Оксана ХромоваЯкі можуть бути причини того, що підліток злиться, що батька-військового немає поруч. Як виникає ця агресія? Та як вона може проявлятися у діях, словах, вчинках тощо? Відповіді шукала психологиня ГО “Громадський рух “Жіноча Сила України”, арттерапевтка Ірина Александрович, яка спеціалізується на роботі з дітьми, використовуючи психодраму, травмофокусовану терапію та інші методи психологічної підтримки, а також проводить групи підтримки для дітей військовослужбовців, які реалізує громадське об’єднання.
Війна — це частина життя і дитинства українських дітей, для сім’ї це час випробування та переживань, коли рідні на війні. Існує кілька причин, чому дитина може відчувати гнів через відсутність батька, який перебуває на війні.
- Емоційна відстань: дитина відчуває сум, тривогу та порожнечу через те, що батька немає поруч. Батько часто є опорою, а його відсутність викликає почуття покинутості, самотності.
- Страх і тривога: діти можуть переживати страх за безпеку батька, що служить. Ці побоювання часто проявляються у формі злості або заперечення, оскільки гнів легше проявити, ніж страх.
- Непорозуміння: діти можуть не до кінця розуміти причини, чому батько відсутній, чому саме батько на війні і чому війна відбувається, це може викликати гнів чи протест.
- Соціальна ізоляція та недостатнє спілкування. Самотність — це загальна ознака підліткового віку, але коли рідні на війні, окрім суб’єктивного переживання самотності, вони об’єктивно часто залишаються без звичних близьких контактів. Відсутність батька може призводити до почуття відчуження. Якщо батьки не обговорюють з дитиною ситуації, її переживання можуть залишитися непоміченими.
- Зміни у повсякденності, відсутність одного з батьків може призвести до змін у звичках та ритуалах, що може викликати напругу й труднощі в адаптації.
Форми агресії
Агресія у підлітків, особливо в умовах війни, може проявлятися у різних формах. Досить часто підлітки спрямовують свою агресію на того дорослого, що поруч. Ось кілька поширених проявів агресії.
- Фізична агресія: підлітки можуть виявляти гнів через бійки, побиття однолітків або навіть домашніх тварин.
- Вербальна агресія: висловлення негативних емоцій може включати лайку, злісні коментарі, крик або образи, спрямовані на інших.
- Соціальна агресія: це може проявлятися в чутках, цькуванні або ізоляції певних осіб у колективі.
- Самоагресія: деякі підлітки можуть спрямовувати свій гнів на себе, що може проявлятися у формі порізів, шрамування на тілі. Тілесний біль іноді витримати легше, ніж емоційний, саме тому це можливість перевести біль душевний в пласт тіла. Важливим є звернення до спеціаліста.
- Зміни у поведінці: агресивні підлітки можуть стати більш закритими, уникати спілкування з родичами і друзями або ж, навпаки, бути надто відвертими і контактними у своєму спілкуванні.
- Інтенсивні емоції: підлітки можуть стати дуже дратівливими, переживати сильні перепади настрою.
- Занурення в онлайн-ігри: деякі підлітки можуть відволікатися на відеоігри, де зустрічаються елементи агресії, що може ще більше загострювати їхні емоції.
- Проблеми з навчанням: агресивна поведінка може проявлятися в труднощах з концентрацією на навчанні, пропусках занять або конфліктах з вчителями.
У таких ситуаціях важливо звернути увагу на емоційний стан підлітка, знаходити способи для відкритого спілкування, а також підтримувати його у процесі адаптації до змін, які відбуваються в родині та суспільстві. Важливим є нормалізація підлітка: “З тобою все нормально, всі твої емоції і почуття нормальні у ненормальній ситуації, яка склалася”. Професійна допомога спеціаліста також може бути важливою для подолання агресії та емоційного напруження.
Чому в дитини є відчуття, що тато покинув родину?
Якщо близькі на фронті, діти часто відчувають почуття покинутості, самотності та втрати. Відчуття, що батько покинув родину, може бути з кількох причин.
1. Відсутність фізичної присутності. Дитина може відчувати відсутність батька як втрату стабільності та безпеки. Також через неможливість зв’язку з батьком ці відчуття можуть підсилюватись.
