Мені 14 років і я заробляю на новий мобільний телефон, працюючи кур’єром у фотосалоні. Мені 19 — і я вирушаю на пів року в Колумбію опікуватися експортом квітів. Рік потому відкриваю власний флористичний бізнес у столиці України. Мені 24 — я залишаю успішну справу і все життя в Києві, емігрую до Канади та виходжу заміж.

І тут моє життя летить шкереберть: у мене виявляють онкологію; мій шлюб складається наче картковий будинок; я сиджу в чотирьох стінах у локдаун у Канаді, без жодних засобів для існування та із новонародженим малям на руках.

Від найгіршого мене утримує лише розуміння, яке прийшло до мене ще в 14 років і було результатом виховання: у цьому житті мені ніхто й нічого не винен. Хочеш більшого, то йди й роби сама. Не виходить — це твої проблеми. Вкласти всі сили і все ж таки спромогтися, чи відступити — вирішувати тобі.

Я спромоглася. Моє сьогодні:

• два розвинуті бізнеси преміального автодетейлінгу в Канаді з виторгом за перший рік роботи $2,4 млн,
• 3000+ проведених консультацій із самопізнання;
• 5 реалізованих групових ретритів по світу;
• дві написані книги, що готуються до видання трьома мовами.

І нові амбітні бізнес-цілі в США.

Успішний успіх? Геть ні. Понад десяти років роботи над розкриттям власного потенціалу й самостійні пошуки життєвого шляху. Озираючись на цей період, я із задоволенням дала б кілька важливих порад собі — і всім підприємцям, незалежно від їхньої геолокації.

DO: хочеш досягти заповітної мрії — забудь про стан жертви. Ніхто не обіцяв, що буде легко. Коли мета тобі важлива, можна й напружитися. Якщо шлях обраний — рухайся вперед і не зупиняйся, йди далі й не озирайся.

Моя перша робота полягала в кур’єрській доставці надрукованих фотографій протягом літніх канікул. Звучить ніби щось легке, але насправді нюансів була купа. Сумка з конвертами із, часом, сотнями надрукованих знімків відтягувала плече до болю. Громадський транспорт Києва влітку нагадував одне із кіл пекла. Деякі райони та вулиці/провулки спальних районів були просто моторошними для 14-річної дівчини. Але мене вела мета: омріяний мобільний телефон найостаннішої на той час моделі. І це був лише перший пункт у моєму довгому списку бажань, здійснити які могла тільки я сама. Адже батьки закривали виключно мої базові потреби — і то на свій розсуд. Тож зробити крок назад означало визнати свою поразку, програти самій собі. Це проти моїх правил.

DON’T: не бійся радикальних змін. Не чекай, що хтось виправить ситуацію. Змінюй своє життя самостійно.

Досвід роботи кур’єром знадобиться мені ще кілька разів, востаннє — у випускному класі. Я працювала в турагенції і дуже старалася зарекомендувати себе. Аж занадто. Одного разу я, керуючись прагненням вчасно забрати важливі документи, проігнорувала страшенний мороз і сильно захворіла. Ця ситуація змусила мене усвідомити свою цінність і зрозуміти, що я — не дівчинка на побігеньках. Уже тоді, в 15 років, я зрозуміла, що не можна знецінювати себе і свої зусилля. Аби остаточно переконатися в цій істині й закріпити її у свідомості на все життя, потрібно було пізнати все на власному досвіді. Щоб знов віднайти свій шлях, я мала зробити крутий віраж. І я звільнилася.

DO: Йди за своєю мрією. Якщо чогось хочеш, не треба чекати — йди й досягай бажаного. Якщо відчуваєш, що це твоя мета, якщо вона відгукується всередині тебе — доклади всіх можливих зусиль, щоб ця мета опинилася у тебе в кишені.

