Авторка Telegram-каналу «Ці блядські історії» про побачення, фемінізм, любов, безумовну підтримку та секс

Яке воно інтимне життя жінок 30+ у нашому суспільстві

Анастасія Багаліка, оглядачка WoMo

Про Telegram-канал «Ці блядські історії» навесні 2020 року мені розповіла сама авторка і запросила почитати. Тоді підписників було трохи менше тисячі. Пости були відвертими, інколи навіть провокативними. Про інтимне життя жінок 30+ у нашому суспільстві не заведено говорити публічно, навіть якщо ця публічність анонімна. Я почала читати. Багато постів збігалися з моїм досвідом. Минув майже рік. Канал виріс, зараз його читає більш як 4 тисячі людей. Час від часу я чую, як про нього говорять жінки, яких я знаю, і зізнаються, що їм дуже допомагає це читання. Воно дає відчуття, що ти не самотня у своїх думках і страхах, бо з кимось теж так відбувається і це нормально. Сподіваюся, серед читачок Womo будуть такі, яким ця розмова і контент каналу так само відгукнуться. 

З авторкою Telegram-каналу «Ці блядські історії» говорили майже дві години. На її прохання, ім’я не називатимемо, оскільки вона й надалі планує вести канал анонімно.

Про те, як усе почалося

Розкажи, як починався канал. У тебе змінилося ставлення до нього за той час, поки ти його ведеш?

Канал починався з того, що я хотіла написати книгу. «Ці блядські історії» — назва книги, і я почала просто записувати історії. Мені хотілося їх записати, щоб не забути і зібрати в одному місці. Якось знайома мені сказала: «Слухай, ти маєш їх записувати». Але де записувати? У Telegram. Так і з’явився канал. Рубіконом для мене був момент, коли я зрозуміла, що потребую більшої аудиторії і спілкування з людьми. Спочатку на каналі було 13 людей, 12 читачок і я 13-та. Усі вони знали, хто я, це були мої подруги і знайомі. Кожну перепитувала, чи можна додати, як їй таке читати. Чотири місяці канал був закритим. 

А потім одна з моїх подруг написала про мене в Інстаграмі, але не могла за правилами цієї соцмережі дати пряме посилання (бо не має 10 тисяч підписників). І тоді я відкрила канал, щоб його могли знайти пошуком. І вже не закривала. Згодом я додала чатбот, почала писати, що можна ділитися посиланнями і запрошувати людей. І це був прорив. Я зрозуміла, що мені є що сказати, і це не лише канал про секс-історії. Я хочу говорити про глибокі речі: про тіло, прийняття, любов, досвід. Наприклад, у мене на каналі був пост про психотерапевтів, а потім я його ще раз повторила. І от перший пост поширили понад 150 разів, а другий — понад 80. Аналогічний пост я робила про гінекологів, завдяки читачкам зібрала перелік найкращих. Люди радили своє, свій досвід, відривали ці контакти від серця. Це було дуже важливо.

Відчула зміни в собі за той час, поки є канал?

По-перше, я багато про себе дізналася завдяки іграшкам. Якби не канал, я б їх стільки не купила. Тільки сьогодні порахувала, у мене зараз дев’ять іграшок. Я би взагалі не знала, в який бік гребти.

По-друге, я дізналася багато про своє тіло. Що мені подобається і не подобається. Я навчилася отримувати оргазм без присутності чоловіка, тобто без самого сексу. У мене зник страх щодо того, як я виглядаю, чи що мені соромно. Це змінилося цього року, коли прийшла перша іграшка і я зрозуміла, як мені подобається, від чого я отримую задоволення і що цього можна досягти легко і це нормально. Раніше я не могла взагалі себе торкатися в сексі чи якось собі допомагати. Я соромилася. Це, звісно, комплекси. Так програвався попередній досвід стосунків, де мені говорили, що я не така. Ці комплекси були в мені. Я розбирала їх із психотерапевткою, і тоді все почало змінюватися. Я зрозуміла, що треба завжди прислухатися до себе і максимально обирати себе. Наприклад, коли тобі некомфортно спілкуватися з певною людиною, а тобі говорять: «бач, яка перебірлива», «ти що тут — принцеса?» і хочуть, аби ти могла опустити планочку. Але навіщо. Мені це не подобається. Крапка. Все.