2. Непорозуміння. Діти не завжди можуть повністю зрозуміти складність ситуацій, пов’язаних з війною. Вони можуть думати, що якщо батько не вдома, то він свідомо обрав покинути їх.
3. Емоційна реакція на стрес. Війна та її наслідки викликають у дітей багато емоцій, включаючи страх, тривогу і гнів. Ці почуття можуть легко трансформуватися в відчуття негативу щодо відсутнього батька.
4. Порівняння з іншими ситуаціями. Діти порівнюють свої переживання з іншими, і якщо вони бачать, що батьки інших дітей залишаються вдома, це може спонукати їх думати, що їхній батько не хоче бути поруч.
6. Соціальний тиск. Діти можуть відчувати зворотній зв’язок від однолітків, стосунки з якими можуть змінюватися в умовах військових конфліктів, що також може підсилювати відчуття самотності і покинутості.
Важливо, щоб батьки активно працювали над комунікацією з дитиною, пояснюючи ситуацію, вислуховуючи її переживання і надаючи підтримку. Це допоможе зменшити відчуття покинутості і сприятиме емоційній стабільності дитини у складний час.
Що дорослим робити з агресією дитини
Варто визнати, що агресія у такій ситуації може бути проявом страху, тривоги або суму. Для дитини знати, що один із батьків у небезпеці, може дуже лякати, й агресивні прояви можуть бути способом впоратися з цими складними емоціями. Важливо розмовляти про почуття та визнавати їх, не проявляти знецінення та критики, давати багато підтримки та любові.
Ось кілька порад, які можуть бути корисними.
1. Відкритий діалог: створіть безпечний простір для обговорення почуттів. Запитайте у дитини, як вона себе почуває, і дайте їй можливість висловити свої переживання. Слухання без засудження дозволяє дитині відчути себе прийнятою. Важливими є нормалізація і повторення: ти нормальна, твої реакції є нормальними на ненормальну ситуацію, яка склалась. Коли дитина бачить підтримку і захист з боку близьких, це знижує рівень стресу.
2. Діти, які перебувають у стані хронічного стресу, часто відчувають безпорадність, неможливість вплинути на обставини. Важливо повернути і відчути контроль, можливість на щось вплинути. Все це конкретні дії та навички: малювання, письмо, читання чи заняття спортом. Це може бути корисним способом перетворити агресивні імпульси на щось конструктивне. Навчання та використання стабілізаційних технік і вправ.
3. Професійна допомога. Якщо ви помічаєте, що агресія дитини посилюється або стає неконтрольованою, можливо, буде доцільно звернутися до психолога, який зможе надати додаткову підтримку та допомогу. Також можна долучити дитину до групи підтримки саме для дітей військовослужбовців. Такі групи підтримки, наприклад, проводить громадська організація “Громадський рух “Жіноча Сила України”. Групи об’єднані за віковими категоріями, відбуваються онлайн, участь безкоштовна.
Важливо пам’ятати, що діти вчаться через спостереження. Ваш приклад спокійного і підтримувального ставлення може стати для них важливим ресурсом у ці непрості часи. Ви робите надзвичайну справу, дбаючи про емоційний стан дитини, і Ваша увага до цієї ситуації є першим кроком до її поліпшення.
Що може казати і робити у цій ситуації мама для дитини?
Основне завдання дорослих — легалізувати почуття дитини, бути чутливими до потреб дитини. Дітям важливо відчувати безпеку і підтримку. Тож у стосунках з дитиною потрібно бути чесним і чуйним.
Найкращий спосіб розділити почуття дитини — це не приховувати власних почуттів, говорити про них чесно: «Я бачу, як тобі непросто, я також хвилююсь», «Так, це дуже складно і страшно, але ми разом з тобою», «Чекати батька дуже непросто, пам’ятай: я завжди з тобою, коли тобі потрібна підтримка чи розмова, ти завжди можеш розраховувати на мене».
Що може казати і робити у цій ситуації мама для себе, щоб усе це витримати?
