Чому більшість порад не є корисними

А помилкам надають надто великого значення

27.07.2021

Більшість порад зазвичай очевидні, але книжка «Завжди їжте лівою рукою» від видавництва Vivat вас здивує. Ви дізнаєтеся, що іноді корисно переривати й доводити людей до сліз, а також про те, як зволікання допомагає досягати успіху. Ретельно дібрані поради та несподівані історії Рогіта Бгарґави спонукатимуть вас мислити прогресивно й допоможуть дійти висновку, що певні суперечливі моделі поведінки допомагають стати успішними у роботі й в особистому житті. Усім, хто будь-коли засмучувався, почувши очевидні чи загальні поради, і хоче чогось більшого й кориснішого, ця книжка стане в пригоді. Руйнуйте бар’єри, вирізняйтеся й вигідно позиціонуйте себе, адже тепер ви маєте безліч доступних ідей, якими можете скористатися негайно. Публикуємо уривок.

Розділ п’ятнадцятий

ПОШМАТУЙТЕ СВОЇ ДЖИНСИ

Секрет: частіше застосовуйте інтуїтивну передбачливість

У багатьох галузях промисловості панує давнє переконання, що люди поділяються на дві категорії: «Костюми» й «Творчі». «Костюми» дають раду з грошима й керують рахунками. «Творчі» носять джинси (або те, що хочуть), пропонують ідеї та реалізовують їх. Невипадково працівників асоціюють з тим одягом, якому вони віддають перевагу. За час своєї кар’єри мені доводилося працювати в деяких найбільших рекламних агенціях світового рівня, які організовували маркетингові кампанії для таких виробників: IntelKellogg’s, Ford, IBM і чимало інших.

На різних посадах у різних країнах я мав унікальну нагоду обирати з-поміж двох ролей: для окремих клієнтів я був «костюмом», для інших — творчим працівником. Майже щодня я бачив докази великого впливу одягу на те, як визначають твою роль люди довкола. Проте цей урок використовували до значно ширшого кола речей, ніж просто «належного зовнішнього вигляду для здобуття успіху» або ходіння на співбесіди в костюмі. Це може сказати будь-хто.

Щойно я переїхав з Австралії знову до США після п’ятирічної роботи в рекламі, моє уявлення про те, як слід одягатися успішній людині, зводилося до порваних джинсів і дизайнерської сорочки. Для презентації проекту я міг вдягти піджак спортивного крою. Однак для колективу консервативного офісу великої агенції у Вашингтоні, округ Колумбія, де я почав працювати у 2004 році, неофіційним дрес-кодом був костюм і зазвичай краватка. Я все одно носив джинси.

Принаймні до розмови з керівником відділу кадрів, яка завершилася обіцянкою негайно звільнити мене, якщо я ще раз прийду на роботу в джинсах (особливо з дірками). Тоді я припинив носити джинси… Звісно, більше я в джинсах не ходив. Робота була мені потрібна.

Повернувся до свого кабінету, зачинив за собою двері (так, це був перший і єдиний раз, коли в мене був справжній кабінет з дверима!) і зосередився на роботі. Я виконував ті проекти, які слід було виконати. Скликав наради, які повинен скликати. Але разом із джинсами я втратив щось невловиме, таке, чим володів на своїх попередніх посадах — якусь частину своєї творчої енергії.

За кілька місяців після оголошення відділом кадрів ультиматуму я розпочав роботу над проектом, який потребував щотижневих відряджень для співпраці з колегами в нью-йоркському офісі. У Нью-Йорку люди одягалися за бажанням. Вони вільно творили, а їхній офіс було спроектовано так, щоб заохочувати й надихати. І, що ще важливіше, творчі люди здавалися щасливішими, виконуючи роботу. Вони довше затримувалися на своїх посадах, ніж їхні колеги з округу Колумбія з аналогічними обов’язками.

Коли я їздив до Нью-Йорка, то зазвичай надягав джинси. Мій одяг відображав мій день, але я почав усвідомлювати, що джинси ще й допомагали мені відкритися до не менш важливої складової успіху — інтуїтивної передбачливості.

Коли мені було комфортніше, з’являлося більше свободи в тому, щоб інакше мислити. У мене зникала потреба призначати наради для найменшого обміну інформацією. Але хіба цього не було б, якби на мені був костюм? Для мене в цьому оточенні чітка відповідь на таке запитання — «Ні».

Носіння джинсів сприяло появі несподіваних знайомств. Допомагало легше почуватися собою й не забувати тримати двері кабінету відчиненими, заохочуючи людей до нових розмов.

Звісно, джинси були моєю «уніформою», бо я був рекламником, який цілими днями працював над творчими ідеями. Це не обов’язково стосується всіх. Вашою версією джинсів може бути що завгодно інше. Навіть лікарський білий халат. 

