З окопу — у Париж на показ власної колекції: парамедикиня Юлія «Куба» Сідорова про успішні кейси

Юлію Сідорову назвали Кубою у шоу-бізнесі за запальні танці на великій сцені з провідними виконавцями. Але вся Україна знає Кубу як парамедикиню, яка від 2014 року створювала першу медичну службу за натівськими стандартами «Ульф» у добровольчому батальйоні «Вовки Да Вінчі» Дмитра Коцюбайла. Саме Юлія стала музою Сергія Жадана, він присвятив їй вірш «Госпітальєрка». Після початку повномасштабного вторгнення дівчина повернулася до військової справи. Зараз вона рятує життя у лавах ЗСУ, паралельно контролює роботу мілітарі-цеху Жіночого ветеранського руху Veteranka, розвиває модний бренд і 13 квітня презентує першу колекцію у Парижі.

Для мене війна почалася з першого загиблого на Євромайдані – з убивства Сергія Нігояна

Ви на війні 9 років…

Це дуже добре, що ви саме так сказали. Мене шокує, коли розповідають, що наша війна почалася 24 лютого 2022 року. Для мене війна почалася з першого загиблого на Євромайдані — з убивства Сергія Нігояна на вулиці Грушевського 22 січня 2014 року. Для мене саме цей день є початком війни.

Це було і початком змін долі — від танцівниці до парамедикині?

За Революцією Гідності я спочатку стежила онлайн, бо жила у Харкові. Після побиття студентів потягом приїхала до Києва та вирушила на Майдан. Коли люди пішли протестувати на Грушевського, я потрапила у шпиталь у Парламентській бібліотеці. Тоді вперше я побачила велику кількість закривавлених поранених. Я там просто допомагала лікарям. Жодного переляку чи ступору у мене не було.

Зовсім не злякалися?

Більший шок, ніж кров, був в іншому: я побачила, як «беркутня» палить український прапор, оточивши бібліотеку. А з нами були хлопці-активісти. Аби врятувати їм життя, переодягали у халати та видавали за медичний персонал. Там було багато поранених, яких вони почали виносити. Я вийшла з будівлі, прагнучи людей врятувати, а вони прапор палять на очах у всіх! А війна на Донбасі стала для мене продовженням боротьби за вільну Україну. Йти на фронт я хотіла фактично одразу, але потрапила на фронт у жовтні 2014 року. Я хотіла воювати на передовій, але стала парамедикинею у складі «Госпітальєрів». Спочатку я познайомилась з Марією Берлінською, потім з Яною Зінкевич. Яна мені запропонувала їхати у «Госпітальєри», призначила своїм заступником з адміністративних питань. Під Старогнатівкою розгорнули польовий шпиталь. Паралельно я навчалася, щоб працювати за стандартами НАТО.

Пам’ятаєте свій перший виїзд на передову?

На передовій я вперше опинилась у листопаді 2014-го разом із Катериною Приймак. Це були Піски. І у неї був перший виїзд, і у мене. Нам одразу розбомбили дві машини мінами. Катя тоді ще пожартувала: «Якби на війні ніхто не помирав, тут було б дуже весело…»

 

Я пішла з «Госпітальєрів», щоб мати можливість брати відповідальність на себе

Чому влітку 2017 року ви пішли з «Госпітальєрів»?

Я навчалася у Суркова, тому прагнула усього обладнання, з яким я вже вміла працювали. А це відповідальність за кошти, оформлення документів на себе. Друзі тоді подарували мені поїздку на омріяний фест Burning Man, що у Неваді, і у Нью-Йорку я отримала від Аліни Михайлової повідомлення: «Кубо, зробимо окрему медичну службу у «Да Вінчі?». І я погодилась, бо отримала можливість брати відповідальність на себе, облаштовуючи нову службу разом з Аліною Михайловою у складі 1-ї штурмової роти ДУК ПС. Оскільки підрозділ називався «Вовки да Вінчі», то медслужбу ми з Аліною назвали «Ульф». Там також все було побудовано за стандартами НАТО і працювали ми за протоколами комітета ТССС, яким я навчалась ще багато років тому. У 2019-му я пішла та почала жити цивільним життям. Аліна сама керувала службою.

