Мистецтво навчати: 10 кращих думок з книжки Тоні Вагнера та Теда Дінтерсміта

Як підготувати дитину до реального життя

Нам тільки здається чи намагання реформувати нашу освіту — якісь поверхові? Це тільки враження чи насправді школа лише декларує свої наміри навчати критичному та креативному мисленню? Ні, нам не здається, і проблема ця не локального, а глобального характеру. Педагог та підприємець-інноватор розробили свою програму для тих, хто хоче навчати щасливих людей майбутнього.

Про авторів

Тоні Ваґнер пройшов свій кар’єрний шлях у царині освіти: викладав англійську мову понад десять років, був директором школи, закінчив докторантуру у Гарвардській школі післядипломної освіти*, започаткував волонтерський освітній проект. Він частий гість багатьох важливих конференцій по всьому світу, зазвичай як головний доповідач, а також автор п’яти книжок про освіту. Його роботи прокладають шлях до абсолютно іншої системи освіти, оптимізованої для світу інновацій і покликаної допомогти учням упоратися з труднощами життя у ХХІ столітті.

Тед Дінтерсміт зробив кар’єру у світі технологій та інновацій. Він здобув диплом доктора наук у Стенфордському університеті, а потім очолив стартап із виробництва напівпровідників, що стали дуже важливим компонентом цифрової революції. На своєму професійному шляху Тед особливо цікавився венчурними проектами: був головним партнером компанії «Чарльз рівер венчерз» (Charles River Ventures) — однієї з найсильніших молодих венчурних компаній Америки. Окрім того, він був членом Ради директорів Національної асоціації венчурного капіталу США, обстоював конкурентоспроможність ініціатив асоціації на національному рівні. Журнал «Бізнес 2.0» (Business 2.0) назвав його найефективнішим венчурним капіталістом Америки в період із 1995 по 1999 рік.

Спільний документальний фільм авторів  про американську систему освіти «Мистецтво навчати» (Most Likely to Succeed) став основою грандіозної ініціативи, започаткованої, щоб допомогти школам рухатися вперед.

Слово до вчителів

Ми покладаємося на наших учителів у формуванні й вихованні наступного покоління, але платимо їм не більше, ніж отримують працівники офісу з оренди автомобілів. Ми чекаємо від них допомоги сотням учнів у їхніх навчальних, сімейних, мотиваційних і життєвих проблемах, однак вважаємо їх недостатньо гідними довіри і зв’язуємо їм руки й ноги безглуздими стандартизованими тестами. Коли справи не йдуть саме так, як ми хотіли б, — із конкретною дитиною, класом, школою чи цілим поколінням в усій державі, — ми звинувачуємо вчителів; і все ж і пальцем не кивнемо, щоб їх підтримати. А вони все одно працюють далі і приходять до школи щодня, віддані своїй справі — допомагати нашим дітям ставати кращими людьми. Тож ми говоримо вам «спасибі», наші вчителі, і сподіваємося, що ця книжка, а також документальний фільм стануть у пригоді у вашій важливій місії.

Констатація фактів

Стрімкий рух інновацій витісняє професії, що потребують виконання рутинної, одноманітної роботи. Такі працівники більше не потрібні, тож мільйони молодих американців ризикують залишитися ні з чим.

Хоч ми й хотіли б, щоб так не було, але в нашій школі головною метою освіти вважають:

  • підвищити середній бал учнів на тестах;
  • підвищити середній результат вступних іспитів;
  • запхати учнів до коледжів, які подобаються їхнім батькам;
  • сортувати й ранжувати дітей за шкалою, що не має жодного
    сенсу;
  • усе вище перелічене разом.

Джейкоб і дорогий диплом

«Цікаво, що — і таке трапляється вперше в історії — наші батьки не можуть дати нам абсолютно жодних порад. Вони робили все, що могли, щоби забезпечити нам майбутнє, але вони не знали, що світ змінився. Наше покоління стало першим у цьому експерименті й останнім із тих, що пам’ятали життя в доцифрову епоху». Ми запитали Джейкоба, чи він коли-небудь використав навички, здобуті під час навчання в університеті. Він відповів: «Це було один раз, коли складав план фінансування для фільму». Набагато частіше, за його словами, він використовував свої вроджені творчі й підприємницькі здібності. «Моєю вихідною точкою став дорогий диплом доволі престижного університету. Мої пошуки роботи за спеціальністю були жахом, і зрештою я пішов у сферу розваг, де мій диплом жодного разу мені не знадобився (…) Якби я мав змогу повернутися назад у часі, я стовідсотково не вступав би в коледж».

