Болісне та особисте: В Ірландії пройде референдум щодо легалізації абортів

25 травня 2018 року в Ірландії відбудеться референдум* щодо послаблення жорстких законів про аборти. Напередодні проводяться акції, під час яких жінки висловлюють свою думку стосовно соціальних змін, які відбуваються у республіці.

Соціальні зміни в Ірландії повільно, але все ж таки впроваджуються. Три роки тому у травні ірландці проголосувала за одностатеві шлюби. Рік потому посаду прем’єр-міністра обійняв Лео Варадкар, якого можна назвати першопрохідцем – він став наймолодшим політиком, який здобув таку посаду (йому було 38 років), він є представником етнічних меншин (він індіанець), а ще він є відкритим геєм. Цього ж року виборці збираються висловити свою позицію щодо абортів – теми, яка є дуже проблемною в сучасній Ірландії. Це вже шостий референдум із даного питання протягом останніх 35 років. Але, хоча попередні голоси стосувались невеликих змін до чинного законодавства, цього разу ірландці вирішать, чи потрібно ліквідувати статтю 40.3.3 (відому як «восьма поправка»), яка дає ненародженим плодам і вагітним жінкам рівнозначне право на життя, фактично закріплюючи заборону абортів у конституції Ірландії. Наразі аборти дозволені у випадках, коли є загроза життю матері, але цей дозвіл жінки отримали лише у 2013 році. У інших випадках, якщо жінка захоче перервати вагітність, вона може потрапити за грати строком до 14 років.

Прочойсери у дії

Ірландські, європейські та американські ЗМІ широко освітлюють цю тему, роблячи її домінантною у медіапросторі Британських островів. Наразі публікуються інтерв’ю та знімаються телепередачі про жінок, які зробили вибір на користь переривання вагітності, а також дають змогу висловитися жінкам-прочойсерам.

17-річна Керрі О’Салліван із Дубліна ще замолода, щоб голосувати на референдумі, але вона підтримує жінок у тому, що вони мають право розпоряджатися своїм тілом. «Я хочу переконати якомога більше людей, щоб вони зробили правильний вибір. Коли до нас у двері постукали дівчата-активістки, я вибігла із ванної кімнати у самому рушнику, аби зареєструватися у волонтери, які проводять попереднє опитування, бо я дуже чуйна до цієї проблеми».

Активістка Кейт Антонісік-Парсонс

39-річна Кейт Антонісік-Парсонс розповідає, що переїхала із Сан-Франциско до Ірландії у 22 роки, тут одружилася із ірландцем й має четверо дітей — троє з них дочки. Вона, як і Керрі, не має права голосувати на референдумі, бо не є громадянкою Ірландії. Але Кейт підтримує тих, хто голосуватиме «за», адже на власному досвіді знає, що таке аборт, — їй довелося виїздити до Великобританії, аби «законно» перервати вагітність. Наразі жінка обходить будинки та агітує людей робити правильний вибір. «Деякі жінки ділилися зі мною своїми історіями про «подорожі до Великобританії». Для деяких із них то був перший досвід. Я ж відчуваю полегшення, коли жінки кожного разу діляться зі мною, бо для мене це маленькі кроки на шляху до дестигматизації теми абортів».

45-річна Крістін О’Коннор також мати чотирьох дітей – трьох доньок та сина. Вона доєдналася до волонтерів, що проводять опитування перед референдумом, адже зрозуміла, — щоб відбулися зміни треба «встати зі стільця».

Цих та ще тисячі жінок по всій країні підтримують й чоловіки. Один із таких — Майкл О’Бріен. Він зазначає:» Одним з найважчих аспектів політичної роботи, як правило, є пошук людей, що готові провести опитування. Вони нервують, бо вважають, що повинні бути надто обізнаними. Я ніколи не бачив нічого подібного до цієї кампанії. Люди все ще нервують, але вони рішуче  налаштовані подолати це».

Ушанування пам’яті Савіти Халаппанавар

Історія Савіти

Треба зазначити, що кампанія із попереднього опитування керується не політичними партіями, а громадянським суспільством. Агітація більшості партій є незначною, а уряд не публікує агітаційної літератури та не розвішує на вулицях плакатів із гаслами. Політики відступили, бо кампанія має трагічний початок.

У 2012 році через відмову у перериванні вагітності загинула Савіта Халаппанавар. 21 жовтня 2012 року Савіта, яка була на 17-му тижні вагітності, відчувала сильний біль у спині. Наступного дня, не в змозі терпіти спазми, вона звернулася до лікаря й просила перервати вагітність. Але отримала відмову через факт серцебиття плоду. За законами Ірландії, оскільки її життя не було у небезпеці, аборту не зробили. Вона звернулася до медиків й наступного дня, але знову почула у відповідь «ні». Акушерка сказала Савіті: «Це католицька справа». Тиждень потому, після початку септичного шоку, відмови внутрішніх органів та, врешті решт, зупинки серця, вона померла. Пролайфери намагалися довести, що її смерть жодним чином не повязана з абортом, але немає сумніву у тому, що якби її останнє бажання було почуте, то Савіта була б жива. Після того, як видання «Irish Times» почало про це писати, люди казали: «Ця історія змінить Ірландію».

