Дев’ять з 365 книжок, щоб стати культурною людиною

Бути чи здаватися культурною людиною? Звісно, краще нею бути, але внутрішня культура — не продукт, а процес. І поки ви в процесі, справляти враження освіченого інтелектуала допоможуть ретельно відібрані книжки. Як це зробити? Наприклад, дослухатись до порад літературознавиці Ганни Улюри з книжки «365. Книжка на кожен день, щоби справляти враження культурної людини» (ArtHuss).

Покоління Х.

Дуглас Коупленд, «Komubook»

«Коупленд написав роман, визначний для цілого покоління. Ось так буде правильніше. Generation X маркує генерацію народжених у середині 1960-х років — на самому початку 1980-х. (…) Троє десь-тридцятилітніх (двоє чоловіків і одна жінка: один канадець, двоє американців) втікають до пустелі. Все просто: вони шукають місце, де їм буде добре. «Ікси», на відміну від генерації батьків, не мають шансів досягти соціального і економічного успіху. Тому замість стабільної родини тут серійна моногамія і антисекс, замість кар’єри — тимчасова низькооплачувана робота та дауншифтинг, замість екзистенційної високої мети — дзен-пофігізм як принцип життя.»

Ляля

Яцек Денель, «Урбіно»

«Яцек (автор фігурує під власним іменем, але він іще підліток — запальний і по-хорошому дурний) ніжно любить свою смішну і кокетливу Лялю, свою бабусю. Це кохання. Таке кохання завжди взаємне, бо грунтується на взаємності віддзеркалень і чіткості відображених ролей у дуеті (той, хто любить, надихає говорити — той, кого люблять, слухає). (…) Фабульно роман — біографія Лялі. Сюжетно — книжка про те, як пишеться роман-біографія.»

Море моря. Фрагменти спогадів

Ільма Ракуза, «Книги-ХХІ»

«На позір «Море» — роман у новелах, кожну з шістдесяти девяти віньєток можна читати як самостійний твір із відкритим фіналом (яким іще може бути фінал автобіографії?). Тому так охоче після появи книжки у 2009-му заговорили про зразкову поетичну сповідь. Коли кажуть, що цей жанр у швейцарській прозі показовий, можна вірити. Тут існує навіть осібний напрямок — «створення літератури власного досвіду».

Червона літера

Натаніель Готорн, «Фабула»

«Багряна літера «А», яку пришивали на одяг (проти серця) засуджених за пуританськими законами і звичаями людей, — це перша літера слова «адюльтер», перелюб. Благочинні громадяни-пуритани присудили до такої «А» Естер Прін. То було в 1640-х. Жінка завагітніла і відмовилась повідомити від кого. На знак протесту гордячка розшила ту «А» золотом і шовком і носила як найвищу відзнаку. У передмові до роману автор розказує, як, працюючи на митниці Сейлема (так, того самого), натрапив на рукопис із історією життя Естер. Там же була й шовкова багато вишита літера «А». він приклав її до грудей і відчув опік… Історія почалася. І не тільки історія Естер, а в чомусь також історія психологічної літератури. Бо «Червона літера» — справжнісінька американська куртуазна класика і взірцева світова романтична проза.»

Безчестя

Джон Максвелл Кутзее, «Клуб сімейного дозвілля»

«Дія «Безчестя» відбувається в Південно-Африканській республіці. Автор роману (нобеліант, до речі) звідти походить. Апартеїд подолано, але його наслідки дають про себе знати — на рівні держави, на рівні індивідуальної психології. Ці травми Кутзее й обмірковує — стримано, без пафосних надривів, без очевидних відповідей.(…) Немолодого викладача на ім’я Девід студентка звинувачує в сексуальному переслідуванні (має підстави). (…) Девід мусить рятуватися від ганьби втечею до Капської провінції, де порядкує фермою його доросла дочка-лесбійка Люсі. (…) Одного дня Люсі гвалтують темношкірі чоловіки. Це вже її «безчестя». І якщо власний харасмент Девід пояснює сам собі таким-то правом чоловіка на хтивість, то згвалтування Люсі — це право… кого? На що?»

У війни не жіноче обличчя

Світлана Алексієвич, «Віват»

«Перші видання мали багато цензурних пропусків, які авторка відновлювала вже в наступних. Це розповіді жінок, які воювали — детальні та відверті. (…) Наприклад, там багато дражливих для читача 1980-х моментів суто жіночої тілесності: особиста гігієна, сексуальні практики, народження, лактація — під час воєнних дій, звісно. (…) Героїні надають у розповідях довгий перелік піднесених почуттів: захват, патріотизм, любов, мужність тощо. Є з них одне, яке називає тільки сама авторка, — двічі, в першому й останньому абзаці книжки: милосердя. Схоже на магію — захисне намальоване зі слів коло, куди вона помістила своїх героїнь».

Під скляним ковпаком

Сильвія Плат, «Видавництво Старого Лева»

«Шокову репутацію «Скляного ковпака» посилила біографія авторки. Американська поетеса взялася писати автобіографію про свою юність у 1950-х через десять років після подій. Видала книжку 1963-го, під псевдо Вікторія Лукас. А через кілька тижнів покінчила з собою. І річ у тому, що роман — інтимна історія дев’ятнадцятирічної дівчини, яка в стані глибокої депресії намагається накласти на себе руки. (…) Роман і досі занадто відвертий і занадто незручний. Правда Плат про те, що робить патріархальна спільнота з жінкою, яка не здатна опиратися тиску, — жорстока. Втім, цей роман — саме про опір. Його визначає інтонація, яку інакше як лють не назвеш.»

Хрещений батько

Маріо П’юзо, «Клуб сімейного дозвілля»

«В якійсь альтернативній реальності П’юзо зветься Томасом Манном, а Корлеоне — Будденброками. Бо «Хрещений батько» — не тільки напрочуд динамічний і точний роман про мафіозні «розборки». Це сімейний роман, де у спадок дітям перепадають гріхи батьків. Це жорстокі рефлексії про американську мрію, про людей, які досягають успіху, та проблеми ідентифікації в мультикультурному середовищі (а значить, Великий американський роман). (…) Друга половина ХХ століття, коли література почала бити на сполох: «Інфляція маскулінності! Дефіцит гетеронормативних моделей!» Коротше: «Де поділися нормальні чоловіки?». П’юзо дає широку галерею моделей чоловічої поведінки, відповідно до очікувань і вимог суспільства.»

Якщо подорожній одної зимової ночі

Італо Кальвіно, «Видавництво Старого Лева»

«Головний у цьому романі — ображений читач, навіть так: Читач і Сильно Ображений. Спочатку йому пропонують лягти, відпружитися, закурити, задерти ноги (а як же інакше?) і читати новий роман Кальвіно. А потім той роман ніяк не почнеться.(…) Всього тут буде десять фрагментів незрозумілих романів, і жодного з них не написав Кальвіно, а якісь японці, бельгійці, поляки, іспанці, іракці тощо. (…) Десять разів книжка переривається на найцікавішому моменті — бо всі ті фрагменти містять детективну інтригу. Десять разів читач лютує і вимагає себе задовольнити. (…) У фіналі Читач і Читачка одружаться. І саме вона, і тільки вона дочитає «новий роман Кальвіно». Ми — ні. Але тільки без образ, домовилися?»

— Читайте також: Зміна налаштувань: 12 книжок нон-фікшн для найкращого літа