Оксана Хромова
Свій перший професійний костюм Варвара Каринська створила у 41 рік. На той час вона вже встигла овдовіти, народити доньку, взяти на виховання племінника, тричі вийти заміж, пережити революцію і відкрити власну справу. Згодом були Париж, Лондон, Нью-Йорк, Голлівуд та винахід, яким балет користується досі.
3 жовтня виповнюється 140 років від дня народження дизайнерки. Її життя нагадує готовий сценарій. Хоча найбільше Каринська цінувала не красиві історії, а точний крій, правильну тканину і костюм, у якому можна вільно рухатися.
Втеча із діамантами в капелюсі
Варвара Жмудська народилася 1886 року в заможній харківській родині торговця тканинами. Вона вивчала право, але ще змалку вміла шити й вишивати. Перший чоловік, Олександр Мойсеєнко, помер незадовго до народження їхньої доньки Ірини. Згодом Варвара взяла під опіку маленького племінника Володимира. Другий шлюб з адвокатом Миколою Каринським розпався після революції та вимушеної розлуки. Третім чоловіком став Володимир Мамонтов із родини відомих промисловців і меценатів.
У Москві Каринська відкрила ательє, школу вишивки, антикварну крамницю і чайний салон, де збиралися художники, актори та письменники. Радянська влада націоналізувала її школу й перетворила на майстерню з виготовлення прапорів. Тоді Каринська отримала дозвіл вивезти до Європи виставку робіт своїх учениць і використала цю нагоду для втечі.
За спогадами доньки, у дорозі Ірина скаржилася на важкий капелюх. Уже за кордоном вона дізналася, що мати заховала у ньому родинні діаманти. Долари поклали між сторінками книжок Маркса й Енгельса, а під учнівськими роботами вивезли старовинну церковну та придворну вишивку.
Читайте також: Франсуаза Саган: «Вічним буває лише смуток»
Париж, Лондон і Нью-Йорк
Після Берліна та Брюсселя родина оселилася в Парижі. Каринська відкрила невелику майстерню і почала виконувати замовлення для кіно та театру. Художники приносили їй ескізи, а вона добирала тканини, змінювала крій і перетворювала малюнок на костюм, придатний для сцени.
Вона працювала з Крістіаном Бераром, Андре Дереном, Жоаном Міро та Сальвадором Далі. У Парижі почалася її багаторічна співпраця з хореографом Джорджем Баланчином. Донька Ірина та племінник Володимир допомагали у майстерні. Коли Каринська переїхала до Лондона, Ірина залишилася у Франції й продовжила родинну справу під ім’ям Irène Karinska.
1939 року дизайнерка перебралася до Нью-Йорка. Її майстерня Karinska Stage and Art виготовляла костюми для балету, Бродвею, опери, кіно та льодових шоу.
Читайте також: Моніка Беллуччі: “Я доводжу щось тільки собі”
Як Варвара Каринська змінила балетну пачку
Традиційна балетна пачка мала жорсткий металевий обруч. Він заважав під час швидких рухів, а спідниці танцівниць могли зачіпатися одна за одну.
Каринська замінила каркас кількома шарами м’якої сітки різної довжини. Пачка зберігала форму, але рухалася разом із тілом. Нову модель назвали powder puff, американською пачкою або пачкою Баланчина та Каринської. Уперше її використали 1950 року в балеті «Симфонія до мажор», а згодом цей крій став поширеним у всьому світі.
Для Баланчина Каринська створила костюми до понад 70 постановок, зокрема «Лускунчика», «Коштовностей», «Сну літньої ночі» та «Віденських вальсів». Хореограф порівнював її з Шекспіром і цінував за розуміння того, як тканина поводиться під час танцю.
Читайте також: Марчелло Мастроянні й Катрін Денев: приречене кохання двох зірок
Голлівудські зірки та «Оскар»
У Голлівуді Каринська працювала над костюмами для Марлен Дітріх, Джуді Гарленд, Джинджер Роджерс та Інгрід Бергман. Для музичного фільму «Кісмет» вона створювала розкішне вбрання Марлен Дітріх, зокрема чорну шифонову накидку із золотою вишивкою, паєтками й намистинами.
Найвідомішою кінороботою дизайнерки стала «Жанна д’Арк» з Інгрід Бергман. За костюми до цього фільму Каринська разом із Дороті Джикінс отримала «Оскар». Нагороду вручили 1949 року, коли Американська кіноакадемія вперше запровадила окрему номінацію за дизайн костюмів.
Каринська працювала майже до дев’яноста років. Її останньою великою роботою для New York City Ballet стали «Віденські вальси» 1977 року. Сьогодні створені нею костюми відновлюють і знову повертають на сцену. Їхня конструкція майже непомітна глядачеві, бо вся увага залишається на танцівниці та її рухах.
Читайте також: Кетрін Зета-Джонс і Майкл Дуглас: «Ми цінуємо наше щастя»