Моя далека родичка була власницею великої компанії з імпорту квітів із Колумбії. Коли вона гостювала в нас, з’ясувалося, що їй потрібен менеджер для спілкування з клієнтами з Колумбії. Побачивши блиск у моїх очах, вона запропонувала цю вакансію мені. На той момент я вже встигла попрацювати менеджером у турагенції, а потім — у банку, навчати персонал кредитного відділу. Але на те, щоб зрозуміти, що робота в Колумбії є дечим принципово іншим — вистачило секунди. Це щось нове, яскраве й дуже цікаве. Та сама мрія, яка, здавалося, уже геть розчинилася в сірій і токсичній рутині.

У Колумбії, окрім заряду місцевим сонцем та духом свободи, я отримала безцінні вміння: практичний підприємницький досвід. За ці півроку, що я провела там, я, здається, встигла більше, ніж за всі свої 19 років. А набуті знання згодом змінили все моє подальше життя.

DON’T: не відкладай. Дій сьогодні. Найвідповідніший момент — зараз. Ідеальних умов, щоби почати свій бізнес, вийти з токсичних стосунків, переїхати або почати писати книгу, не буде ніколи.

Повернувшись до Києва, я вже твердо знала, що буду відкривати свою справу. От лише час був, м’яко кажучи, буремний: 2013 рік, Євромайдан та Революція Гідності. Займатися бізнесом здавалося просто недоречним. Але мене витверезила й надихнула фраза знайомого бізнесмена: «Відповідного часу не буде ніколи, робити потрібно тут і зараз». Якщо замислитися, то так і є: світ не здатен існувати в стабільності. Революції, війни, пандемії, кризи… Тому кращого моменту, ніж зараз, для старту просто немає.

DO: став амбітні цілі, не шукай легких шляхів. Якщо задача здається непосильною, не відмовляйся, — пробуй. Тільки подолавши високі бар’єри, можна перейти на новий етап розвитку.

У юності, коли я відкривала квітковий бізнес, у перший рік майже ніхто не сприймав це всерйоз. За три роки — у мене вже був пул постійних клієнтів, компанія регулярно стає спонсором гучних світських заходів, наші букети дарують фіналісткам конкурсу краси «Міс Україна» тощо.

Згодом уже в Канаді я в момент відчаю була близька до закриття своєї імпортно-експортну компанію з поставок продовольчих товарів. Наразі вона приносить мільйонний прибуток.

Ще пізніше я отримаю пропозицію бартеру в Instagram від компанії, що надає послуги із преміум-детейлінгу. Мені запропонують помити машину в обмін на зйомку та рекламу. Комунікація із власником сервісу, Антоніо Роша, переросте в дещо набагато більше за симпатію — і ця історія з кожним днем тільки набирає обертів. Поєднання мого стратегічного мислення та його тактичного підходу призвело до розширення бізнесу. Наразі Rocha Auto має вісім дилерів у Канаді й ми з Антоніо активно працюємо над масштабуванням бізнесу із виходом до США.

DON’T: ніколи не відмовляйся від власних амбіцій на користь ілюзорних цілей — шукай гармонію і завжди обирай себе

Свого часу я неправильно розставила пріоритети і вирушила жити до Канади, покинувши в Україні свій бізнес, що знаходився на піку розвитку. Зараз, озираючись на той період, можу сказати, що це не було 100 % моє рішення. Я піддалася тиску суспільства, де традиційно на той момент вважалося, що найвагомішим для жінки є пропозиція вийти заміж. Навіть хтось із моїх близьких одного разу сказав мені: «Бізнес ти можеш побудувати завжди. А сім’я — це питання дуже делікатне. Пропозицію руки й серця роблять не щодня». І я спрямувала всю свою енергію на шлюб, про що потім дуже пошкодувала.

Усе, що мені було обіцяно до шлюбу, виявилося тільки словами. Майже весь час у Канаді я вимушено проводила на самоті. Пригнічені емоції спровокували проблеми із фізичним здоров’ям. У мене виявили рак ІІ стадії. Проте від самого початку, щойно почувши свій діагноз, я відмовилася впадати в позицію жертви, страждати і врешті-решт зневіритися.