Тому тепер я одразу блокую хлопців, з якими некомфортно спілкуватися, ще до того, як вони починають щось бухтіти. Йдеться ж не лише про секс. Я хочу повалятися з книжечкою, подивитися серіал, приготувати щось смачне. Я не хочу витрачати півгодини свого часу і пояснювати чувакові, чому він не правий, коли пише незнайомій жінці: «Тобі 39 років, а у тебе немає дітей! А що сталося?» 

Про стосунки, додатки для знайомств і героїв історій

Компроміс — це коли одна людина поступається іншій, а консенсус — це коли двоє людей знаходять спільне рішення

Ти на каналі періодично пишеш пости про стосунки і пояснюєш свій формат взаємин. Розкажи.

Коли я вийшла зі своїх довгих токсичних стосунків, мені певний час взагалі нічого не хотілося. І це нормально. Потім я зрозуміла, що мені подобається ходити на побачення, спілкуватися, бути з різними чоловіками. Зараз у мене є мужчина, з яким ми разом з кінця травня. Це мої основні стосунки, яким я приділяю багато часу. Були у мене й інші побачення, інші хлопці, коли я розуміла, що мені чогось не вистачає, якихось емоцій. Але це не потай, це домовленість. Ми це обговорюємо і щоразу, коли я кудись іду, я про це говорю, кажу, що, можливо, буде секс. Ми можемо це потім теж обговорити. У стосунках важливо проговорювати.

До прикладу, виникла у нас днями суперечка. Просто дрібниця, але у нас на неї різні погляди. Я розумію, що нам треба домовитися, прийти до консенсусу. Я нещодавно прочитала про різницю між консенсусом і компромісом. Компроміс — це коли одна людина поступається іншій, а консенсус — це коли двоє людей знаходять спільне рішення. У нашому суспільстві так заведено, що зазвичай поступається жінка. Від народження нас так навчають і постійно товчуть: «Ти маєш поступитися, ти ж дівчинка, ти маєш бути мудрішою». Усе це для того, аби жінка запхала власні бажання подалі і робила те, що від неї чекають, а не те, що вона хоче. Наприклад, у садочку чи школі смикає дівчинку хлопчик за коси. Що дівчинці кажуть? «Це він так виявляє свою любов, і ти маєш тішитися». Дівчинку вчать сприймати такі вияви уваги як нормальні. Та насправді це ненормально. Хлопчику мама теж не пояснила, як виявляти свою увагу і що треба не так. Дівчат весь час вчать про когось дбати: про чоловіка, дітей, онуків. А коли жінка живе для себе все своє життя? Мене це зачіпає, бо я дуже хочу жити для себе. Я не хочу чути цих коментарів про «призначення жінки». Призначення — це бути щасливою і реалізованою так, як ти хочеш.

Як ти їм даєш імена для каналу?

Інколи запитую. Кучерявого назвала так, бо у нього кучеряве волосся. Або шукаю якесь таке ім’я, яке про нього говорить, але не викликає прямих асоціацій. От, наприклад, історія про Скелелаза. Хлопець займається скелелазанням, і давно. Якби я його описала інакше, його б могли впізнати. А так, це просто назва хобі.

А чому Капітан Америка?

Бо він такий офігенний! (сміється) Високий, стрункий, широкоплечий, нагадує Капітана Америку з Марвел.

Про образи і бани

Чи відрізняється реакція читачів і читачок на твої пости? Вони ж пишуть тобі у чатбот. Це про різні речі спілкування?

Почнемо з того, що читачок у мене 80%. Звісно, це за тими даними, які зазначають у голосуванні, може бути похибка. Жінка, читаючи мої пости, дивиться на ситуацію зсередини, а чоловік, навпаки, зовні. Тому у нас часто трапляються «нестиковки».

Наприклад, я часто пишу про безпеку. От зараз збираюся піти подивитися фільм «Перспективна дівчина», він  про те, як чоловіки використовують п’яних жінок. Коли я пишу про такі ситуації, чоловіки завжди кажуть: «Та такого у реальному житті не може бути. Це вигадки. Ніхто такого не робить». Але насправді роблять. І треба розуміти, що ті, хто робить і пише якусь дурню, — звичайні люди, а не якісь міфічні маніяки, такі з нами поруч ходять. 

