Оксана ХромоваТісна квартира на Подолі, похмурі вулиці дореволюційного Києва і дівчинка, що біжить додому, затискаючи в руках шматок черствого хліба. Вона ще не знає, що стане однією з найвпливовіших жінок XX століття. Що колись керуватиме Ізраїлем у найкритичніші моменти його історії, говоритиме нарівні з президентами США і що її називатимуть “мамою Ізраїлю”.
3 квітня 1898 року в родині єврейських біженців народилась майбутня Голда Меїр. Тодішній Київ не був ані безпечним, ані гостинним до євреїв, її родину переслідували не лише злидні, а й страх. Погроми, крики «Смерть жидам!» і грубі сцени насильства закарбувалися у дитячій пам’яті назавжди.
Голда Меїр на чужині
У 1906 році родина Голди емігрувала до США, у Вісконсин, на запилені вулиці Мілуокі. Вони не знали мови, не мали грошей і починали з нуля. 14-річна Голда вже тоді працювала: навчала англійської новоприбулих, заробляючи 10 центів на годину. Але в глибині душі вона знала, що її доля не у крамниці й не в кухні. Вона мріяла про освіту й незалежність.
Проти волі матері, яка бачила у доньці ідеальну наречену з “американським” майбутнім, Голда поїхала до Денвера, де вперше стикнулася з політичними дискусіями. Саме там, у юнацькому гуртку, вона відкрила для себе ідею створення єврейської держави, за яку вона боротиметься все своє життя.
Читайте також: “Роксолана: найбільше кохання Султана Сулеймана”
Дружина, але не домогосподарка
У 1917 році Голда Меїр вийшла заміж за Морріса Меєрсона. Весілля було скромним, але відображало її характер: без прикрас, без суєти, але з глибокою вірою в майбутнє. Разом із чоловіком вона емігрувала до Палестини і знову почала все з нуля.
Їхнє перше житло у Єрусалимі — маленька хатина без опалення з відром замість душу. Вона прала білизну сусідам, варила їжу на вогнищі просто неба, і все це з дитиною на руках. Але навіть тоді Голда залишалась вірною своїм ідеалам. Вона вступила до партії «Мапай», працювала у жіночому русі «Ха-Поель ха-Цаір» і поступово завойовувала авторитет як мудра, вольова і далекоглядна лідерка.
Від підпільниці до глави уряду
Після створення Ізраїлю у 1948 році Голда Меїр стала однією з 38 підписантів Декларації незалежності. Але цей момент був лише початком: вона працювала послом, була міністром праці, а потім міністром закордонних справ. Її дипломатичний стиль був прямим, без зволікань, з чітким баченням інтересів Ізраїлю.
У 1969 році Голда Меїр стала прем’єр-міністром Ізраїлю. Тоді їй виповнився 71 рік. За її керівництва країна пережила війну Судного дня, а сама Голда — шквал критики, хвороби, втому і складні рішення. Але вона залишалася тією ж “залізною жінкою”, яка пройшла шлях від київських дворів до кабінету на вулиці Бальфур у Єрусалимі.
Читайте також: “Вівіан Маєр: як няня з фотоапаратом стала самобутньою співачкою вуличного життя”
Голда Меїр: вшанування пам’яті
У 2023 році на екрани вийшов фільм «Голда» з Гелен Міррен у головній ролі. Інтелектуальний біографічний трилер розкриває одну з найскладніших глав її кар’єри — війну Судного дня 1973 року.
У фільмі Голда показана не як плакатна героїня, а як жінка, що не спала ночами, обдумуючи ризики, долі солдатів й дипломатичні наслідки. Вона хворіла на рак, змушена була вживати болючі рішення в умовах тиску з усіх боків. Картина акцентує не на героїзмі, а на людяності, саме тому вражає ще більше.
У 2021 році в Києві на території школи №128, де колись навчалась маленька Голда, встановили пам’ятник на її честь. Скульптура зображує її з тією самою впертістю в очах, з якою вона колись ішла проти суспільних шаблонів. Це не просто вшанування постаті, а й символ зв’язку між Україною та Ізраїлем, між витоками і втіленням мрій.
Політичний спадок
Голда Меїр залишила країні приклад того, як бути жінкою у світі, що не хоче визнавати твоєї сили. Приклад того, як відстоювати свою ідентичність, коли вона загрожує життю. Приклад того, як перетворити біль дитинства у рушійну силу змін. І, можливо, найголовніше, що ця жінка залишила кожному з нас спогад про справжнє лідерство, яке починається з маленького пориву сказати: «Я не змирюся».