Ваша емоційна підтримка є надзвичайно важливою і потрібною складовою збереження власного емоційного благополуччя. Ваша сила і стійкість можуть стати не тільки підтримкою для вас, але й позитивним прикладом для вашої дитини.
- Всі ваші емоції та почуття є важливими, визнання і прийняття своїх почуттів є першим кроком до їхнього подолання. Потрібно давати собі можливість почуватися так, як ви почуваєтесь, і не засуджувати себе за це.
- Самотурбота. Час для себе може бути часом турботи, яка впливає на ваше психічне здоров’я. Це може бути щось просте, як прийняття ванни, читання книги, малювання картини чи заняття йогою.
- Пошук підтримки. Не соромтесь звертатися до друзів, родичів чи інших близьких по підтримку. Спільні розмови про ваші переживання можуть полегшити переживання. Також можна доєднатись до груп підтримки для людей у схожій ситуації чи звернутися до спеціаліста.
- Практикуйте релаксацію: медитація, дихальні вправи чи йога можуть допомогти зменшити стрес і тривогу. Важливо знайти техніку, яка вам допомагає, і регулярно її використовувати.
Чи треба в цій ситуації щось робити батькові?
Підтримувати дитину на відстані, перебуваючи на війні, дуже непросто, але цілком можливо завдяки сучасним технологіям і практичним крокам.
Підтримка зв’язку через дзвінки, відеоспілкування за можливості допоможе дитині відчувати підтримку та турботу. Гарною ідеєю є подарунки, листування, спільне ухвалення рішень чи обговорення планів і задумів на майбутнє. Також можна створювати чи підтримувати сімейні ритуали — обіймати дерево на відстані, споглядати зоряне небо, пити улюблений напій і спілкуватись… Незважаючи на відстань, постійне і дбайливе ставлення допоможе дитині почуватись любленою і підтриманою.
Як можна налагодити спілкування/комунікацію?
Якщо дитина не хоче спілкуватися з батьком-військовим телефоном, важливо зрозуміти причину такого рішення. Потрібно проявити терпіння та підтримати дитину. Можна спробувати зробити спільний дзвінок, де дитина може бути присутня, але не зобов’язана говорити. Також підтримкою може бути власний досвід мами, її власні спостереження, історії свої чи чужі, які сприяли позитивному спілкуванню з військовим.
Мама може стати місточком у цьому спілкуванні — вона допомагає дитині прожити ці емоції, дає назви відчуттям, які виникають, і показує, що будь-які емоції — це нормально. Вона також може створити простір, де дитина почуватиметься у безпеці, наприклад, спробувати зробити спільний дзвінок, де дитина може просто бути поруч, слухати, не відчуваючи тиску говорити. Навіть короткий візуальний контакт чи просто присутність у моменті вже формують зв’язок.
Мама може ділитися з дитиною позитивними історіями про тата, згадувати, як він любить дитину, що говорив про неї, які речі мріє разом з нею реалізувати. Ці історії формують образ батька як того, хто поруч серцем, навіть якщо не фізично. Можна також разом написати татові листа, намалювати щось, зняти коротке відео — такі непрямі форми комунікації допомагають поступово зняти напругу і повернути інтерес до контакту.
Головне — мама як емоційний навігатор: її власна стабільність, доброзичливе ставлення до тата дитини та уважність до почуттів самої дитини мають вирішальне значення. Саме через маму дитина вчиться довіряти світу, стосункам і відчувати себе важливою та почутою.
Що може допомогти налагодити спілкування вживу, коли батько приїжджає у відпустку?
Відпустка батька може бути емоційно не простою, оскільки це багато емоцій і почуттів в передчутті самої зустрічі і часу проведеного разом, а також можливі певні переживання в передчутті, що батько має повернутись через певний час на фронт. Тому варто зосередити увагу і сили на перебуванні з батьком в даний час. Важливо дати можливість всім членам сімї поділитись своїми думками та переживаннями, поважати потреби всіх, показувати свою підтримку. Важливим є фізичний контакт — обійми, доторки рук. Підтримкою для ефективної взаємодії можуть бути спільні заняття чи інтереси, походи чи подорожі, перегляд фільмів чи програм, спортивні заняття, настільні ігри.