Розкажи, як ти баниш людей, які пишуть образи?

Я не завжди можу забанити. Якщо це читач чи читачка, то я знаходжу акаунт у списку підписників, відписую від каналу і блокую. Можна знайти за іменем, якщо це не умовні три зірочки. Але буває, що у чатбот пишуть люди, не підписані на канал. Тоді я не можу заблокувати.

Попри те що жінок на каналі більше, пишуть вони рідше, а хлопці пишуть часто. Іноді хтось мені може написати, що я вигадую свої історії. Але навіщо мені це робити? З усіма хлопцями я домовляюся, чи можна описати історію. Я не роблю це тишком-нишком. Пілот мене читає, Кучерявий мене читає, Бодігард мене читає (персонажі історій — Ред.). Звісно, якісь моменти я уточнюю, приміром, що ти не хочеш, щоб я написала. Звісно, я не писатиму імен, прізвищ, упізнаваних деталей, як-от татуювання, шрами, родимки. А так — високий хлопець 32 років. Таких купа.

Були ситуації, які тебе травмували?

Я добре навчилася відсікати людей, які мені не подобаються, і роблю це на ранніх етапах спілкування. Найбільше мене, звісно, зачіпають коментарі і зауваження про вагу. У додатках для знайомств, хоча я туди вже кілька місяців не ходжу, є мої справжні фотки. Це для того, щоб людина бачила, як я виглядаю, і не мала зайвих очікувань. Але хлопці однаково починають писати якусь фігню. Я якось навіть скрін зробила і на каналі виклала. Хлопець написав, що спеціально мене заматчив, аби написати, що я «ліниве гівно». А потім мені моя підписниця надіслала скріни з аналогічними повідомленнями від цього ж хлопця. Я думаю, що люди, які пишуть образи в мережі, думають, що їх ніхто не знайде, нічого не зробить і їм це минеться. 

Я добре пам’ятаю свого першого хейтера. Потім виявилося, що це хороший знайомий моєї хорошої знайомої. Вона за нього вибачалася, їй було соромно. Анонімність дозволяє бути мені відкритішою, але водночас дозволяє людям думати, що мені можна писати будь-що. Спочатку буває так, що ти три тижні плачеш, а потім думаєш: «Так, все, нафіг» і баниш. Згодом відкриваєш список забанених і «ой, а хто це?», тобто не відчуваєш емоцій. 

Багато у тебе забанених?

Ні, тільки 31. Нещодавно перевіряла. 

Тільки чоловіки?

Ні, є кілька жінок. Я іноді публікую на каналі номер картки для донатів, бо те, що я пишу — це довга, виснажлива і серйозна робота. Коли почала це робити, мені писали, що я жебраю. Один хлопчина кинув мені 10 копійок на monobank і написав: «Припини жебрати, йди продавай рекламу». На той час на каналі було небагато людей, я його знайшла, відписала від каналу і забанила. Він зробив це демонстративно, принизив, образив, ще й надав «цінну пораду». Я надіслала назад його 1 копійку.

Цим грішать чоловіки-підписники. Вони роблять донати, а потім у чатботі починають вчити жити. Я кажу завжди «дякую, але я не просила твоєї поради». Вони дуже дивуються, кажуть «я ж роблю донати, могла б і послухати». Люди вважають, що якщо вони щось комусь дають, умовні 50 гривень, то можуть робити будь-що. Це так ніби інша людина від тебе трохи залежить, ти ж їй гроші заплатив. Були ще дві підписниці з аналогічними ситуаціями. При цьому є підписники, які скидають 200, 300, 100 гривень. Навіть якось 2000 скинули. Але вони при цьому не виставляють райдери своїх вимог. 

Про контрацепцію і безпеку

Якщо люди займаються сексом, вони або мають одружитись, або…

Ти багато пишеш про безпеку, контрацепцію. Коли ти почала про це замислюватися?

