психіки.

Почнімо з того, що заздрість не має негативного морального значення. Вона символізує потребу людини. Наприклад, у вашого товариша чи подруги з’являється новий смартфон. Він класний, камера супер, багато пам’яті, стильно виглядає і дає відчуття статусу. Ви теж такий хотіли б. Ось тут і з’являється заздрість. Далі все залежить від вас — емоція перетвориться на продуктивну дію чи злісну бездіяльність.

Скажімо, ви можете подумати, що варто зробити, аби у вас був такий смартфон. Просто піти і придбати? Потерпіти кілька місяців і назбирати? Можливо, узяти додатковий проєкт, щоб більше заробити? А якщо взяти кредит? Інший сценарій — це коли через переживання злості ви знецінюєте людину чи її покупку. Почуття є, і з ним потрібно якось обійтися. Тож виходить щось типу: «Усе одно в неї руки з одного місця, і фоткати вона не вміє, хоч би яким був телефон».

Заздрість часто стосується наших глибинних психологічних потреб — любові, влади, слави. Уявімо, що людина заходить у соцмережі. У неї є глибока потреба у визнанні: у якомусь моменті життя вона не отримала цього достатньо. Людина бачить пости, у яких інші демонструють свої досягнення, і чомусь починає злитися та писати неприємні коментарі або ж бубоніти під ніс: «Не така ти вже й класна». І це замість визнати, що заздрить і теж хоче чимось похвалитися й одержати підтримку.

Завдання заздрості — допомогти сформулювати потребу. Переважно саме поведінка людини та дії, а не почуття, роблять її аморальною. Заздрість акумулює енергію до дії через збудження. Людина може чогось хотіти, але не розуміти цього, не мати зв’язку з потребою або не зізнаватися собі в бажанні, витісняючи його у підсвідомість. Відповідно, заздрість є маяком, на сигнал якого варто рухатися в пізнанні себе та власних бажань.

Але насправді забезпечити цей рух буває вкрай складно. Ми справді не звикли свідомо заздрити. Тому що для нас заздрість = погана людина. Нагадаємо, що ми живемо в парадигмі консервативній, правила взаємин із собою та світом часто формувалися відповідно до релігійних уявлень. Заздрість, наприклад, є одним із семи смертних гріхів, за які людина мусить покаятися.

Теолог Тома Аквінський описував її як незадоволення добром іншого. Одне із класичних мистецьких зображень заздрості — однойменна картина художника Джотто ді Бондоне (1267–1337), на якій змія вилазить з рота жінки. А ще згадайте злісну «жабу», яка починає душити людину у припадках заздрості. Звісно, це лише дещиця від загальних уявлень про те, чим є заздрість, але навіть вона може прояснити, чому ми так уникаємо цього почуття та пригнічуємо його.

Ми в жодному разі не знецінюємо такі визначення. Розуміємо, що в ранні періоди людям та інституціям, які керували державами, бракувало розвинених інструментів, щоб стримувати й регулювати міжособистісні стосунки. Не було поліції і судів, економічної свободи та широкого вибору, не було базової безпеки і тим паче — психотерапії та відрефлексованої усвідомленості.

Заздрість як енергія могла стати небезпечною, адже вона часто спонукає до дії. Побачивши більшу свиню в сусіда, людина ледве стримувалася, аби не вчинити злочин, забравши її собі. Заборона церкви в ті періоди могла хоч трохи стримувати людей від свавілля (але наскільки це допомогло, ми не знаємо).

Узагальнюючи те, як ми поводимося із заздрістю коли вона приходить до нас, посилатимемося на класифікацію із трьох стратегій, яку запропонував психотерапевт Ігор Погодін.

1. Знецінити об’єкт

«Так це вона не сама заробила — це їй чоловік допоміг!», «Та кому потрібна ця посада, то тільки фікція. Він усе одно ні на що не впливає, сидить ото й папірці підписує», «Бач, картини вона малює! Хіба то картини!»

