Приймати складні рішення та готовність нести відповідальність. Що таке жіноче лідерство під час війни

Війна показала силу українських жінок, які із початком вторгнення взяли до рук зброю, врятували родину та почали будувати життя за кордоном, чи волонтерять у режимі 24/7. Як війна відкрила справжню стійкість та здібності українок та що робить наших жінок такими незламними? Читайте у колонці співзасновниці мережі Креативної міжнародної дитячої школи та засновниці мережі проєктів MRIYDIY Лідії Білас.

Лідія Білас, засновниця мережі освітніх проєктів MRIYDIY (школа, садок, онлайн освіта, дитячі табори, освітня фундація), співзасновниця  мережі КМДШ

У психології та соціології лідерство визначається приблизно однаково, як певний вид соціального впливу в певній групі з метою досягнення загальних цілей. Відповідно, лідер — людина, яка має цей вплив. Як? Через здатність приймати складні рішення та готовність нести за них належну відповідальність, завдяки турботі про інших людей, а не про особисту вигоду, через вміння визнавати помилки і вчитись. Чи має в такому разі лідерство гендерну приналежність? Ніби ні. Але я б додала але.

Війна довела, що українські жінки сильніші, ніж переважна кількість з них могла собі уявити. У ЗСУ сьогодні служить близько 40 тисяч українок, ще більша кількість займається волонтерською діяльністю. Лідера у собі неочікувано відкрили мами, що змушені самостійно виховувати дітей закордоном, власниці бізнесу, який постраждав через ворога і який довелось відновлювати з нуля, студентки та пенсіонерки, акторки та бізнес-леді.

Війна змусила мільйони жінок, які ніколи не відчували себе лідерками, перестати чекати на допомогу, взяти  відповідальність за життя на себе, почати приймати рішення та діяти.

Жінки в ЗСУ

За словами заступниці міністра оборони Ганни Маляр кількість жінок, що служать та працюють у ЗСУ є одним з найбільших показників серед країн-членів НАТО. 7 тисяч жінок доєдналось до Збройних сил після повномасштабного вторгнення, більша частина обрала для себе військову сферу діяльності значно раніше. Серед жінок в ЗСУ є танкістки, артилеристки та навіть інструкторка з глибоководного військового дайвінгу. Спочатку побут на службі був пристосований лише для чоловіків, зміни відбувалось повільно, але доволі рішуче. Адже жінки своєю наполегливістю та лідерськими якостями довели, що вони хочуть та будуть захищати країну на рівні з чоловіками. Вони вміють та можуть це робити. Потрохи стереотип про те, що солдатами можуть бути лише чоловіки, руйнується і жінки доводять, що сила духу та готовність захищати країну не залежить від статі.

Жінки за кордоном

За даними ООН за кордоном зареєстровано близько 4,8 мільйона біженців з України. Згідно з дослідженням Міжнародного холдингу 4Service, 93% наших воєнних мігрантів в Європі — це жінки, з них 64% з дітьми та 29% з домашніми тваринами. Це значить, що мільйони мам зіштовхнулись з потребою самостійно влаштовувати побут та виховувати дітей в новому середовищі далеко від дому, при цьому жити через війну в стані стресу, хвилюватись за чоловіка та родичів, що лишились в Україні. Судячи з усього, жінки з цією ситуацією впорались.

Мільйони, що виїхали, опинились в стані, коли душа розривалась на шматки. З однієї сторони, вони залишаються на зв’язку з Україною, слідкують за новинами, підтримують близьких, живуть проблемами та страхами тих, хто не виїхав. Хоча фізично вони перебувають не на рідній землі, ментально та душевно вони залишаються на Батьківщині. З іншої сторони, жінкам за кордоном необхідно інтегруватись в Європі, адже ігнорувати реальність довго не можна. Вони вже вивчають мову, водять дітей до нової школи або дитячого садочку, гуртки, соціалізуються в новій країні проживання та намагаються жити нормальним життям.

Всі ці випробування зробили українських жінок ще сильнішими. Українки зрозуміли, що можуть вирішувати проблеми, покладаючись лише на себе. Вони зрозуміли, що зовнішнім факторам не зламати внутрішню силу. Згідно з першим дослідження 4Service, 89% опитаних планують повернутись додому після закінчення війни.

