Зупинитись означає програти. Як встигати все та залишатись ефективним і корисним для країни

Інна Мірошниченко, менеджер проєктів Інституту когнітивного моделювання, адвокат «Pronin & Partners», засновниця «Marafit»

У лютому всі ми зрозуміли декілька простих речей. Що не варто прив’язуватися до матеріального — це лише речі. Що завжди треба казати слова любові, бо не знаєш, чи буде в тебе шанс промовити їх ще раз. І що зараз варто особливо цінувати час, проведений разом із сімʼєю, бо це найважливіше.

Інна Мірошниченко, менеджер проєктів Інституту когнітивного моделювання, адвокат «Pronin & Partners», засновниця «Marafit» каже, що також у дечому впевнилась у собі та склала свої правила, аби емоції не брали верх, і можна було спокійно витрачати сили на проєкти, які можуть принести стабільність у життя інших, а не переживання стресу. 

Правило 1. Не читати новин до вечора

Коли навколо все мирно і спокійно, твій мозок створює проблеми з нічого. А в ситуаціях, коли ти борешся за виживання, ти ніколи не думаєш: «Раптом я не впораюсь?». У тебе просто немає такої можливості. Ти мусиш. Це стосується всього: роботи, цілей, навичок, як-то водити машину чи практикувати нову мову. Попри новини про чергові обстріли Миколаєва чи Оленівки, чи коли діти вночі не можуть спати, бо сирени, ти мусиш продовжувати жити. Тому треба повертати себе у стан стабільності, хоч і відносної. Перше з чого я рекомендую починати — це обмежити час на новини.

Перші тижні ніхто не спав, ми просто перемикалися між новинами й родинними чатами, аби щосекунди знати, що відбувається навколо. Це захисна реакція психіки, яка вважає, що так вона хоч щось у своєму житті контролює. Але потім стало важко. Ти ніби тонеш серед болю і страждань. Тоді я жила в Німеччині і виробила для себе правило не читати новин до вечора. Якщо ми переможемо, я дізнаюся про це і без постійного моніторингу. Я виділяла собі годину-дві в кінці дня почитати і зрозуміти, що сталося за день, поширити це в соцмережах, зайнятися волонтерськими питаннями. 

Якщо відчуваєте, що вам емоційно важко повертатися до щоденних справ після кожної новини, спробуйте використати це правило для себе.

Спочатку буде непросто, адже за довгий час напрацювалася звичка постійно реагувати на сповіщення, але згодом побачите, як зʼявляються нові думки та бажання.

Правило 2. Дихати та видихати

Зараз я в Києві, тут інформаційний фон інший, ти не можеш не бути в курсі новин, як не крути. Плюс деякі проєкти потребують бути в темі питання 24/7. Але моя психіка встигла трохи набратися сил. Мені допомагає щоденна медитація, яку я роблю двічі на день. Вранці я налаштовуюся на те, що протягом дня все буде добре, а перед сном допомагаю собі відпустити тривоги і спокійно виспатись.

Не завжди працює, але що робити. Коли відчуваю, що втрачаю рівновагу, сідаю і дихаю. Повільно, глибоко. Поки не зрозумію, що не опанувала страх. Постійно повторюю собі, що все буде добре. Таке програмування реально тримає психіку. 

І так, робота, волонтерство, все це займає твій час, і мозок не встигає генерувати страшні картинки. 

Правило 3. Keep calm, твоє заняття точно тебе знайде

З перших днів війни я активно займалася волонтерством, і частину своїх проєктів направила лише на допомогу тим, хто воює або постраждав від війни, віддаючи всю виручку. Коли робиш свій внесок у перемогу, мозок розуміє — ми робимо щось корисне, ми потрібні Україні.

Коли я їхала одна з дітьми в Німеччину без грошей і речей, була впевнена в тому, що зможу заробити, бо готова до будь-якої роботи. Але в Європі система працює не так, як у нас. Це ми звикли до того, що головне — бажання. Європейці так просто до своєї роботи не пускають. Вони вимогливі до фаху, досвіду, дотримання бюрократичної тяганини.

