Як Марта Левченко і «Місто Добра» повертають дітям дім, а дорослим — сенс

23 Квітня 2026
Марта Левченко

Самотню 9-річну Ангеліну евакуаційна команда «Міста Добра» привезла з лікарні Миколаєва — дівчинка думала, що далі буде інтернат. Але виявилось, що у «Місті Добра» на неї чекали реабілітація, втілення мрій та підготовка до школи та перших кроків. 

Саме з цієї історії почала свій виступ на Business Wisdom Summit Марта Левченко, засновниця міжнародного центру «Місто Добра» і благодійного фонду «Я майбутнє України», наголосивши, що іноді головне рішення — сказати дитині: «Далі буде інакше». Бо є речі, які не можна відкласти. І є діти, для яких відкладання означає втратити шанс.

«Іноді між «негайно» і «надто пізно» — життя дитини. Тому ми ухвалюємо доленосні рішення негайно. Не завтра. Не після погоджень. А зараз», — каже Марта. 

Швидкість і видимість як нові критерії життя

У цій логіці «Міста Добра» швидкість — не управлінська перевага, а умова виживання. Коли йдеться про евакуацію, операцію чи реабілітацію, час перестає бути ресурсом і стає ризиком. Поступово цей підхід виходить за межі операційних рішень і переходить у площину того, як загалом визначається видимість дитини у системі.

«Є слова ще страшніші за «горе» і «втрата». Це «нічий», «невидимка», «безнадійна», — говорить Марта.

Ці слова не описують емоцію, вони фіксують статус. І саме цей статус часто визначає, чи буде у дитини шанс бути включеною в систему допомоги. На цьому рівні «Місто Добра» постає як відповідь не лише на брак часу, а й на брак видимості — ситуацію, де людське життя може випасти з поля зору не через подію, а через відсутність уваги.

Маршрутом життя

Одна з найсильніших змін, про яку говорить Марта Левченко, — це не масштаби, а логіка. 

«Місто Добра» — не місце, куди дитину «поміщають». 

Це маршрут, яким її ведуть. Від евакуації до лікування, від лікування до реабілітації, від реабілітації до життя. 

І тут з’являється принцип, який ламає класичну модель допомоги: «Ми не підтримуємо формування залежності від допомоги. Ми інвестуємо у можливість людини жити далі самостійно». І це про інфраструктуру майбутнього.

Переосмислення паліативу

«Дім метеликів» — дитячий хоспіс у складі «Міста Добра», де паліативна допомога розглядається не як завершальний етап, а як форма підтримки та продовження життя в його можливих межах.

Реєструйся на MRKTNG марафон 2026 «Підкреслити головне»!

Довіра більше не виникає зі слів — лише з дій. Аудиторія змінюється швидше, ніж бренди встигають реагувати.

3 червня — про маркетинг, що враховує контекст, поведінку аудиторії і реальні сенси.

У програмі — панельні дискусії про виклики ринку, подкаст просто на сцені, нон-стоп лекції від топів ринку, розбір кейсів українських брендів і багато нетворкінгу.

«Паліатив — це не про завершення життя. Це про перемогу життя щодня. Тому що дитина — це не діагноз», — каже Марта.

У цьому середовищі медична допомога не відокремлена від життя: поруч із обладнанням є музика, терапія, святкування днів народження і буденні радощі, які тут не «додаток», а частина базового стандарту присутності поруч із дитиною.

Як працює система, що тримається без гарантій

Система «Міста Добра» вибудована як постійний процес щоденної взаємодії, а не як набір окремих проєктів чи разових рішень. Вона охоплює евакуацію з прифронтових територій, супровід дітей у лікуванні та реабілітації, а також програми підтримки жінок, які отримують професію і можливість почати життя заново.

Йдеться про сотні людей, залучених у щоденну роботу, і тисячі дітей, які проходять через систему допомоги.

«За нами стоять звичайні люди, тисячі маленьких регулярних рішень», — каже Марта Левченко.

Ця модель принципово відрізняється від класичних централізованих підходів: вона працює не через одиничні великі рішення, а через повторювані дії, які формують стабільність системи.

Окремий фокус — історії дітей, які раніше визначалися як «поза системою» або «складні випадки». У цій моделі вони поступово повертаються в освітній, соціальний і сімейний контекст. Таким чином змінюється не лише результат для конкретної дитини, а й сама логіка роботи системи — від фіксації проблеми до відновлення життєвого шляху.

«Місто Добра» — це спроба змінити саму логіку реакції суспільства на тих, кого система зазвичай не встигає побачити. У її основі принципи, які формують інший підхід до допомоги: швидкість там, де час вирішує все; маршрут замість разових втручань; гідність замість ярликів.

Врешті ця модель зводиться до простішого і водночас складнішого запитання: чи здатні ми побудувати систему, в якій жодна дитина не починає свій шлях зі слів «ти нікому не належиш»?