Важким було повернення до цивільного життя?

Ще у 2019 році я почала говорити, що ментальне здоров’я напряму пов’язане з фізичним. Я сама пройшла тривалий шлях боротьби з психологічними наслідками війни. Мені казали: «Навіщо тобі психотерапевти? Піди та поговори з другом чи подругою». З таким же успіхом можна порадити: «Нехай друг без фахової підготовки прооперує тобі апендицит чи видалить зуб». Емоційне вигорання, депресія, ліки, робота з психотерапевтами та психіатрами… Повернення до цивільного життя — це важкий шлях, який з гідністю важче пройти, ніж звільнити населені пункти. Війна впливає на кожного, тому дбайте про своє ментальне здоров’я та звертайтесь до спеціалістів. Тут самолікування не пройде! Я страждала від безсоння, схудла на 8 кг, бо не могла їсти. У такому стані я поїхала додому. Вдома звернулася по медичну допомогу, з’ясувалося, що у мене і тривожний розлад, і ПТСР, і глибока депресія. Я лікувалась та пішла тренуватися на полденс, почала малювати ескізи одягу та пішла навчатися на курси моделювання одягу. Волонтер Віталій Кадик зібрав гроші, аби я відвідала Кубу на свій день народження. Я після повернення навіть подумала, що готова повернутися на фронт. Але собаку збила машина, і вона потребувала догляду та лікування. До того ж мене телефоном повідомили, що знімають з посади керівника медичної служби, яку я ж створювала. І я не повернулась.

25 лютого наш штаб почав працювати у Києві з однією бойовою аптечкою на двох

Де ви перебували 24 лютого 2022-го?

Вдома, у Києві, прокинулася від вибухів. Мій хлопець одразу сказав, що це вже вибухи. А я так не хотіла спросоння сприймати початок війни, що казала, що то грім та блискавки. А коли гуркіт став системним, повторюваним, довелося прийняти цю реальність. Я була готова до повномасштабного вторгнення ще від 2014 року. І це тривало, поки я не пішла з добробату у 2019 році. Я тоді подумала, що Донбас залишиться раковою пухлиною, що гальмуватиме розвиток всієї країни. І коли вранці 24 лютого 2022 року вторгнення відбулось, я здивованою не була.

Того ж дня ми зустрілись з Катериною Приймак, знайшли приміщення та вирішили, що раз ми парамедикині, доведеться працювати на евакуації поранених прямо тут, на місці, бо російські танки вже йшли по Оболоні. 25 лютого наш штаб почав працювати у Києві з однією бойовою аптечкою на двох. А мій укомплектований рюкзак був у Харкові. З Аляскою ми вивозили поранених людей з окупованої Київщини. Якби не досвід часів Євромайдану, то у 2022 році так швидко розкрутити роботу було б важко. По-перше, ми знали протоколи ТССС та вимоги до аптечок, турнікетів. По-друге, я з 2014 року створювала медичні служби, то вже мали базу контактів. Люди приходили, були готові телефонувати, давати кошти, привозити-відвозити ліки, розвантажувати, сортувати. Нові спонсори долучались, бо знали, що допомога дійде, куди треба. Хтось давав одразу товарами — ліками, тепловізорами, шоломами. Ми навіть бронежилети привозили автівками за готівку. І так все закрутилось, що спали ми прямо в офісі на підлозі по три години на добу. Зрозуміло, що вантажівки я не розвантажувала, але організацією та логістикою довелося займатися. За таку роботу всім волонтерам нашої держави треба давати звання Героя України. Багато фондів підтягнулось. Коли до нас долучився «Бонджорно» Катерини Смирнової, то я тонула від запитань Каті — які бандажі, що краще… Абсолютно всі рішення від 24 лютого були на межі фолу.

Я витратила всі гроші — і готівку, і кошти на картках, які відкладала, бо заробляла на майбутній модний бренд. В «Епіцентрах» купували те, що треба було у перші дні для тероборони Києва та області: лопати, білі мішки, мотузки…. Тоді здавалося, що кінець світу станеться вже сьогодні.