Ефект білого халата

Кілька років тому група науковців Північно-західного університету опублікувала в «Журналі експериментальної соціальної психології» дослідження, результати якого свідчили, що студенти, які вважали білий халат на собі лікарським, демонстрували підвищену готовність виявляти увагу порівняно з тими, хто не пов’язував свій білий халат з медициною. Халати обом групам видали однакові.

У цей так званий ефект білого халата легко повірити, якщо повернутися подумки до днів у власному житті, коли ви відчували більшу або меншу впевненість у собі залежно від вибору одягу. Цікава побічна дія віри в себе, навіяної вбранням, — вплив і на те, як інші люди бачать вас та ухвалюють рішення про комунікацію з вами.

Як виявляти більше інтуїтивної далекоглядності

Підказка № 1. Одягайтеся відповідно до ситуації, а не до дрес-коду

Чи справді успіх залежить від носіння джинсів на Волл-стрит?

Не дуже. Якщо ви надягнете їх, буде складно розраховувати на серйозне ставлення за таких обставин. Стиль вашого вбрання повинен нести оточенню правильну інформацію. Хоч би як я уникав костюма з краваткою чи хоч би як відчував його невідповідність до моєї особистості, коли було заплановано велику ділову зустріч з урядовою організацією або банком високого рівня, зазвичай я йшов на них у костюмі й краватці. Не лише через стандартну вимогу ситуації, а й тому, що моя аудиторія цілком могла сприйняти інший одяг як ознаку неповаги. Найважливіше й для щоденної роботи, і для життя — уважне ставлення до ситуації.

Підказка № 2. Знайдіть спосіб поділитися своєю особистістю

Коли я почав дотримуватися вказівки «жодних джинсів», однією з моїх великих помилок було те, що дозволив цьому позначитися на способі власного самовияву.

Хоч би якими були обставини, у яких ви опинилися, або дрес-код, якого ви повинні дотримуватися, усе одно існує можливість виразити свою особистість.

Це можуть бути модні іміджеві окуляри, або спортивні ковбойські черевики, або екстравагантні розпаровані шкарпетки. Хоч би що ви обрали, винайдення способу залишатися собою (навіть у корпоративній культурі, яка цього не заохочує) може робити дива з вашою здатністю залишатися відкритим до несподіваних і непрогнозованих щасливих шансів та не дозволяти їм проходити повз вас.

Підказка № 3. Виявляйте готовність до спілкування

Інтуїтивна передбачливість у визначенні щасливих шансів — наслідок відкритості до розмов з новими людьми, а також готовності до спілкування в несподіваний для інших спосіб. Наприклад, коли під час заходу я беру участь у груповій розмові, а неподалік стоїть людина без співрозмовників, то завжди запрошую її до нашої компанії. Я маю звичку перевіряти, чи не став, бува, до когось спиною. Ви можете подумати, що це неймовірно банальні речі. Чи не зібрався я вас раптом учити, як правильно стояти на заходах з налагодження ділових знайомств?

Я теж ніколи не звертав особливої уваги на подібні речі. Але коли почав робити їх і залучати інших до розмови, то зрозумів, що дружній діалог приваблює ще більше людей. Умови такого спілкування дають змогу кожному новому її учасникові почуватися більш невимушено й менш зобов’язаним підтримувати світську бесіду. Це і є сила фокусування на відкритості й готовності до спілкування.

Розділ шістнадцятий

ДОПОМАГАЙТЕ ЛЮДЯМ КРАСТИ

Секрет: визнавайте участь інших у досягненні успіху

Наприкінці 2006 року перелік найпопулярніших постів у блогах за цілий рік (визначено за кількістю інших сайтів, де розміщено посилання на них) було опубліковано в популярному каталозі блогів «Технораті». Майже в кожному із цих ста постів ішлося про політику або технології, хіба крім кількох постів про бізнес, які поширювали між усіма фанатами й ботанами, що пішли найкоротшим шляхом.

Саме за цим списком я пильно спостерігав уже два роки, відколи став блогером. До серпня 2006 року я вийшов на рівень близько 25 відвідувань на день, але мав велике бажання збільшити свою аудиторію, наскільки вдасться.

А потім за одну ніч усе змінилося.

10 серпня 2006 року я опублікував пост під назвою «5 правил оптимізації соціальних медіа (SMO)». У ньому я описав те, що тоді вважав імовірною новою методикою цифрового маркетингу. Вона могла в підсумку доповнити методику оптимізації інформаційно-пошукової системи (SEO), що вже стрімко впроваджували на практиці. Упродовж якихось годин кілька інших авторитетних блогерів поділилися цим посиланням і навіть додали власні думки в коментарях до оригінальної публікації.

Незабаром п’ять моїх первинних правил перетворилися на 17.

