Татьяна Гордиенко
В середньому українські жінки витрачають на домашню працю близько 43 годин на тиждень. Багато це чи мало і якби ця робота оплачувалась, то скільки б вона коштувала? Соціолог, заступник директора Центру соціальних та трудових досліджень Оксана Дутчак пояснює, чому ми так завалені доглядовою працею, чим за це розплачуємося та що з цим робити.
Редакція зробила приблизний розрахунок згідно ст. 8 «Закону про бюджет України на 2017 рік», де мінімальна погодинна оплата праці становить 19,34 грн., понаднормові години ж оплачуються у подвійному розмірі. Отож, «зарплата» господині становила б 3568,16 гривень на місяць. Але якщо розрахунки проводити згідно ринкових цін на послуги прибирання, догляду дітей та літніх людей, тощо, то ціна домашньої праці була б набагато вищою.
Подвійна зміна
Репродуктивна праця, яку ще називають доглядовою або домашньою працею, – це вся та робота, яка виконується для підтримки нашого життя. Вона переважно неоплачувана, відбувається в приватній сфері (дома) і переважно виконується жінками.
Нещодавно у суспільстві жваво обговорювали дані, що в середньому українські жінки проводять 15 годин на тиждень на кухні. Чоловіки – близько 9 годин. Хтось не міг зрозуміти, чому так багато. Хтось писав, що це ненормально. Хтось – що це нормально, в цьому немає нічого дивного, це природньо. При цьому, що середній показник серед усіх країн, що увійшли до дослідження, вдвічі менший – як для чоловіків, так і для жінок.
Я теж брала участь у цій дискусії у Фейсбуці. Писала про «традиційні» сім’ї – наслідок патріархального суспільства. Про бідність, через яку переважна більшість українців і українок не можуть їсти поза домом, часто не мають грошей на кухонні прилади, які полегшують та пришвидшують приготування їжі. І лише потім порахувала. Це ж виходить, що в середньому українська жінка проводить на кухні більше місяця протягом року. Цілодобового місяця.
Ця дискусія дала мені поштовх зібрати трохи більше даних. На одному семінарі для робітників і робітниць я провела невелике імпровізоване опитування – скільки часу люди витрачають на репродуктивну працю протягом тижня. Результати були, на жаль, очікуваними. Для чоловіків вийшло в середньому 20 годин, для жінок – 43 години. Ще одна повна робоча зміна, і три понаднормові години – в рамках дозволеного законодавством про працю. Тільки от працею ця робота не вважається, хоча вона не лише відтворює нас як людей, а й підтримує нашу здатність працювати – а отже, створювати товари, заробляти гроші, давати прибутки власникам нашої робочої сили.
Ціна перенавантаження
До чого призводить таке буквально подвійне навантаження на жінок? У них менше часу для себе, менше часу розвиватися. Через це вони стикаються з дискримінацією у економіці, політиці («а як вона завагітніє і піде у декрет?», «а як її діти будуть хворіти, і постійно сидітиме на лікарняних?», «нащо її підвищувати, якщо вона не зможе повністю присвятити себе роботі?»). Звідси структурні наслідки – жінки в середньому заробляють на чверть менше, ніж чоловіки, вони в рази рідше займають керівні посади. І ця тенденція глобальна – на жінок припадає 2/3 робочого часу у світі, але при цьому вони отримують лише 10% світового доходу.
Як же вийти з такої ситуації? Останнім часом багато говориться про «відповідальне батьківство» — чоловіки мають брати на себе більше обов’язків по догляду за дітьми. І це важлива тенденція. Але, по-перше, репродуктивна праця – це не лише догляд за дітьми. А по-друге, структурні проблеми не вирішують таким чином. Поряд з «відповідальним батьківством» потрібно системно розвивати якісну і доступну доглядову інфраструктуру – ясла, дитячі садки, школи та медичні заклади, заклади по догляду за людьми з інвалідністю та літніми людьми, інститут соціальної допомоги для сімей у скрутних життєвих обставинах і так далі. Тобто – розвивати саме те, на чому наша держава в першу чергу економить вже багато років.
Домашня робота — це робота
Останній же, найбільш системний крок, який потрібен для вирішення проблеми – це знак рівності між продуктивною і репродуктивною працею. З усіма відповідними наслідками і в першу чергу з оплатою репродуктивної праці. Цей крок може звучати утопічно, але він абсолютно логічний. По суті, ці види діяльності тотожні. Продуктивна праця створює товари і послуги, які продаються на ринку товарів і послуг. Репродуктивна праця створює і відтворює робочу силу, яка продається на ринку праці. І з обох цих діяльностей власники компаній отримують дохід. [traqli_related]
Насправді, оплата репродуктивної праці – це не така вже і утопічна ідея. Відповідні підрахунки проводяться у різних суспільствах. Нещодавно в Італії публікували матеріал, що репродуктивна праця там має оплачуватися 3300 євро в місяць. В Україні подібні підрахунки теж були – вийшло 7500 гривень у місяць (Ред. — підрахунки редакції «Обозреватель» в цінах на послуги по м. Києву). А поки оплата репродуктивної праці фактично нульова. І це особливо вражає, зважаючи на важливість цієї щоденної і важкої роботи для суспільства.