Як це вплинуло на ваші стосунки з вашим хлопцем?

Він пропонував виїхати до Іспанії. Обіцяв мене там утримувати, але я відмовилась. Ми розійшлися, бо він не дуже хотів, щоб я знову занурилась у війну. Йому було б спокійніше, якби я поїхала за кордон. Думаю, він не дуже у мене вірив з цим штабом. І оскільки я робила не те, що він хотів, ми розійшлись. Згодом я зрозуміла, що вчинила правильно, бо, якби я поїхала до Іспанії, то спокою б не мала, як чудово б там не жила. Коли я зрозуміла, що у штабі все працює і без мене, то вирішила, що вже настав час їхати на війну. Навіть пожартувала, що поїду на війну відпочивати. Тоді вже добровольчі батальйони також влились до складу ЗСУ, тому я у травні 2022 року вступила до ЗСУ та поїхала як парамедик на Харківщину.

Мені навіть написала дівчина-офіцер з військовою освітою, що їй відмовили у військкоматі саме через наявність звання

У вас виникли проблеми у військкоматі?

Ні, бо я не пішла до військкомату як доброволиця. Я прийшла вже як мобілізована, а це інша ситуація. Сергій Бистров вже мене чекав у очолюваному ним взводі, який входив до складу частини ГУР «Кракен». Мені повідомили алгоритм дій. Але я сама була свідком того, як доброволиці, які хотіли вступити до ЗСУ за палким бажанням, отримували відмову. Мені навіть написала дівчина-офіцер з військовою освітою, що їй відмовили саме через наявність звання, бо офіцерів беруть тільки чоловіків. Якби у неї не було звання, їй було б легше потрапити до лав ЗСУ. Решті прямо говорили, що жінок ніхто не хоче брати до себе у підрозділи. Такі байки вони розповідають у військкоматах навіть зараз! А офіцери на передовій кажуть, що саме дівчата дуже фахові та ефективні під час виконання завдань.

Як вас зустріли у «Кракені»?

Коли я приїхала з Аляскою вже до них, то Бистров закричав: «Все, Куба приїхала — кінець спокійному життю!»

Чому ви не повернулись у підрозділ до «Да Вінчі»?

А там у Аліни вже була створена та працювала медична служба. А я створювала нову — медичну службу VETERANKA, де всім забезпеченням від транспорту до аптечок опікується наш Жіночий ветеранський рух. Все також побудовано за натовськими стандартами. В евакуаційному транспорті два апарати ШВЛ, УЗД, капнографи, монітори пацієнта, внутрішньокісткові доступи — все, як у країнах НАТО. Я інколи ще працюю на тактичній евакуації, то і рюкзак у мене «прокачаний»: найкращі турнікети, ізраїльські бандажі, суха плазма, а не фізрозчин. І працюємо ми за протоколами комітету ТССС, яким я навчалася ще багато років тому. І моє рішення було правильним. Різниця між обстрілами 2014-2015 років та 2022-го надзвичайно істотна: інтенсивність обстрілів така, що зараз за день може прилетіти стільки мін, як у 2015-му за місяць. Ворог використовує авіацію, а цього не було до 2022-го. Тоді було менше ризику отримати поранення, бо спекотні бої були раз на місяць.

Я його тампую, а він мені пропонує одружитися

З якими медичними проблемами стикаються дівчата на передовій під час служби?

ЗСУ створені під чоловіків. У нас люблять говорити, що в армії є військовослужбовці, але немає чоловіків і жінок. Але з медичного погляду хворіють саме чоловіки та жінки. Якщо проаналізувати ситуацію, то особовий склад зростав у 2022 році з такою швидкістю, що система медичної допомоги не встигає навіть за потребами хлопців. А тут ще дівчат додалося. Зрозуміло, що швидко не розгорнути систему гінекологічної допомоги у польових шпиталях. Але мене дивує, чому є питання зі стоматологами. Ініціативу Ігоря Ященка «Тризуб» варто вивчити та масштабувати вже готову структуру, взявши його радником зі стоматології. Є проблеми з обладнанням у лікарнях за межами Києва. А це важливо, бо ті медзаклади ближче до поранених. А час — це життя! Тому мене затори на дорогах у Харкові дратували під час евакуації пораненого у шпиталь.

