Леся СайкоЧому після розлучення не варто відразу шукати нові стосунки? Як життя без пари допомагає почути власний голос, відмовитися від нав’язаного сімейного сценарію і зрозуміти, чого хочеться насправді?
Про це розмірковує українська підприємиця, спікерка й авторка Ольга Гуцал у новій книжці «Хоробрість жити разом», що вийшла у Видавництві Старого Лева. Її перша книжка «Якщо стрибнули, то гребіть» у 2021 році стала «Бізнес-книгою року» та отримала премію KBU Awards. Нова книжка виросла із циклів онлайн-зустрічей «Поговоримо про важливе» та «Любов, сім’я, шлюб: нові рецепти приготування».
Публікуємо уривок із книжки «Хоробрість жити разом» та коментар Ольги Гуцал про її власний досвід життя після розлучення.
Тимчасове життя без «ми»
Мій досвід підказує, що найкраще якийсь час пожити без пари. Перестати вдавати, ніби ми пара, перестати весь час залагоджувати наші мікроконфлікти, прокручувати в голові образи і претензії. Покласти нарешті край стражданням поруч з іншою людиною. Таке розставання діє навіть тоді, коли через обставини хтось залишається з дитиною чи з батьками.
Не думаю, що достатньо роз’їхатися на три-чотири тижні. Коротка пауза спричинить зворотний ефект: людина зіштовхнеться з побутовими незручностями і порівнюватиме ситуацію з колишнім життям, яке принаймні було упорядковане. Вона повернеться з думкою «нехай усе буде, як раніше» (а раніше було зле). Назвемо це «Поганий сценарій №1».
Ще один помилковий сюжет: розійтися і негайно знайти нову пару, знову жити з кимось. Назвемо його «Поганий сценарій №2». Зрозуміло, чому люди чинять саме так. Багатьох лякає самотність, вони не вміють залишатися самі з собою, бояться побутових проблем. Саме рішення розійтися пов’язують із запитанням: а хто натомість, з ким я тоді житиму? Але марно пересідати з одного потяга в інший без внутрішнього переналаштування. Рейки прокладені давно, потяги рухаються в тому ж напрямку і за схожим графіком.
Та, можливо, що вона або він, почавши призвичаюватися до автономного життя, раптом відчують, як це чудово, як це їм підходить! Спокійно, міцно, комфортно. І тоді розлучення стає чесним рішенням і хорошим сценарієм. Щоправда, є хороший сценарій і без розлучення. Про нього трохи згодом.
Чому тимчасово лишитися без пари — це хороший сценарій? Бо, якщо ви повернулися з роботи, а у квартирі немає іншої людини, то всі рішення — тільки ваші, і відповідальність за все, що відбувається у помешканні, теж ваша. Ви маєте себе нагодувати, поприбирати, створити для себе комфорт, подумати, як згаяти вільний час, надихнути себе на подальші кроки. Тижні за два слід буде поміркувати про плани на п’ять-шість місяців наперед, а також про приблизний бюджет. А ще за місяць почнуть виникати думки про ваші пріоритети і нові життєві цілі.
Залишившись без пари, ми знову станемо (чи нарешті станемо) одноосібними продюсерами власного життя, автономними суб’єктами.
Сімейні сценарії, за якими ми досі рухалися автоматично, не потребували наших рішень. «Час вже заміж», «усі однокурсники вже побралися», «ти й досі не народила, а годинник цокає» — лунало зусібіч. Здається, наче ти щось обираєш, але базовий сценарій не твій — його насаджують. А статистика розлучень волає, що цей насаджений сценарій уже не діє.
Ти маєш написати власний сімейний сценарій. Але наскільки добре ти знаєш себе? Чи можеш розповісти іншим чим пишаєшся? Яким бачиш своє правильне майбутнє? Що цінуєш в інших людях?
Пожити самому/самій — це шанс відірватися від партнера, почути власний голос, а не колективне несвідоме. Якщо ти сам удома, то, спостерігаючи за собою, набагато краще зрозумієш, що і як тобі потрібно насправді. Удвох так не вдасться, партнер навіть мовчки обмежує твої плани.
Ти впевненіше дбаєш про себе і тобі це починає подобатися, ти сам собі опора. Тобі не потрібно розподіляти побутові ролі, нема як перекладати відповідальність на іншу людину. Розібрався з крамницями біля будинку, даєш лад з пранням і прибиранням.
Багато з чим можна впоратися самому, але ж є і нормальні сервіси, з’являється дедалі більше послуг для людей, що живуть самі. Ти зауважуєш, що став зібраніший, тебе вже можна назвати майстром хатнього тайм-менеджменту.
Ти починаєш чути власний голос. Ти краще розумієш, що для тебе важливе, а що ні, й оте «ні» промовляєш упевненіше. Здається, цей стан уже можна назвати самодостатністю.
Цієї миті й уривається традиційний сімейний сценарій. Життя стає твоїм власним, а не суспільним проєктом. Після розлучення я прожила так сім років. Дехто казав: «Вони розійшлися, вона змушена жити сама». А я поступово згадала себе, стала справжньою, живою. Й усі довкола мене це помітили. Певно, вистачило б і одного-двох років, але я не збиралась іще раз брати шлюб, мені сподобалося автономне життя.
Ольга Гуцал: «У книжці про шлюб несподівано з’явилися два розділи про усамітнення»
Ідея корисного усамітнення після розлучення виникла не внаслідок роздумів — просто так склалося: я розлучилася і почала вчитися жити наодинці. І зробила важливе відкриття: саме наодинці, до того ж із малою дитиною, ти починаєш розуміти, як хочеш влаштувати свій побут, чого точно не бажаєш бачити у квартирі, починаєш керувати власним часом тощо.
Я думала, що лише я маю такий досвід, але згодом почула схожі історії від інших людей. Це також і історія нашої сьогоднішньої сімʼї. На момент зустрічі із своїм чоловіком я вже 7 років жила наодинці, а він також 4 роки жив сам після розлучення. І значно більше розповідей про те, як хтось майже одразу після розлучення поспішив узяти новий шлюб — і ця спроба знову виявилася невдалою.
Саме тому у книжці про шлюб несподівано для авторки з’явилися цілих два розділи про усамітнення. Здається, воно того варте. І дехто з перших читачів книги вже поділилися зі мною, що мають такий самий позитивний досвід.