Леся СайкоЗаходячи до кінозалу, я очікувала побачити черговий стандартний коміксовий блокбастер про суперлиходія з Готема. Але вже через пів години після початку сеансу я зрозуміла, що сиджу у темряві, міцно вчепившись у підлокітники. Стрічка «Глиноликий» режисера Джеймса Воткінса у темряві великого залу працює не як розважальне атракційне кіно, а як справжній, майже клаустрофобний боді-горор, від якого перехоплює подих.
Читайте також: Топ-5 фільмів, які тримають у напрузі до останньої хвилини
Прямий удар по кіноіндустрії
Великий екран підкреслює кожну деталь цієї драматичної трагедії. Коли на величезному полотні перед тобою розгортається історія талановитого актора, якому понівечили обличчя за наказом кримінального боса, ти фізично відчуваєш його біль. У кінотеатрі метафора жорстокості шоу-бізнесу сприймається максимально гостро: ось він, сяючий у променях софітів успішний артист, а вже за мить — викреслений із життя вигнанець, чиє обличчя знищено.
Атмосфера, від якої стигне кров
Але наймасштабніше враження залишає сама трансформація героя. Дивитися на його поступове перетворення на монстра на величезному екрані та під потужне звукове супроводження кінозалу — це окремий вид естетичного шоку. Пластика плоті, моторошні звуки та деталізований боді-горор тримають у напрузі до останньої хвилини.
Глибина відчаю та люті, яку передає Том Різ Гарріс, просто пробиває екран. Ти бачиш не просто коміксового лиходія, а зламану людину, яка намагається зібрати докупи власне «я», коли від колишньої особистості залишилася лише безформна маса.
Читайте також: 5 найкращих фільмів про жінок, знятих жінками
Я виходила із кінотеатру зі змішаними та глибокими почуттями. Це не легка прогулянка для розваги на вихідних, а похмурий, важкий, але неймовірно вражаючий кіноексперимент. Якщо ви хочете відчути справжню атмосферу фізичного та психологічного жаху, «Глиноликий» вартий того, щоб побачити його саме на великому екрані.