Прогнози українських лікарів після кількох операцій були невтішні, але я не здавалась.

Я відправила результати аналізів до німецької клініки і, отримавши запрошення, поїхала туди на обстеження та операцію. Відчувала себе як герої фільму «Достукатися до небес»: якщо мені й судилося померти, то прожити останні дні (тижні, місяці, роки) хочу із задоволенням. Тож я розважалася як могла: відвідувала концерти, виставки, ходила в кіно, багато гуляла й насолоджувалася Німеччиною. Мене тішив кожен промінь сонця, я раділа кожній дрібниці.

Про мій діагноз знали тільки найближчі мені люди. Я проводила з ними багато часу, вони докладали багато зусиль, щоб розрадити мене й відволікти. Жаліти мене і оплакувати наперед я суворо їм усім заборонила. Якщо говоримо про мій рак, то тільки конструктивно, про факти, без деструктивних емоцій. А ще — завалила себе справами, щоб ані на секунду не залишатися наодинці зі своєю хворобою. Я продовжувала довгострокове планування, дивилася перспективні локації для відкриття бізнесу, вибирала меблі, зустрічалася з ріелторами тощо. Певну порцію ендорфінів додавала наявність власної автівки. Можливість у будь-який момент знятися з місця і поїхати будь-куди, побути на самоті із собою чи сховатися, як у панцир — це та свобода, яка, вважаю, потрібна кожному із нас. Я намагалася наповнити своє життя подіями, ентузіазмом і енергією, щоб мати змогу перемкнутися, а ввечері миттю занурювалася в глибокий сон від приємної втоми.

Судячи з того, що час від часу я взагалі забувала про те, що в мене рак — мені це вдалося.

DO: встигати все — шлях до вигорання. Делегування — одна з найкращих інвестицій у себе

Ще одним вагомим стимулом жити і вижити стали дві смужки на тесті. Заради дитини мені потрібно було зробити ривок, стрибок у майбутнє, зібратися із силами. Щоб себе забезпечити, потрібно було звернутися до своїх сильних сторін, досвіду й навичок. На дев’ятому місяці вагітності я повернулася до флористики: пропонувала послуги доставки букетів додому, купуючи квіти у великих супермаркетах і складаючи букети самотужки. Комусь такий бізнес міг здатися смішним, але для мене це була ще пара пакетів молока. І це було важливо. У цьому полягали мої спроби вижити й підготувати себе до народження дитини, адже поки ми живі, завжди можна щось змінити.

Незабаром після народження сина мій робочий день почав нагадувати колесо білки: погодувати дитину, провести зустріч у Zoom, погодувати дитину, зайнятися стратегією платформи для квіткового бізнесу, знову погодувати дитину, спробувати зосередитися на бізнес-плані, погодувати дитину, згадати, що непогано було б цього дня поїсти й самій. Навіть із допомогою мами справлятися було важко, а час її відʼзду з Канади до України невпинно наближався. Тож після того, як мама поїхала, я делегувала: 

• сина — няні, доклавши чимало зусиль, щоб знайти по-справжньому добру до нас із дитиною людину. Це було дійсно дороге задоволення: з урахуванням моєї фінансової ситуації, я могла дозволити собі допомогу тільки погодинно. І кожна із цих цінних хвилин, звільнених для мене наявністю няні, була щільно заповнена списком справ, які я мусила встигнути зробити за цей час. 
• частину операційної діяльності — помічниці з України. Доки в Канаді була ніч і я спала, вона за київським часом займалася презентаціями, контрактами, продажами, відправками товарів. Із настанням ранку я підхоплювала логістику та оплати рахунків. Тільки так мені вдалося втриматися на плаву й не жертвувати ні стосунками із сином заради бізнесу, ні бізнесом заради дитини.