Мені пощастило, що поранених дівчат я не евакуювала. Але два хлопці дуже запам’ятались. Один мав поранення очей та був весь закривавлений. Я його тампую. Він нічого не бачить. Я його питаю про самопочуття, а він руку підняв та з такою впевненістю: «За Україну!». Ще один робив пропозицію. Я йому надаю допомогу, а він каже: «Правду кажуть про вас, що ви янголи. У тебе є хлопець чи чоловік? Виходь за мене». Я його питаю, як почувається, а він каже: «І добре, і погано одночасно! Добре, бо живий, погано, бо заміж не йдеш за мене».

Чи відчуваєте ви, що Міністерство оборони поступово покращує забезпечення потреб військовослужбовиць?

Я служу від травня 2022 року, але першу піксельну форму мені видали на днях. Вона чоловіча. Я її ще не приміряла, може, і більш-менш мого розміру. І на додаток я отримала чоловічі чорні труси 58 розміру. Шкарпетки якісні і комфортні — мені подобаються! Форма — це не лише питання комфорту, але й власної гідності, безпеки та життя. Аби бути ефективною, кожна сама дбає про себе — допомагають рідні, друзі. Нас з Аляскою повністю забезпечує Жіночий ветеранський рух. Він закупив 200 жіночих шоломів. Волонтери волонтерами, але держава повинна поступово закривати потреби жінок більше, бо зрозуміло, що жінки в армії залишаться і після перемоги.

Мене дуже дивувало, що на Донбасі у школах немає туалетів

 Як ви обладнали свій побут на передовій?

Щодо побуту, то у 2014-му було гірше, ніж зараз. Мене тоді дуже здивувало, чому на Донбасі у школах немає туалетів. У Золотому взимку ми бігали до вбиральні на вулицю через засніжене футбольне поле. У дерев’яній споруді тільки целофан відділяв тебе від вулиці. До того ж він був порваним, сніг задував. Це був один із найжахливіших туалетів у моєму житті, а до них роками так бігали діти! І батьків це чомусь влаштовувало! У 2016 році у Широкиному не було жодної вцілілої споруди. І доводилось обирати закуточок з підвалом чи погребом, щоб хоч не задувало.

Зараз все значно краще. У «Кракені» ми жили у Харкові та виїжджали на добу-дві на завдання з ризиком для життя. Щодо процесу миття, то ми возимо великі бочки з колодязною водою, на балоні підігріваємо та миємось. В одному з будинків була навіть можливість, ставши на алюмінієвий піддон, ківшиком обливатись.

Яке завдання для парамедика є ризикованим?

У 2022 році ми одразу потрапили з Аляскою в цей окріп на Харківщині, інколи не розуміли: ми шукаємо нашого пораненого ще на вільній території чи вже на окупованій. Чуєш — їде техніка: наша чи не наша? У 2022 році зрозуміти це було інколи дуже важко. І в атаці перебували, і під обстрілом вивозили. Зараз лінія фронту вже чітко сформована, тому просочитися ворогу до нас дуже важко. Одного разу під танк потрапили. У наших хлопців влучив російський танк. Ми думали, що вони на міні підірвалися, а в них було пряме влучання. Наші танкісти примудрились вистрибнути з машини та сховатись. А один поранений там залишився та сховався з іншого боку танку. І коли я, Аляска та Артист приїхали на автівці їх евакуювати, російський танк почав нас обстрілювати. І я вирішила, що коли танк полює за автівкою, то не варто гинути утрьох. Ми з Аляскою сіли на бетонній зупинці, а наш водій Артист шукав хлопців сто метрів туди-сюди. І коли він зупинився біля нас, то танк накрив прямим пострілом. Нас добряче контузило з Аляскою, і вона почала записувати своє прощальне відео 10 травня 2022 року. Оговтавшись, ми чотирьох хлопців позбирали. А того, хто був біля танку, забрав наш командир, коли виходив із групою. Тоді ще вони собаку врятували з палаючого будинку. Його закрили у гаражі. Хлопці зламали замок, потім власника знайшли та повернули.

