Анастасія Ніколаєнко
Уже третій рік українці щодня живуть у стресі від війни. Після масштабних обстрілів питання адаптації стає дедалі нагальнішим. Як допомогти собі та іншим пережити стрес, як спілкуватись із підлітками та чи є відмінність між жіночим та чоловічим стресом, розповів Ілія Єлісей Касторних, магістр психології та педагогіки вищої школи, психолог-консультант, лектор, аспірант кафедри психології та педагогіки.
Як проявляються стрес, пов’язаний з війною?
Стрес під час війни не відрізняється від того, що людина відчуває під час розлучення або звільнення. Насправді все вирізняється лише масштабом і тим, наскільки людина самостійно може розв’язувати цю проблему. Бо стрес — це стимул до зміни поведінки чи стратегії адаптації. А коли ми кажемо про чинники, на які не можемо вплинути або які напряму створюють небезпеку для життя, то масштаб цього стресу дуже великий.
Варто не забувати, що будь-який страх та стрес сприймаються психікою як загроза існуванню.
Це і стрес від втрати роботи, який безпосередньо впливає на добробут людини, а також розлучення, яке порівнюють зі смертю близької людини. Тобто у людей досі працює рептильний мозок, який оцінює загрозу за принципом життя-смерть, люди від цього залежні й тримаються саме у такій парадигмі.
Варто не плутати адаптацію до стресу та клінічні розлади. Наприклад, депресію не можна не помітити, депресія — це розлад саме клінічного порядку, якому характерна повна апатія та бездіяльність. У хворого на депресію немає мотивації та сил встати, ходити й робити звичні речі. Справжня депресія — це хвороба, і сумніву в цьому немає. Інше питання — апатія, розлади адаптації, апатичні та депресивні розлади, якщо людина схильна до цього за структурою своєї психіки.
Зрозуміти що людина не адаптувалась, можна дуже просто, все залежить від того, наскільки комфортно вона почувається. Повністю комфортно почуватися не можна, бо є об’єктивні загрози щодня, але у людини мають бути накопичені стратегії адаптації. Важливо розуміти, що війна триває, ставити собі питання, що корисного я можу зробити: відправити донат, попрацювати волонтером тощо. Потрібно зробити все, аби відчувати себе дотичним до цього процесу. Якщо ви працюєте, платите податки, та відчуваєте, що для вас це достатня діяльність, щоб переживати війну, регулярні обстріли й вам із цим комфортно, то ви добре справляєтесь.
Якщо ви себе підтримуєте у здоровому, комфортному та адекватному стані, цим ви вже робите чималий внесок у наше суспільство.
Якщо при цьому платите податки й лишаєтесь свідомою людиною – це ще один класний внесок. Не треба вимагати від себе максимум, як ми це робили у перші місці війни, коли люди вичавлювали із себе всі соки до нуля і погіршували свої проблеми, адже намагалися бути надкорисними. Варто пам’ятати, що першочергово треба бути корисним для себе. З’явилися сили – стань корисним ще для когось, наприклад для близького оточення, сили ще залишили – стань корисним для України.
Тому що люди, які страждають, які не можуть працювати, не можуть діяти й сіють паніку й істерику – заважають.
Як стрес переживають жінки та чоловіки?
Загалом треба розуміти, що першочергово ми – люди, а тільки потім чоловіки та жінки. Без огляду на те, що чоловік і жінка неймовірно різні, але в той самий час, вони однаково складні особистості зі складними системами цінностей, потреб і емоційними перипетіями. І чоловік і жінка однаково можуть перейматися через стосунки, роботу, виховання дітей чи війну. Перевага жінки в цьому плані полягає у тому, що вона більш емоційна, культура та також соціум – спонукають її до емоційних проявів. Своєю чергою чоловіки через більшу соціальну відповідальність здебільшого грають в гру маскулінності й брутальності, тож їм складніше виражати свої емоції. Можна сказати, що чоловікам треба працювати на тім, щоб навчитися проявляти своєї емоції не токсично, не деструктивно, а проживати їх. Жінкам, своєю чергою, навпаки треба іноді опановувати себе, не віддаватись у владу своїх емоцій і ставитись до власного емоційного прояву більш свідомо і теж думати про екологічність. Жінки мають право бути наляканими, стурбованими, схвильованими, але варто ставити питання, як жінки можуть проявити ці емоції, щоб зробити щось корисне для себе та свого оточення? Стрес це стимул до змінення стратегії адаптації, своєю чергою – накопичений стрес виглядає як тиск на людину і призводить до вигорання.
Стрес треба проживати, а не накопичувати
Можуть допомогти запитання самому собі: що викликало мій стрес? Що я втратив? Що впливає на ставлення до ситуації? У вас нема відповіді зараз – відпочиньте, подихайте, відповідь знайдеться згодом. Стресу не варто боятися до нього треба ставитись, як до інтуїтивної системи саморегулювання нашої психіки.
Що, треба змінити, щоб стало краще? Систему? Розпорядок дня? Більше відпочивати? Більше працювати? Більше грошей? Чи більше часу з близькими? Можливо ви просто перевтомленні й для вас усе стрес, адже психіка перебуває у слабкому стані.