Наша провина

Спочатку ми вживлюємо в дитячу свідомість думку про те, що освіта у хорошому коледжі — це ключ до успіху в житті, а потім не віримо своїм очам, коли, отримавши кілька відмов від роботодавців, наша дитина втрачає віру в себе. Та навіщо далеко ходити? Погляньте на статистику самогубств серед молоді. Порівняно з п’ятдесятими роками минулого століття кількість студентів коледжів, що вкоротили собі віку, збільшилася вдвічі, тоді як серед учнів старшої школи це число взагалі потроїлося! (…) Навчати дітей «просто фактів» 50 років тому, до появи інтернету, було цілком виправданим підходом. Але сьогодні, коли інформація доступна за порухом пальця, знати більше за свого сусіда вже не так важливо. Набагато важливіше вміти ставити правильні запитання, критично оцінювати інформацію, формувати власну думку незалежно від інших, співпрацювати й ефективно спілкуватися. Ось таких навичок потребує молодь і для побудови успішної кар’єри, і для того, щоб стати справжніми громадянами.

Загальне тестування — зло

Вада американської освіти здебільшого полягає в нічим не підтвердженій вірі в те, що всіх треба оцінювати за тією ж загальною шкалою. Щорічне тестування величезної кількості учнів дорого обходиться нашій країні: ми витрачаємо на нього багато грошей, часу та можливостей. Маючи на меті визначити на шкалі певне місце за кожним із мільйонів тестованих, таке оцінювання невідворотно скочується до простих запитань на вибір правильної відповіді. Але ж треба пам’ятати: між тим, що легко оцінювати, і тим, що варто оцінювати, — прірва.

Профтехосвіта

Це в людській природі — хотіти для своїх дітей найкращого. Тому все наше суспільство наполегливо підштовхує дітей до «елітарних» білокомірцевих професій, пов’язаних із оперуванням символами й абстрактними поняттями, і бажає їм отримати найвищі академічні відзнаки. Ці уявлення впливають на те, носіями яких цінностей ми є і який вибір робимо. Більшість практичних занять прибрали зі шкільного розкладу. Так, наприклад, майже всіх старшокласників тепер зобов’язують проходити курси, пов’язані з майбутнім вступом до коледжу. Водночас рідко яка сучасна школа пропонує уроки з ручної праці, попри те, що під час таких уроків дитина ефективно вивчає й застосовує математичні знання на практиці. Професійно-технічна освіта в очах більшості батьків із середнього й вищого класу — взагалі останній щабель перед виправною колонією. (…) І Тоні, й Тед приїздили у Фінляндію та виголошували там промови. Тамтешню систему освіти багато хто вважає найкращою в світі. З-поміж інших важливих нюансів вони засвоїли таке:
у десятому класі фінським учням пропонують обрати один із двох шляхів — підготовку до вступу до вищих навчальних закладів або ж професійно-технічну освіту, так звану програму CTE (Career Technical Education), розроблену в тісній співпраці з власниками підприємств. Випускники, що обирають CTE, отримують хороші посади одразу ж по закінченні школи.

Розвинути важливі навички

Уявіть собі, якби учнів оцінювали не за предметами, а за необхідними навичками. Наприклад, за сімома навичками виживання, які виокремив Тоні:

  • критичне мислення й розв’язання проблем;
  • ефективна робота в команді й уміння бути взірцем для інших;
  • гнучкість і здатність адаптуватися;
  • ініціативність і підприємницька жилка;
  • ефективне усне, письмове й мультимедійне спілкування;
  • пошук та аналіз інформації;
  • цікавість і уява.

Те, що учням у школі весело, не обов’язково означає, що вони нічого не вчаться. Насправді учні цілком можуть отримувати задоволення від навчання, що розвиває в них життєві навички, а не придушує їхній розвиток. Озброївшись такими навичками «виживання», будь-яка молода людина знайде своє місце в житті попри всі соціальні чи фінансові труднощі. Але ми можемо зробити більше. Якщо допоможемо дітям розвиватись у тих сферах, які їх по-справжньому цікавлять, вони процвітатимуть. Ми повинні допомогти їм розвинути ті навички, які виділять їх з-поміж інших працівників в очах роботодавця чи професійної спільноти. Річ у тім, що люди без таких навичок ризикують усе життя пасти задніх із професійного й фінансового погляду, адже посереднього працівника завжди може замінити машина

12 інноваційних технологій, які невдовзі збурять усіх найманих робітників Америки

1. Пересуватися машиною, що їздить без водія, тепер стало втричі безпечніше, аніж їхати в автомобілі, керованому людиною, навіть якщо водій дуже уважний і обережний.

2. Мобільні застосунки нині здатні аналізувати й компонувати необроблені дані так, що написані ними газетні статті чи бізнес-звіти неможливо відрізнити від створених журналістами чи аналітиками.