Сильна заздрість дуже часто стає фундаментом для таких висловлювань. Це захисний механізм за принципом «не дуже й хотілося». Стратегія знецінювання жодним чином не допомагає втілити власні мрії, тому критикувати тих, кому заздриш, можна роками. Якщо у вас є такі знайомі, то ви й самі помічали: із часом їхній текст майже не змінюється.

2. Знецінити себе

«Оце я невдаха! Люди вже другу машину купують, а я…», «Ніколи мені не стати керівником. Правду казала Марія Пилипівна: нічого з мене не вийде…»

У другому варіанті вся енергія заздрості спрямовується проти себе — людина засуджує себе сама, критикує, сумнівається у власних здібностях. Такий підхід теж нічого не змінює, хіба що настрій псує.

3. Здобути те, чого хочеться

Енергії заздрості зазвичай достатньо, щоб зрозуміти, яка ж моя потреба залишилася незадоволеною, а потім розробити хоча б приблизний план дій. Ось що цікаво: варто людині зрозуміти, що саме викликає заздрість і як можна це отримати в її життєвому контексті, почуття кудись зникає — тепер увагу спрямовано на рух до мети.

Коли людина приходить із проблемою заздрості до терапевта, їхнє спільне завдання — знайти потребу. Вона може бути глибоко (родом з минулого — любов, визнання, влада) чи на поверхні (хочу нову роботу, хочу новий телефон, нові стосунки).

Уявімо, що популярна блогерка викладає в інстаграмі світлину: вона з коханим стоїть на тлі моря. Хтось із читачів їй позаздрить, але обов’язково виявиться, що заздрять люди різному.

«Страшенно заздрю її подорожам: у неї стільки вільного часу, стільки свободи, вона може сама вирішувати, куди поїхати і що робити, а я — ні».

«Страшенно заздрю її подорожам: вона подорожує з нареченим. Вони мають стільки спільних зацікавлень, він постійно поруч, а мій чоловік не розуміє мене й рідко буває вдома».

«Страшенно заздрю її подорожам: через це в неї сто тисяч фоловерів, вони її підтримують, хвалять, а в мене на роботі й простого “спасибі” не дочекаєшся».

Зовні це ніби одна історія: «Я заздрю людині з інстаграму, яка постійно подорожує». Але насправді це дуже різні поняття, що їх із часом можна усвідомити як «Мені потрібно більше вільного часу», або «Мені не вистачає близькості у стосунках», або «Мені бракує визнання й підтримки колег». У цьому моменті можна ще використати метафору голоду. Коли людина рік не була у відпустці, їй важко порадіти за того, хто зараз ніжиться десь на пляжі. Тож заздрість як почуття — цілком нормальна. А вже заздрість як дія робить її «чорною» чи «білою».

Важливо розуміти, що люди не тільки заздрять, а й переживають, щоб не заздрили їм. Звідсіля багато невпевненості й забобонів. Скажімо, людина зробила щось кльове, але соромиться й боїться зустрітися із заздрістю інших у соціальних мережах. Тому не ділиться ні з ким своїм досягненням. Це все історія «Про злі язики» та «Щоб не наврочили». Такі передчуття зрозумілі, якщо зважати, що ми живемо в суспільстві, яке не вміє справлятися із заздрістю та проговорювати і спрямовувати її в щось конструктивне.

Як автори цієї книжки ми віримо, що без заздрості жити неможливо. Іноді завдяки їй можна помітити щось важливе й цінне — потяг до любові, бажання мати близькі безпечні стосунки. Важливо навчитися спрямовувати її енергію в правильні дії, а також висловлюватися на зразок: «Клас, ти їдеш у відпустку. Заздрю тобі, теж хочеться!». Можливо, це зробить вас доброзичливішими.

 

Ціна книжки: 200 грн.

Де придбати: nashformat.ua

 

Новини партнерів