У День Соборності України простір Музею історії міста Києва перетворився на місце спільного творення. Тут відбулася символічна акція зі створення «рушника єдності» у вибійчаній техніці.

Подія стала частиною виставкового проєкту «Київський оберіг» під кураторством мисткині Каріни Гаєвої. Саме вона запропонувала ідею створити спільну роботу, до якої могли долучитися всі охочі: відвідувачі музею, музейники, друзі інституції та митці. Кожен із них залишав на полотні власний відбиток — фрагмент узору, як знак причетності до спільної історії. Образ рушника став центральним у цій акції: як метафора країни, що складається з безлічі різних, але взаємопов’язаних історій, голосів і доль.

Каріна Гаєва, мисткиня декоративного мистецтва, мистецтвознавиця та дизайнерка одягу, вже багато років досліджує й відроджує вибійку, адаптуючи її до сучасного контексту. У своїй практиці вона працює не лише з формою, а й із сенсом: повертає техніці статус живої культури, а не музейного експоната.

Під час акції учасникам розповідали про історію вибійки, символіку орнаментів, принципи роботи зі штампами й фарбами. Але головним був сам процес — повільний, зосереджений, майже медитативний. У часи постійної напруги й тривог саме такі колективні ритуали стають способом відновлення зв’язку з собою, з іншими та з культурним ґрунтом, на якому ми стоїмо.

Техніка вибійки, в якій виконували «рушник єдності», має глибоке історичне коріння. Це спосіб нанесення орнаменту на тканину за допомогою різьблених штампів-кліше та фарб. В Україні вибійка відома з XI століття, а особливо поширеною була у XVIII–XIX століттях. Нею прикрашали сорочки, рушники, скатертини, елементи інтер’єру, створюючи впізнавану мову візерунків, де кожен мотив мав своє значення.

Організатори наголошують: відроджувати стародавні українські техніки через власний досвід — безцінно. Це можливість відчути себе ланкою у довгому ланцюгу поколінь, які передавали одне одному знання, орнаменти й сенси. Створений «рушник єдності» залишиться частиною виставки «Київський оберіг» як свідчення спільної дії та спільної відповідальності за пам’ять.