Повертаючись у Київ, я вже знала, що моя робота точно мене знайде, бо я відкрита до нових можливостей і точно знаю, що щире бажання та підтримка колег допоможе тобі впоратися з усім. Я повернулася до адвокатської практики, продовжила вести свої онлайн-марафони, ми з чоловіком робимо онлайн інтелектуальні ігри для збору коштів.

Найнесподіванішим поворотом став початок нової професійної історії з Інститутом когнітивного моделювання — я очолила проєкт із співпраці з Європейським Союзом. Ми займаємося розширенням обізнаності українців про допомогу ЄС для наших громадян як в Україні, так і за її межами. Мені здається, зовсім не багато людей знають і розуміють, скільки підтримки — як моральної, так і матеріальної, надає їм Європа. Ми виправляємо це. Аби кожен знав, відчував підтримку і міг скористатися такою допомогою. Бо разом ми сила! 

Ідея бути частиною проєкту, який наближає перемогу і реально допомагає людям, оселилася в моєму серці, і я не думала ні секунди. Це щось абсолютно нове і вкрай цікаве. Я швидко відчула, що в команді лише профі, тому працювати комфортно. І не соромно питати, якщо ти в чомусь ще не розібралася, бо у нас всіх одна мета — добре робити спільну справу. 

Правило 4. Витрачати енергію на генерацію ідей, а не жахів

Я вже не можу порахувати, скільки всього я роблю паралельно, але головне те, що я люблю те, що роблю, тому не відчуваю напруги чи вигорання. Я звикла багато працювати. Коли ти прокидаєшся вранці і сама поспішаєш швидше приступити до роботи, бо ти знаєш, що вона потрібна Україні й тобі безпосередньо, то в тебе не виникає запитання, як все встигнути.

Усі мої проєкти приносять мені задоволення, бо мозок замість того, щоб зосереджуватися на жахах і домальовувати страхітливі картини у вільну хвилину,  витрачає енергію на генерацію нових ідей. Постійне спілкування з людьми з різних країн додає ще більше енергії та перефокусовує увагу на отримання й обмін знаннями.

Знаєте цю заїжджену фразу «знайди роботу мрії, і ти не будеш працювати ні дня»? Це дійсно так. Тому моя робота починається, як тільки прокидаюсь, і припиняється, коли я йду спати. У свій день я вплітаю дітей, спорт, час із родиною. Просто не за розкладом, а коли знаю, що маю таку змогу. 

Правило 5. Мати плани, щоб було приємніше очікувати «той» день

Перший час ми всі відкладали життя на потім. Нам було соромно відчувати радість. Але потім всі оговталися від шоку і зрозуміли, що життя є тут і зараз. І сотні тисяч наших кращих хлопців жодня боронять нас не задля того, щоб ми закрились у своїх мушлях і повільно помирали від страждань. Ні.

Немає якоїсь норми, як варто жити в умовах війни. Критики знайдуться завжди. Головне, щоб ви відчували себе максимально спокійним. Особисто я сьогодні не можу думати про вечірки, про прогулянки на яхтах чи мріяти про Мальдіви. Але я не критикую тих, хто дозволяє це собі.  Ми передусім маємо рятувати себе і свою психіку. Щоб із стану вдячності і бажання перемогти допомагати воїнам у тилу. Будеш ти корисний, лежачи на підлозі у ванній у сльозах? Ні.

І якщо для того, аби працювати на перемогу, тобі потрібна якась мотивація, радощі життя, втілення мрій, то ти маєш на це повне право. Єдина людина, яка має право тебе осудити, це ти сам. Будь у гармонії зі своїм внутрішнім «я», і тоді ти зможеш знайти, чим ділитися з іншими і як бути корисним. Але все одно варто мати якісь плани на «після перемоги», бо тоді приємніше очікувати той самий день. 

Я мрію відпочити з чоловіком і дітьми на морі. Де лише пісок, сіль на волоссі та ніяких тривог. Все інше може бути тут і зараз.