Таке ставлення до тварин шокує?

Мирне населення мене частенько шокує своїм мисленням. Жінці надавала допомогу, так вона мені розповідала, що у неї син служить у ЗСУ. Зараз перебуває у Бахмуті. Сама вона за Україну, бо не хоче після перебування під окупантами ще раз сидіти пів року у підвалі. Але цю війну розв’язали США з Росією на території України. І що робити з її вінегретом у голові, я не знаю. Відвертих колаборантів я не зустрічала, але, можливо, вони просто мовчать.

У вас є передчуття, скільки ще триватиме війна?

У мене є внутрішнє відчуття, що перемога буде скоро. І це не буде тривати ще стільки ж років, як з 2014 року — від часу війни на Донбасі. Уже більшість людей зрозуміли, що тоді відбувалось, коли називали війну АТО. Навіть у моєму рідному Харкові люди казали, що Україна почала першою бомбити Донбас. Жодна країна сама себе не бомбить, у нас вторгнення іншої країни.

13 квітня Париж побачить ексклюзивну колекцію Fire of Liberty

Яким був ваш перший досвід пошиття?

Я професійно танцювала задовго до Євромайдану. Для виступів шила одяг, створюючи образи. У Пітері мене навіть запросив до себе один з модних брендів. Мені подобалося бути залученою до підготовки флешмобів, організації заходів та свят. Там теж створювали костюми. Тоді мене і почали називати Кубою.

 

 

А після повернення з війни у 2019 році я пішла навчатись у Станіслава Бітуса дизайнерського мистецтва. На початку лютого 2022 року я вперше брала участь в Ukrainian Fashion Week. Мініколекцію відшивала власними руками з допомогою Станіслава. Я придбала обладнання, бо планувала започаткувати цех і створювати власний бренд одягу. І в певну мить я зрозуміла, що залишилася без коштів взагалі. Коли після початку повномасштабного вторгнення у мене остаточно сформувалась ідея про відкриття мініцеху. Тоді я подумала, що саме Станіслав Бітус допоможе навчити ветеранок шити прості речі, наприклад, прапори, аби вони мали роботу. Придбану партію швейного обладнання, яка стояла у мене вдома, перевезли до штабу. Ми замахнулися на те, щоб подати грант до Українського ветеранського фонду. Серед напрямів ми зазначили не лише пошиття жіночої військової форми та інших речей для ЗСУ, але й колекцію, яку б просували світом від мілітарі-цеху VETERANKA. Коли ми отримали грант в 1 мільйон гривень, придбали додаткове обладнання. І так паралельно з пошиттям жіночої амуніції створювалася колекція. Станіслав Бітус залучив дуже круту конструкторку Ганну Суворкіну, яка розробляла з нуля лекала жіночої військової форми за стандартами НАТО.

Що побачить Париж 13 квітня?

13 квітня у Культурному центрі України відбудеться перший міжнародний показ ексклюзивної колекції Fire of Liberty («Вогонь свободи»). У межах заходу відбудеться презентація українського бренду Cubitus Dei. З гугла дізналась, що з латини Cubitus (поєднання мого позивного Куба та прізвища Бітус) перекладається, як «лікоть». Я трансформувала назву, додавши слово «Dei», і вийшло «лікоть Бога». Краще не придумати! Колекція весна-літо складається з 15 моделей прет-а-порте. Під час створення усі надихалися образом футуристичної воїтельки. Загалом лінійка космічна, але складається і з суконь з корсетами, і з комбінезонів, і з костюмів. Попри авангардні лінії та форми вагомим є етнічний компонент. У модельному ряді присутні композиційні центри у вигляді лелек, бавовни та вогню, вишиті з бісеру. Є і «зорова» цікавинка — вишивка переходить у фактуру, додаючи об’єму. Моделі, залучені до показу, українки. Дівчата працюватимуть на волонтерських засадах, бо на моделей бюджету немає. Кількох дівчат ще не вистачає, але викрутимось — або дівчата переодягатимуться, або ще хтось підтягнеться. Музичним супроводом став ремікс гурту OY Sound System. Його вокалістка Вікторія Родько і мерч робила для волонтерського руху, і брала участь у фотосесіях як модель нашої колекції.

