Врятовані з неволі: Три історії жінок, що пережили сексуальне рабство

У 2007 році Європейський парламент ініціював 18 жовтня як Європейський день боротьби із торгівлею людьми. Особливо вразливою групою для злочинів проти позбавлення волі являються жінки і діти. Відповідно до глобальної доповіді ООН про торгівлю людьми за 2016 рік, жінки й діти становлять 71 % жертв. WoМо приєднується до європейської ініціативи обговорення проблеми торгівлі людьми і пропонує ознайомитися з історіями трьох жінок із різних частин світу, що постраждали від сексуального рабства.

Лоретта (Литва)

Дитинство

Я народилася у містечку, що на кордоні Литви і Латвії. Соціальні працівники позбавили моїх алкозалежних батьків прав на батьківство, а мене з братами і сестрами відправили у дитячі будинки по всій країні. Дитинство у цьому місці було нестерпним: до нас зневажливо ставилися вихователі, а постійні утечі стали буденністю. Я знаходилася у депресивному стані, а в 13 років почала курити опіум. У дитячому будинку мене відвідував лише хрещений батько. Усі діти мені заздрили, але ніхто не знав, що цей чоловік зґвалтував мене у 13-річному віці.

Як моя сестра стала «начальницею»

Після випуску із дитячого будинку, коли мені було 15 років, адміністрація відправила мене до того самого хрещеного батька. Моя сестра Дана прийшла до мене додому, як виявилось пізніше, аби оцінити мене і з’ясувати, чи можу я бути повією. Я нічого тоді не знала про це і не розуміла про що вона говорить.

Одного дня Дана відвезла мене і моїх подруг на зустріч до семи незнайомих чоловіків із Греції. Вона почала стверджувати, що ми були винні якісь гроші. Дана дуже злилась, коли я сказала, що не розумію про що йдеться. Врешті, сестра сказала, що відтепер ми у власності сутенера. Моїй  люті і розпачу не було меж. Нам погрожували жорстокою розправою і зґвалтуванням у разі непокори. Відтоді я втратила сестру, натомість отримала «начальницю».

З 15 до 19 років я працювала проституткою. Я жила разом із «начальницею» та іншими секс-робітницями. Клієнти чекали нас у барах або клубах, деколи вони приїжджали до нас. Ми працювали з 16-ї і до самого ранку; за зміну ми надавали послуги приблизно для чотирьох чоловіків. Більшість із них були іноземці, котрі не знали моєї мови і абсолютно не переймались моїм віком. У мене не було жодного уявлення, як себе захистити. Я знала, якщо я втечу – мене знайдуть і вб’ють. Саме у ті часи я почала вживати наркотики.

Коли мені було 17 років, мене продали працювати в Італію. Мені дійсно пощастило, коли я зустріла литовськомовного клієнта. Я благала його про допомогу, і його друг таки допоміг мені отримати нові документи і претендувати на допомогу правозахисних організацій. Соціальні працівники і психологи протягом року допомагали мені повернутися до життя. Я зрозуміла, що, маючи тільки 9 класів освіти, мені нічого не світить, тож я почала робити та продавати наркотики. Тоді я зустріла чоловіка, який став батьком для моєї першої дитини. Після того, як я завагітніла, я перестала робити наркотики, я хотіла піклуватись про дитину і кочувала з місця на місце. Я народила ще трьох дітей — усіх від різних чоловіків. Я дійсно люблю своїх дітей і живу заради них, проте їхніх батьків я не кохала. Я зрозуміла, що не можу будувати відносини з чоловіками, можливо, через свій минулий досвід. Коли люди питають мене, що я думаю про проституцію, я кажу, що симпатизую жінкам, яким доводиться цим займатись, щоб забезпечити своїх дітей, бо в них нема вибору. Я знаю, що інколи сутенери контролюють усе, у тому числі зустрічі матерів з дітьми. Я вважаю, що усіх сутенерів потрібно повбивати, щоб їх не залишилось на цій планеті, може, це нарешті вирішить проблему торгівлі людьми.

Ребекка (Британія)

Дитинство

Коли мені було 6 років, мене зґвалтував родич. Моя матір мені не вірила і непокоїлась лише, аби я не завагітніла. У нашому місті був клуб, куди дівчат, яким було менше 16 років, пускали безкоштовно. Одного разу моя подруга, яка як і я ненавиділа весь світ, привела мене туди. Нам сказали сидіти у барі, пити коктейлі і не говорити одна до одної. У перший же вечір мене напоїли та зґвалтували люди з банди, погрожуючи зброєю. У коридорі стояла черга з чоловіків, один закінчував — заходив наступний. Тепер, озираючись назад, я розумію, що то був мій «екзамен» на профпридатність.