Ніколи знову!

З часів восьмої поправки у ірландських «абортних війнах було безліч критичних моментів, включно із випадками вагітності у жертв згвалтувань та інцесту, вагітних неповнолітніх, діагнозів внутрішньоутробних деформацій. Але ніхто в цих історіях не помер. Тому у день, коли вийшла новина про історію Савіти, близько 3 тисяч людей зібралися біля стін ірландського парламенту: вони плакали, несли свічки, фотографії Савіти, плакати з написами «Ніколи знову!» Через три дні, 17 листопада, вже 20 тисяч осіб крокували маршем по вулицях Дубліна. Вони кричали: «Ніколи знову!» По всій країні проходили подібні зібрання. Молоді жінки засновували та вступали у групи на кшталт «Рух за право на аборт» (Arc), «Репродуктивні права, опір пригнобленню, сексизму та жорсткій економії»(Rosa) — кампанія за відміну восьмої поправки почалась.

Сьогодні, розмовляючи з людьми по всій країні, можна отримати враження про те, яким суспільство було донедавна і якою Ірландія бажає стати. Для багатьох цей протест — особистий біль, пов’язаний із сексуальним насильством священників над дітьми, насильством над дітьми та молодими матерями з бідних сімей у будинках матері і дитини типу Magdalene Laundries, які підірвали будь-яку довіру до церкви, як до інституції. Тільки 78% ірландців визначають себе католиками, згідно перепису населення 2016 року: у 1991 році ця цифра сягала 91% — то ж стає зрозумілим, що двозначність церковної діяльності зменшує підтримку її людьми.

Активістка Крістін О’Коннор

Террі Армстронг, вуличний торговець у Дубліні, сказав, що точно проголосує «так». Він та його старший брат були поміщені у церковний притулок у 1954 році, коли у їхньої матері стався інсульт. «Нам було приблизно по 9 років, ми були у ремісничій школі при монастирі. Це було пекло. Нас били до синців. Були хлопчики, яких гвалтували. Були хлопчики, яким казали, що їхні тато й мама померли, коли це було не так. Це було жахливо. Аборт не може бути більш жахливим за те, що вони зробили живим дітям».

У графстві Клер художниця Ейліс Мерфі, 37 років, розповідає про випадок у місцевому офісі Clare for Choice: «Якось прийшов такий типовий фермер, вже літній чоловік, і я подумала: цей проти абортів. А він, навпаки, почав казати: «Священник зробив так, щоб я змінив думку: він почав клясти молодих дівчат, які їдутьв Англію робити аборти, а я вважаю, що це не його справа. Тому я прийшов до вас підписати петицію».

Ірландія на роздоріжжі

Позаяк люди впевнені, що аборт — це вбивство дитини, отже їх бажання зберегти восьму поправку — це бажання зберегти ту Ірландію, яка, на їх думку, щезає. Ірландію, яка цінує родину, дітей, допомагає знедоленим, Ірландію, побудовану на цінностях громади, адже аборт — то право індивідуальне, він робить жінок більш незалежними, а отже пропагує ідеї егоїзму, а це зовсім не те, чим є ідеальна Ірландія.

Два тижні до голосування, а ще нічого не ясно. Ще кілька місяців тому, навіть кілька тижнів тому, здавалося, що «так» переможе, зараз ситуація стає більш непевною. Останні опитування дають 45% за легалізацію абортів, 34% — проти, 18% — ще не визначилися, 4% — не висловлюються. Люди говорять, що у разі дозволу абортів, молодь, яка й так «загрузла» у порнографії та культурі сексу, почне використовувати аборт як метод контрацепції.

Обидві сторони кажуть, що у разі поразки продовжуватимуть боротьбу. У будь-якому випадку, 25 травня буде в Ірландії днем підвищеної емоційності. Це буде день найбільшого святкування й найбільшого розчарування. І це не буде день довгоочікуваного миру в ірландських «абортних війнах».

______________

*На момент публікації результати референдуму ще не були відомі, але 25 травня 2018 року офіційні ЗМІ Ірландії оприлюднили інформацію про те, що 66.4% голосів (проти 33.6%) було прийнято рішення скасувати восьму поправку і, таким чином, легалізувати аборти. 18 вересня 2018 року Президент Майкл Хіггінс підписав закон, що вводить результати референдуму в законну силу.

Джерело: theguardian.com

Фото: скріншот відеоролику «Strike 4 Repeal», Joe O’Shaughnessy, Patrick Bolger 

— Читайте також: Cancer Fighters: Три матери о силе, борьбе и надежде