Провести показ У Культурному центрі України запропонувала Вікторія Матюша, яка має літературну агенцію OVO. Вона тривалий час жила у Франції та робила в цій установі власні заходи. Ми дуже раді, що У Культурному центрі підтримали нашу ідею та надали приміщення безкоштовно, взявши на себе ще й піар. У показу Fire of Liberty є благодійна складова — збирати гроші для потреб жінок. Ми веземо речі, які можна придбати одразу, аби за розміром підійшло. Ми вже маємо розроблений розмірний ряд для широкого загалу жінок.

Яким буде наступний крок?

Ми думаємо про показ у Києві. А надалі плануємо участь у Паризькому тижні моди, але вже з новою колекцією, яка ще в ескізах. Загалом наша мета — перетворити Cubitus Dei на повноцінний світовий бренд, як Dolce & Gabbana, щоб його одягали голлівудські зірки на церемонії нагородження та фотографувались на червоних доріжках.

Ви військовослужбовиця. Чи виникли труднощі з оформленням відпустки через показ у Франції?

Питання виїзду за кордон вирішили позитивно. Досить швидко мені надали кілька днів відпустки. Але несподівано для себе телефоном поспілкувалась із Михайлом Забродським, заступником головнокомандувача Збройних сил України. Зараз я парамедикиня 92-ї бригади, наші хлопці нас взагалі кудись дуже важко відпускають, бо дуже люблять і турбуються. Але, дізнавшись про показ колекції у Парижі, сказали, що пишаються мною, називаючи місцевою зіркою. А я жартую, що військове керівництво ЗСУ мене швидше відпустило, ніж хлопці у 92-й.

Жінка-президент давно вже досяжна реальність

Ви відчуваєте, що синдром вигорання знову дає про себе знати?

Я відчуваю, що поступово втома накопичується і вигорання дається навзнаки, бо дуже мало позитивного наповнення. Мені допомагає пригальмувати цей процес створення ескізів. Коли я сідаю малювати, то над чистим аркушем сидиш і себе ще вмовляєш: «Кубо, зберись, малюй!». На 2-3 ескізі творчий процес починається і вже не зупиняється, поки не почнуть стріляти. Сподіваюсь, що поїздка у Париж дуже сприятиме отриманню натхненню.

Після перемоги не прагнете посилити лідерство, почавши політичну кар’єру?

Мені вже пропонували йти у політику та балотуватися на виборах. Я багато даю інтерв’ю, і вже навіть знайомі перепитують: ти в політику зібралась? Але я не хочу йти у політику, я хочу у мистецтво піти. Я хочу, аби у політику пішла Катя Приймак і стала президенткою України. Жінка-президент давно вже досяжна реальність. А Катя б досягла того, щоб рашка розвалилась. Якщо вона збережеться у сучасному вигляді, то здатна накопичити сили та знову здійснити вторгнення.

Я обізнана про таку тенденцію у країнах, що пройшли війну, як втрата досягнутих жінками позицій після перемоги. Наш Жіночий ветеранський рух спрямований на те, щоб посилити свої лідерські позиції після перемоги. Ми опікуємось таким напрямом, як ветеранський бізнес. Якщо дівчата самі виявлять бажання піти з армії, то створять велику хвилю у приватному бізнесі.  Наш швейний мілітарі-цех VETERANKA — приклад цього. Я дуже сподіваюсь і на покращення роботи адаптаційної системи з ветеранами, що у створених мережах реабілітаційних центрів, санаторіїв, де відбуватиметься програма декомпресії військовослужбовців між війною та мирним життям, будуть працювати багато ветеранок.

Тетяна Марінова