При цьому лише 3% опитаних не планують їхати до України і ще 4% вагаються. Вражає не лише те, що більшість тих, хто рятується від війни, планує повернутись. Вражає дієвість й працьовитість наших співвітчизниць. Дослідження показало, що одна третина українських біженців за п’ять місяців виявилось працевлаштованою. Хтось продовжив працювати на українську компанію, хтось знайшов роботу за кордоном, а хтось вже встиг отримати необхідні документи, дослідити ринок та відкрити свій бізнес в європейській країні.

Українська жінка в Європі зруйнувала всі стереотипи і щодо портрета біженця, і щодо легковажності українок. Біженка 2022 року серйозна та ділова, доглянута та вдячна, вона не планує залишатись на соціальному утриманні, тримає в серці любов до Батьківщини, надсилає гроші на допомогу армії, при цьому вчить нову мову, адаптується до нового життя, поважаючи закони нової країни проживання. Якщо хтось з європейців і перебував в полоні нав’язаного стереотипу щодо наших жінок, біженки змогли його швидко розвіяти. Українки вражають своєю красою, але їх серце завоювати не легко, що викликає повагу та захоплення.

Жінки в Україні

Лідера в собі відкрили й ті жінки, що залишились в Україні. З початком повномасштабного вторгнення практично кожна відповіла собі на запитання, чим вона може бути корисна своїй країні? Хтось прихистив у себе біженців, став їх опорою та зцілив їх рани. Хтось почав безкоштовно ділитись знаннями — мовами, психологічною допомогою, репетиторством. Десятки тисяч жінок стали волонтерками в Україні. Хтось з них повністю присвятив себе волонтерській діяльності, хтось поєднав волонтерство з роботою. Прикладом для багатьох жінок стали відомі і популярні селебріті, які з початком повномасштабного вторгнення залишились в Києві і працювали, збираючи величезні кошти на допомогу ЗСУ. Їх приклад доводив, що не обов’язково жити у страху, можна продовжувати діяти, допомагаючи та наближаючи перемогу.

Питання про те, чи можна розвинути лідерство в собі, досі не вирішене. Так склалося, що половина психологів і соціологів виступають за «вроджене лідерство», тобто стверджують, що лідером можна народитися, але не стати. Інша ж половина вважає, що лідерство — це певний набір навичок, які можна розвивати. На цей розвиток на думку фахівців дуже впливає емоційно наповнене дитинство. Манфред Кете де Фріс — один з теоретиків у сфері лідерства, стверджує, що перенесений в дитинстві травматичний досвід у дорослому житті допомагає людині бути більш цілеспрямованою. Тож вчителі школи, і переважно це жінки, докладають всіх зусиль, щоб діти почувались в стінах навчального закладу захищеними та бажаними, і намагаються виховувати в дітях лідерські якості, самі стаючи для них рольовими моделями лідерів. Сьогоднішні учні — це майбутні свідомі і успішні громадяни своєї країни.

Війна не має стати на заваді цим планам та мріям. Можна часто почути про те, що наша країна все ще залишається вільною та незалежною завдяки ЗСУ та міжнародній підтримці. Але нечасто кажуть про те, що Україна продовжує бути Україною у великій мірі завдяки жінкам-лідерам. Вони емпатичні та адаптивні, сміливі та креативні, вони є чудовими мамами своїх дітей і керівниками своїх бізнесів, вони нездоланні, і ми переможемо великою мірою й завдяки їм.

Що, як на мене, допомагає жінкам бути такими? Відкритість до змін, тобто прийняття потреби у змінах, готовність їх підтримати і здійснити їх самостійно. І ще когнітивна гнучкість, чи простіше — здібність швидко переглядати свої плани після зустрічі з труднощами, невдачами чи помилками. Чим вища ця здатність, тим вищий рівень адаптації до нових умов. Для жінки-лідера надзвичайно важливо відчувати людей навколо і постійно шукати нове творче пристосування до реальності, що так швидко змінюється. Лише тоді ми виходимо зі звичних рамок, живемо та зростаємо. Це мої особисті правила, які попри війну дають зберегти в собі таку потрібну сміливість та емпатійність. А значить — лишатися лідеркою свого життя.

Фото на обкладинці з архіву «Вечірнього Києва»