Леся СайкоДоступність культурної події формується задовго до зустрічі з першими відвідувачами. Вона залежить від рішень, які команда ухвалює під час роботи з простором, програмою, сайтом та комунікацією з аудиторією.
Цього року інклюзивність та доступність стали одним із головних фокусів 15-го KISFF, який стартує у Києві 17 вересня. У програмі фестивалю будуть покази зі звукоописом і розширеними субтитрами, а окремі сеанси пройдуть зі зниженим сенсорним навантаженням.
Спеціально для WoMo Ніна Мацюк, експертка з питань інклюзивності та безбар’єрності, й авторка та ведуча “Подкасту про безбар’єрність” на Radio SKOVORODA, розповідає, що варто враховувати організаторам і чому доступність потрібно продумувати від самого початку.
В організації культурних подій часто трапляється одна й та сама помилка. Подію називають доступною, бо біля входу є пандус часто на жаль навіть не нормативний.Але людина взаємодіє з подією задовго до того, як опиняється біля входу.Та й зрештою пандус це рішення, яке підходить не всім, наприклад для людей, які користуються протезами ніг будь-який схил це бар’єр, який часто не можливо подолати, а от нормативні сходи та правильні поруччя – це рішення. Спершу вона дізнається про подію і тут важливо щоб ця інформація була у доступному для неї форматі, шукає програму й купує квиток. Потім планує маршрут. Уже на цьому етапі недоступний (йдеться про стандарт веб-доступності WSAG) сайт або відсутність інформації про фізичну доступність локації можуть дати відчуття, що на неї тут не чекали.
Безбар’єрність працює тоді, коли її не помічають. Коли не потрібно телефонувати організаторам і просити про окремі умови. Коли можна просто обрати фільм, виставу чи концерт і піти туди разом із друзями.
Доступ до культури часом сприймають як щось другорядне: спочатку варто подбати про базові потреби, а кіно чи фестиваль можуть зачекати. Але культура це також спілкування, новий досвід і відчуття належності до спільноти. Якщо людина не може потрапити до театру або на концерт, вона втрачає не лише кілька годин дозвілля. Вона поступово випадає з життя міста. А місто втрачає її досвід і голос.
Безбар’єрність не ділить людей на окремі групи
Важливо, щоб адаптовані покази не виокремлювалися у окрему програму. Тоді люди опиняються розділеними. Людина має право обирати подію нарівні з усіма, а родини й компанії друзів проводити час разом. Це також нормалізує різні способи сприйняття культури: коли адаптовані формати органічно вписані в загальну програму, різниця в потребах перестає виглядати як щось незвичне, а стає звичною частиною культурного життя.
У команді KISFF пояснюють, що цього року фестиваль приділяє окрему увагу доступності й водночас не відокремлює адаптовані покази від основної програми. Частину фільмів демонструють зі звукоописом і розширеними субтитрами, окремі покази проходять зі зниженим сенсорним навантаженням, а інформацію про чутливий контент можна прочитати на сайті ще до придбання квитка.
Для когось така інформація може здаватися незначною, однак для батьків із дітьми, людей із підвищеною сенсорною чутливістю або тих, хто пережив травматичний досвід, вона може вплинути на рішення відвідати показ.
Зрозуміла навігація потрібна всім, хто вперше опинився у незнайомому просторі. Якщо інформація недоступна, людина просто не зможе стати глядачем чи глядачкою або відчує дискомфорт, який завадить якісно споживати культурний продукт. можливість вийти із зали й повернутися може зробити перегляд комфортнішим для дуже різних людей. Хороші рішення часто працюють ширше, ніж спочатку здається.
Не називати подію доступною, а робити її такою
Не кожна команда може усунути всі бар’єри одразу. І це нормально. Ненормально створювати хибне відчуття повної доступності. Краще чесно написати, що вже зроблено, а чого поки немає. Так людина зможе сама ухвалити рішення і підготуватися до візиту.
Далі потрібна послідовна робота. Фізична доступність простору, зрозумілі інформаційні матеріали й доступний сайт однаково важливі. Варто залучати консультантів, які мають підтверджену кваліфікацію і повністю відповідають за свої рекомендації. Команду, особливо людей, які першими зустрічають відвідувачів, потрібно підготувати. Навчити не лише організації простору, а й коректної лексики та етичної взаємодії з людьми, чий досвід відрізняється від їхнього власного. І обов’язково запитувати тих, хто користується адаптаціями, що справді працює, а що потрібно виправити. Не варто вирішувати за людей, що їм буде зручно.
Така увага розширює аудиторію і повертається довірою. Люди приходять знову, бо бачать, що їхні потреби враховують системно, а не разово і для галочки.
Інклюзія в культурі не визначається доступом до зали. Люди з інвалідністю та люди з різним життєвим досвідом можуть бути художниками, режисерами, кураторами, менеджерами й експертами. Культура багатша, коли в ній представлені різний вік, гендер, соціальне й культурне походження, досвід війни. Тоді вона точніше відображає суспільство, для якого існує.