Не знаю, як я тоді вижила

У тому клубі я «пропрацювала» три роки. Я часто чула, що відбувається у сусідніх кімнатах, і можу сказати, що те, що робили зі мною, було не так вже і погано. У мене болить серце, коли я згадую, що деякі жінки знкили назавжди. Я відчуваю свою провину у цьому.

Більшість чоловіків, що здійснювали насилля наді мною були білими і розмовляли англійською. Хоча були і іноземці. Деякі з них любили розповідати мені про права людини, але разом із цим робили жахливі речі зі мною. Дійшло до того, що одного разу я збиралась вбити або одного з них, або себе. Деякі чоловіки, дізнавшись про мій вік, читали у ліжку мені «Лоліту» Набокова. Одного разу я не витримала та викинула книжку у вогонь.

Часто чоловіки купували мене у якості ескорту. Це були дуже багаті люди, зараз дехто з них навіть при владі. І коли люди відокремлюють секс-робітниць від груп людей, права яких утискають, мене це обурює. Я ненавиджу саму думку про те, що люди виправдовують те, що хтось може купити людину заради оргазму! Я ненавиджу те, що мені нав’язували почуття вдячності за те, що зі мною робили. Таке враження, що мене просто труїли.

Я почала вести блог у 2006 р. і часто бачу коментарі на кшталт: «проституція – особистий вибір, а освіченій жінці із середнього класу вона не загрожує». Останнім часом я отримую багато відгуків на свій блог, що дозволяє мені підтримувати постраждалих у торгівлі людей.

Айеша (Індія)

Дитинство

Я народилася у маленькому селі у Бангладеші у бідній родині. Мої брати і сестри ходили до школи, а я була відома у селі своїм голосом. Коли мені було 13 років, я зустріла удвічі старшого чоловіка, він розповідав мені історії, а я співала йому. Я була зачарована цим чоловіком. Він обіцяв одружитися зі мною і зробити з мене відому співачку – я погодилась. У сільскій Індії дівчатам доводиться виходити заміж раніше, адже чим старша була донька, тим більше батькам доводилось платити у якості приданого.

Коли ми переїхали до Калькути, чоловік сказав, що хоче мене зберегти від зайвого нагляду моєї родини – я знову повірила. Того вечора я побачила на темній вулиці дівчат у коротких спідницях та з яскравим макіяжем. Мій чоловік кудись пішов із однією із них. Коли я запитала у тітки свого чоловіка, що відбулося, вона сказала, що він продав мене у секс-індустрію, аби погасити мій борг.

Мене ґвалтували 12 разів за ніч

Мене били, мене ґвалтували, але ніщо не завдавало такого болю, як те, що мене зрадив чоловік, якого я кохала. «Тітка» виявилась керуючою у борделі, його власник зґвалтував мене, як робив з усіма новенькими. Він наказав «тітці» шмагати мене щодня шкіряним паском, щоб зламати мене, за ніч мене неодноразово ґвалтували перед тим, як нарешті почати отримувати за мене гроші.

Пізніше я дізналась, що моя історія не унікальна. У борделях я зустріла багатьох дівчат з різних частин Індії, котрих продали за борги. Власники публічного дому забороняли нам спілкуватися.

Я багато разів намагалася втекти з цього місця, але кожного разу мене ловили і через усю вулицю ганебно тягнули за волосся. Мені ніхто не допоміг, люди стояли і дивилися, наче німі глядачі. Коли люди мені кажуть, що жінки самі обирають таке життя для себе, мені залишається тільки реготати. Знали б вони, скільки разів я намагалась втекти і скільки разів мене повертали і били майже до смерті. Для чоловіків, які нас купували, ми були просто шамтками м’яса. Для усіх інших ми просто не існували.

Я народила трьох дітей: двох дочок та сина. Через фінансові негаразди доньки не могли ходити до школи, а у сина виявився аутизм, тож він потребував моєї постійної уваги. У борделі мені запропонували продавати своїх доньок і почати на них заробляти, але усі жінки у борделі намагались тримати своїх дітей якнайдалі від усього цього і не давали сутенерам чіпати їх.

Одного разу я почула про організацію Apnе Aap, що допомагає жінкам покинути проституцію. Уперше я відчула, що надія є. Знадобився час, проте рік тому мені це вдалось. Apnе Aap також допомогла моїй доньці знайти роботу, і зараз вона забезпечує усіх нас. Через те, що в мене немає освіти, я не можу знайти гідну роботу, проте я знаю, що мої діти вже не підуть моєю стежкою. І через це моя душа знову співає.

Джерело: equalitynow.org

— Читайте також: Ожоги традиции: Жестокий обряд ради отвода мужских взглядов