3. Роботи дедалі частіше замінюють не лише медичний персонал у госпіталях і приватних лікарнях, а й навіть особистих медсестер біля пацієнтів удома.

4. Роботи та програми виконують функції будівельників і навіть архітекторів.

5. Замість офіціантів замовлення приймають мобільні роботи або ж сенсорні екрани, за допомогою яких здійснюється самообслуговування.

6. Каси самообслуговування, роботи та інтернет-магазини повільно витісняють продавців-консультантів.

7. Не за горами час, коли функції багатьох військовослужбовців виконуватимуть роботи і дрони.

8. Дедалі частіше в банках і страхових компаніях клієнтам пропонують комп’ютеризовані системи самообслуговування замість спілкування з людиною-консультантом.

9. І терапевтів, і вузькопрофільних лікарів із часом замінить оснащений штучним інтелектом суперкомп’ютер.

10. Перероблятимуть та утилізовуватимуть відходи роботи, дрони й самокеровані вантажівки.

11. Нові технології штучного інтелекту й подекуди праця найманих працівників-аутсорсерів здатні замінити юристів у будь-якій сфері.

12. Розумні роботи дедалі частіше виконують роботу працівників, які стежать за станом вулиць і будівель.

Примітка. Якщо ви вчитель і вважаєте, що ваша роль у навчальному процесі обмежується бубонінням навчального матеріалу і перевіркою тестів на зразок «оберіть правильну відповідь», найближче майбутнє і для вас приготувало неприємну несподіванку. Проте якщо ви мудрий вихователь, який зможе підтримати дітлахів на шляху до набуття важливих навичок, вас не замінить жодна машина.

Критичне мислення

Ми не перші й не єдині автори, занепокоєні недостатнім рівнем підготовки нашої молоді до виконання громадянських обов’язків. Дебора Меєр, лауреатка стипендії Макартура й одна з тих, хто прокладав дорогу освітнім реформам у ХХ столітті, багато писала про те, як підготувати випускників старшої школи до того, щоб стати громадянами. На її думку, насамперед вони потребують досконалого володіння так званими «п’ятьма звичками розуму», тобто умінням ставити правильні питання. У своєму есе «Демократія під загрозою» вона дає розпливчастому поняттю «критичне мислення» найкраще визначення з усіх, що ми бачили:

Докази

Звідки ми знаємо те, що знаємо, і які докази підтверджують це знання?

Точка зору

Які інші точки зору існують стосовно цього питання?

Причиново-наслідкові зв’язки

Чи немає тут закономірності? Чи траплялося таке раніше? До яких наслідків може призвести це явище?

Припущення

Чи могло би бути інакше? Якби бодай найменша деталь чи обставина була іншою, що змінилося б?

Доречність

Чи це справді має значення? Для кого?

Що робити вчителю в класі?

Ми часто чуємо від учителів: «Я дуже хочу допомогти своїм учням розвинути необхідні навички, та з чого почати?». Ми пропонуємо
вчителям такі кроки:

1. Знайдіть колегу, якому довіряєте, і об’єднайте ваші зусилля. Важливість підтримки та об’єктивної оцінки від цієї людини буде важко переоцінити.

2. Перегляньте тести, запитання та завдання, які ви даєте своїм учням. Оцініть, наскільки вони орієнтовані на інтенсивне запам’ятовування фактів. Чи могла б людина дати на них відповідь, маючи доступ до інтернету? Чи допомагають ці завдання учням розвивати критичні навички? Як саме?

3. Порахуйте, скільки часу на заняттях відведено на ваші лекції, а скільки — на дискусію між учнями. Чи мають вони можливість навчати і навчатися одне в одного, працювати в командах? Дуже часто вчителі помилково вважають, що говорять зовсім трохи, а насправді роблять це більшу частину часу. Запишіть один із ваших типових уроків на відеокамеру в телефоні й прискіпливо підрахуйте відсоток «ефірного часу», який ви відводите собі. Якщо він перевищує 20 %, подумайте над тим, як переформатувати план уроку.

4. Чи оцінюєте ви учнів за запитання, які вони ставлять, а не лише за відповіді?

5. Чи даєте ви учням можливість створювати власні проекти, ставити цілі, розробляти плани та презентувати свої досягнення широкій публіці? Чи дозволяється їм помилятися й зазнавати поразок без ризику провалити ваш курс? Який відсоток часу відведено на проекти за їхнім власним вибором? Якщо менше 20 %, то спробуйте цього досягти!

Ціна книжки: 140 грн.

Де придбати: nashformat.ua

— Читайте также: Освіта проти таланту: 10 найкращих думок з книги Кена Робінсона

Мы в Facebook