DON’T: ти не долар, щоби всім подобатися. Відсікай зайве, щоб не прощатися із необхідним

Життя досить суворо навчило мене розставляти пріоритети. Раніше я намагалася бути зручною і всім подобатися: і в особистих стосунках, і в бізнесі. Це призводило до того, що моїми ресурсами та часом відкрито користувалися, натомість не даючи нічого мені. Я усвідомлювала, що час — найцінніше, що я маю, і витрачати його я можу тільки з максимальною ефективністю та користю на проєкти, людей і справи, які приносили мені перспективи, задоволення та позитивно впливали на моє життя. Довелося, навіть через внутрішній спротив добре вихованої дівчинки, якій дуже важко сказати «Ні!» — казати «Ні!», діяти холоднокровно та більш свідомо, відсікати, наче лезом, зайве. І зайвих.

Так зрештою я закрила проєкт з маркет-плейсом для мого квіткового бізнесу, якому планувала дати друге життя в Канаді. Але якби я продовжила стукатися і надалі в ці закриті двері та намагатися зламати їх, коли жоден із наявних у тебе ключів не підходить, навряд чи помітила б інші можливості. 

Ще одне DON’T замість постскриптума: не нехтуй нестандартними інструментами пізнання себе — істина на глибині, і щоб до неї дійти, потрібно звернутися до самих витоків.

Я надзвичайно тішуся зараз тому, як розвивається наш спільний з Антоніо бізнес, у який ми, як справжня команда, вклалися без залишку.

Авжеж, у мене є і інші вдалі кейси з друзями та знайомими. Крім того, останні 10 років я дотримуюся активної бізнес-позиції і постійно перебуваю в оточенні підприємців: більшість моїх друзів має свою справу, ми постійно обговорюємо робочі процеси, брейнштормимо ідеї, генеруємо бізнес-плани… Але я весь цей час відчувала потребу допомагати людям не просто досягати фінансового благополуччя, а й жити щасливо.

Бути собою, зрозумівши себе — одна з найголовніших цінностей у житті.

Що тільки особисто я не перепробувала в пошуках істинної себе?! Кожен візит до фахівця, до якого я зверталася — психолог, нумеролог, гіпнолог — завершувався величезною «домашньою роботою»: я працювала над собою з допомогою отриманих знань, як ювелір огранює алмаз із метою зробити діамант. І найвагомішим внеском стало вивчення методу складання матриці особистості.

Коли матрицю вперше склали мені — я була навіть розчарована, тому що не почула про себе нічого нового. Уже пізніше, заглиблюючись у надра цього методу, я зрозумію, як можна зробити інакше. Точніше, розрахую, поєднавши набуті знання з нумерології разом зі своїм практичним досвідом пропозицій стратегічних кроків та дій.

Тепер коли вже я складаю матрицю людини, то не просто даю характеристику, а розповідаю, що можна змінити, як із «мінуса» в житті вийти в «плюс» і якими інструментами для цього скористатися. Наприклад, одна із моїх клієнток працювала адміністратором у ресторані, і їй ця робота відверто була не в радість. Але й кидати було страшно, тому що не було розуміння, куди податися і що робити. У її матриці цифри просто кричали про неймовірний потенціал у сфері б’юті-послуг. Я запитала: «А ти б не хотіла відкрити салон краси?». Вона здивувалася і розповіла, що якраз думала, чи не повчитися перманентному макіяжу або нарощуванню вій. «Усе правильно, це твоє!» — підтвердила я (і цифри). Тепер у неї свій бізнес, який активно розвивається і грамотно просувається за допомогою інструментів social media marketing.

За п’ять років, які я присвятила розборам матриць особистості, я знайшла для себе відповіді на всі питання і допомагаю із цим іншим. Світ стає дуже простим, коли розумієш, що він складається із цифр і знаєш, що саме стоїть за кожною із них. Моя душа заспокоїлася. Я тепер знаю, як перебувати в стані потоку й розумію, як функціонує простір довкола мене. Моє життя сяє новими блискучими гранями. Найголовніше: я знаю, хто Я — і куди прямую.