Батьки зі мною про це не говорили. У мене був негативний досвід, ще до каналу. Я про це писала пости. Двічі хлопці у тривалих стосунках лишали мені «подаруночки» (інфекції — Ред.) після незахищеного сексу. Коли це сталося вперше, мені було соромно. Я відчувала провину, хоча не була винною. У моїй голові з дитинства засіла думка, що презервативами користуються лише проститутки і якщо прошу хлопця використати презерватив, то я йому не довіряю. Цей стереотип сидів дуже глибоко. Я виросла у селі, там інакше ставлення до цього. Якщо люди займаються сексом, вони або мають одружитись, або… мають одружитися. А потім, за півроку, стався такий самий випадок. У нас теж були стосунки, а потім я відчула, що щось там не те. Це був мій другий і останній секс без презерватива.

Як думаєш, такі канали для чоловіків існують?

Не знаю. Боюся, що це перелік «перемог» і порнофото. Нещодавно до мене прийшов автор такого каналу. Веде він його чи то з дівчиною, чи то з дружиною, там багато оголених фото. На айфонах цей канал не побачиш, бо його вважають таким, що поширює порноконтент. Там пости на кшталт «я увійшов у неї з розбігу» (скептично піднімає брови). А підлітки це почитають і починають повторювати. Це факт, що більшість чоловіків орієнтуються на порно, і звичайний, нормальний секс їх не влаштовує, бо є картинка, як це має бути, а знання про будову свого тіла чи тіла жінки відсутні.

Про досвід

І наостанок запитаю, чи хотіла б ти, аби така історія з каналом трапилася з тобою раніше? Років 10 тому, якби тоді був телеграм, тіндер тощо.

Думаю, це треба було б робити раніше. Мені часто пишуть читачки, яким 18-20 років. Ці діти зараз отримують теоретичний досвід про те, що не треба робити. Не знаю, чи я б такий досвід свого часу слухала. Можливо, я б не наробила стільки помилок, можливо, не пішла б у свої довгі травматичні стосунки, тому що б розуміла, що це не ок. Можливо, я б поводилася інакше. Адже багато моїх життєвих проблем виникали від комплексів і страхів, наприклад, таких: «я не заслуговую на краще», «я не повинна вимагати більшого», «твій час уже минув». Якби я раніше розуміла, що мені можна те, що я хочу, мені б жилося легше. І ще вага. Я розумію, що вага — це мій захист, я буквально надавала своєму тілу «ваги» і впливовості, щоб зі мною рахувалися. До того ж це був чи не єдиний спосіб отримувати задоволення. На жаль, зараз я багато чого вже не можу відкотити. З віком кілограми не скинеш спортом, кілограми, набрані на таблетках, не йдуть. Я розумію, що я не така рухлива, як мені б хотілося, мені хочеться мати більше сили у тілі. Але вже не можу це змінити. І це теж про самовідчуття. Коли 10 років тому моє тіло критикували і говорили худнути (а мене було 60 кілограмів), я йшла худнути, потім зривалася, жаліла себе, їла, набирала із запасом. Це замкнене коло, навіть спіраль. А зараз, коли я важу 90 кілограмів і якийсь хлопець радить мені худнути, я його блокую і навіть не заморочуюся над цим.

Тепер я розумію, що за рік канал переродився. Він став просвітницьким і для мене самої і для моїх читачів. Я пишу про свій досвід, свої роздуми, показую, що всі ми живі люди і всі помиляємося, що можна не жити за стереотипною моделлю і не варто думати у 27, що життя закінчилося, коли ти розходишся з хлопцем. Я не хочу думати, що втратила ті роки, поки була у довгих токсичних стосунках. Але я тоді була молодшою, у мене було більше сил та енергії, але водночас і більше комплексів. Хто мені цей час поверне? Ніхто, навіть я сама цього не зроблю. Тому те, про що я пишу на каналі, — це мій спосіб показати жінкам, що можна інакше. Що можна не погоджуватися на секс без презерватива, можна не йти на побачення, якщо людина тобі неприємна, можна не вважати себе істеричкою, коли у тебе виникає відчуття небезпеки, бо чувак дивно поводиться. Ти не заслуговуєш на погане ставлення. Ніхто з нас на таке не заслуговує.

Ставиш для себе якусь граничну межу аудиторії?

Ні. Я хочу, щоб його читали. Більше переймаюся, аби моя мама про нього не дізналася. А так, збираюся з каналом захопити світ.