Знайди свій маніфест: уривок з книги Тетяни Висоцької «Увага, ти в ефірі!»

«Увага, ти в ефірі!» — книга не лише про телебачення, а про силу голосу. Про те, як знаходити власні слова у важливі моменти. Її авторка, Тетяна Висоцька, багато років працює на телебаченні, веде програми «Вікна-новини» та «Таємниці ДНК», а ще — готує спікерів до ефірів і важливих виступів. 

У цьому ексклюзивному уривку від Yakaboo Publishing — розділ про те, що таке особистий маніфест. Як його сформулювати? Чим він відрізняється від гасла, біографії чи «сильного меседжу»? І чому він потрібен кожному, хто говорить публічно?

Ну що ж, ми чимало приділили уваги емпатії та етиці. А що в нас із сигналом? Адже є ще він — посил, з яким ми йдемо до людей і публіки. Тож нам треба сформулювати, який він, наш посил, його ще називають маніфестом.

Якщо коротко, то це майже як внутрішня мотивація і мета — наприклад, я ведуча новин, представляю матеріали колег, щоб проінформувати глядачів і суспільство, бо мені важливо доносити новини і емоції. Я пишу цю книгу, щоб поділитися своїм медіадосвідом і бути корисною читачеві, бо люблю ділитися цимдосвідом, таким чином ніби переусвідомлюю його. Оцей маніфестний посил — мікс мети, ідеї та мотивації. Він і про емоції і відчуття, з якими я виконую цю мету. Він і про почерк, і про стиль. Це і про жарти, і про емоцію, і про предметність розмови, які міститиме стиль, що буде закладений у посил. Уявили, наскільки складний цей мікс? Але пам’ятаємо, що будь-яку складність можна осягнути, якщо розбити на прості кроки і пункти.

Коли я сама запорпуюсь у текстах або починається якась метушня в ньюзрумі, хтось не встигає зі своїм матеріалом на випуск, всі навколо починають продукувати хаос, — патетично і гучно над всім цим постає мій маніфест. Ми тут для того, щоб розповідати новини. Я особисто тут для того, щоб вести матеріали колег по ефіру, ніби беручи їх за руку. Я є той провідник, який передає і має це зробити вчасно і якісно. І тоді, як червона кнопка, вмикається лідерська функція, бо є щось важливіше за інтровертну шкаралупу, всю ту метушню навколо. Є мета. І ця мета — ефір.

Боротьба за людей: які рішення працюють у 2026 році

8 липня 2026 року в Києві HR Wisdom Summit 2026 об’єднає HRD, CEO та керівників компаній для обговорення найгостріших викликів ринку праці. Учасники говоритимуть про утримання талантів, адаптацію ветеранів, нові моделі управління командами та розвиток навичок, необхідних бізнесу вже сьогодні.

Так само і під час запису токшоу. Можна співпереживати, обіймати героїв, утирати разом з ними сльози — але це лише частина маніфесту. Я тут не лише для того, щоб провести героя і його історію через студію і запис програми. Я тут для того, щоб склалася цілісна картинка, склався пазл. Щоб глядачеві була зрозуміла місія програми, щоб була допомога героям, ширше висвітлено проблему і показано глядачеві, як можна допомогти тим, хто по той бік екрана опинився у схожій ситуації.

Зараз буде секретний лайфхак.

ДУМАЙ КАРТИНКАМИ!

Якщо тобі простіше назвати це візуалізацією — теж можна. Я набула цю навичку, коли навчалася на курсах «Інтерньюз», які проводили британські тренери. Колишні журналісти з британського каналу ВВС не лише намагалися перевернути в нашому сприйнятті все з ніг на голову. А й заклали оцей принцип телевізійного журналіста — думай картинками.

Наші телемедіа спочатку пишуть текст, спираючись на відео та інтерв’ю для матеріалу, а британці одразу на місці події починають знімати репортажно і тому монтують спочатку відео, а потім накладають текст. Це дійсно для нас з ніг на голову у виробництві новин. Але це так логічно, коли думаєш — картинками! Наприклад, якщо це репортаж із книжкової презентації, «заходиш» у матеріал з кадрів навколо, потім глядач бачить автора, його книгу, руки, очі, люди читають, гортають цю книгу і так далі.

Так от це «бачення картинок» я використовую у своїй інтерпретації. Коли я розповідаю у студії про подію, виставку, презентацію, протести, я уявляю їх. Це той самий принцип «бачення», коли ми читаємо книгу. Ми бачимо її героїв, пейзажі, побут.

Я усвідомлено «заклала» у свої навички візуалізувати, бачити те, про що розповідаю, і, певна, це дуже опуклює і увиразнює мою роботу. Тепер ти знаєш. Я певна, що це частина мого маніфесту. І все це можливо зробити, якщо до цього внутрішнього маніфестного міксу ми додаємо змістовне наповнення. І тут уже йдеться про інший маніфест — маніфест самого тексту.

Зміст будь-якої промови, виступу або тексту набуває сили завдяки власним історіям, а це вже сторітелінг — вміння розповідати. Адже саме завдяки історіям оприявнюється наш маніфест. А якщо їх два? А якщо ще існує маніфест промови?

Тож умовно назвемо його «маніфест номер два». Історії передають досвід, навчають, переконують, надихають, вражають.

Аби досягти мети виступу текстом, ми маємо пам’ятати правила побудови історій, а це вже драматургія. Як відомо, кожна новина побудована за принципом трьох питань — що, де і коли — це і є вступ, який містить кожен текст. І це є початком його маніфесту. Основна частина — найбільша, вона розповідає обставини і події, які сталися з героєм нашої історії. Наприкінці цієї основної частини обов’язково трапляється те, що змінює нашого героя чи ситуацію — кульмінація. Власне, заради цього ми і розповідаємо історію. Закінчення оповіді вже показує ті зміни, які відбулися, і — підбиваємо підсумки. Саме за цими змінами любить стежити аудиторія: як герой проходить випробування, як він перероджується, яких змін набуває. І що щирішою буде оповідь, то більше довіри та долученості виявить глядач. То до чого тут маніфест, спитаєш ти? А до того, що виголосивши його на початку промови як ідею, ти безпомильно привернеш увагу до неї.

А вже потім розповідай і про що, де, коли, і про обставини та розвиток історії з її кульмінацією і висновками. Не думала, що про сторітелінг можна розповісти двома абзацами, але, сподіваюсь, суть зрозуміла.

Для кращого засвоєння згадай, як з історіями працюють у медіа: спочатку заголовок, навіть якщо це випуск новин, принаймні мені такий підхід найближчий. Наприклад, «Він пробув у ворожому оточенні з турнікетом на пораненій руці кілька тижнів, втратив кінцівку, але — вижив». Потім ми розповідаємо, хто, де і коли. Про те, що у світовій медицині не існує таких описаних випадків. І далі йде розповідь, основна  частина з кульмінацією наприкінці, де герой матеріалу розповідає, як він нарешті потрапив до своїх, як радів цьому. І вже потому — як проходить відновлення і що планує робити далі. Окрім унікальності випадку, героїчності цієї людини, ця історія про витримку духу і можливості людського організму. І це було в маніфесті історії, у першій фразі, яка стала гачком для аудиторії.

І от, коли поєднати ці два маніфести — «я хочу розповісти тобі цю унікальну історію» та «він вижив попри всі прогнози», — ми і створюємо цей магічний мікс.