Не привласнюйте ідеї

За наступний тиждень іще десятки людей прокоментували цю публікацію. Різні блогери почали перекладати її іншими мовами й поширювати серед своїх читачів в інших країнах. Результат такої уваги, який можна було передати цифрами, з усією очевидністю позначився на аналітичних даних про мій сайт: середня кількість відвідувачів блогу збільшилася до кількох тисяч на день. Не покривлю проти правди, кажучи, що короткий пост про SMO офіційно став вірусним.

Це спілкування відбувалося з такою швидкістю, яку може забезпечити тільки середовище онлайн. Більше людей згадували про статтю й давали посилання на неї. Це генерувало десятки нових щоденних згадувань онлайн, а ґуґл постійно реагував на всю цю метушню, викидаючи дедалі більше посилань на мій пост у відповідь на пошукові запити. Була навіть повноцінна (яка постійно доповнювалася) стаття про термін у вікіпедії — остаточний шалений символ того, що ідея «стала популярною».

Уся ця увага означала, що мені слід зробити вибір.

Чи не заявити свої права на цю ідею, стати «хлопцем, який вигадав SMO» і загалом змінити тематику свого блогу, щоб зосередитися лише на SMO? Чи не знайти мені юриста й офіційно зареєструвати термін? Це був реальний спосіб стати власником ідеї, і завдяки своєму блогерському досвіду я це знав. Єдина проблема: було надто багато інших тем, про які я залюбки писав і говорив, тож не міг собі уявити,як можна просто зосередити всю увагу на одній-єдиній ідеї.

Отже, я обрав абсолютну протилежність.

Я опублікував повторно правила, які доповнили мою найпершу публікацію. Запросив охочих узяти ці правила, переробити їх і знову поширити. Я закликав усіх, кому цікава ідея, вільно писати про неї. Знадобилося якихось кілька місяців, щоб оригінальний пост стільки разів процитували, що він справді став одним з небагатьох постів про бізнес, який того року ввійшов до сотні найкращих публікацій.

Відтоді тисячі людей щомісяця заходять на мій блог, щоб прочитати пост про SMO, а багато хто з них залишився й підписався, щоб ознайомитися з іншими ідеями. Завдяки такому трафіку й прозорості наступного року журнал AdAge визнав мій блог одним з 25 найкращих блогів про маркетинг у світі, а The Wall Street Journal надрукував це на перших шпальтах.

Два роки по тому частково завдяки популярності блогу й моїй аудиторії, яка впевнено зростає, я успішно підписав договір з McGraw Hill, одним із найбільших видавництв світу, на написання першої книжки.

Слава в інтернеті

Якщо вийти за межі обговорення моєї розрахованої на вузьку аудиторію публікації про туманне поняття онлайн-маркетингу, то ми тепер часто спостерігаємо, як зразки контенту онлайн стають вірусними. Письменники, музиканти, артисти й хто завгодно ще мають бути вдячними інтернету за зростання армії їхніх прихильників і привернення уваги протягом останніх десяти років. Якщо ви поміркуєте над прикладом Еда Ширана або таких особистостей, як комедійна актриса Лілі Сінгх, схоже, шлях до визнання здебільшого передбачає відкрите оприлюднення контенту й ідей та стеження надалі за їхнім органічним поширенням, але не спроби невпевнено чіплятися за них.

У моєму випадку саме комбінація з оприлюднення ідеї про SMO й мого щирого рішення дати нагоду всім охочим узяти її й вільно використати допомогла формуванню моєї репутації й аудиторії. Це дало змогу виокремитися, створити особистий бренд, побудувати чудові взаємини з дуже тямущими колегами-маркетологами, а пізніше — підписати договір з п’ятьма цифрами на написання книжки для видавця першої величини. І вже не має значення, чи хтось асоціює мене з ідеєю SMO, чи ні. Переконаний, що ідея завдячує своїм розвитком тому, що я не намагався контролювати її. Та й однаково це не вдалося б.

Як ділитися визнанням успіхів

Підказка № 1. Люб’язно поводьтеся з першими прихильниками

У своїй популярній лекції про лідерство на щорічній конференції TED підприємець Дерек Сіверс показує відео про чолов’ягу, який шалено витанцьовує на газоні, і про те, як це потихеньку запускає рух, долучившись до якого сотні людей виконують той самий танець. За якихось кілька хвилин він пояснює частенько недооцінене значення «першого прихильника». «Перший фоловер — це саме те, що перетворює самотнього божевільного на лідера», — каже він. 

Однак найважливіше в цьому — прийняття лідером першого прихильника як рівного собі. Інакше ідея не завойовує популярності. Урок з його простенького відео й блискучої промови очевидний: коли йдеться про відпускання ідей у світ, вам слід відшукати перших прихильників, а потім люб’язно визнати їх співтворцями тієї ідеї.

Підказка № 2. Спростіть процедуру участі

Спрощення шляху до поширення ідей та участі в їх реалізації — важлива частина просування до їх подальшого впровадження. Коли засновник компанії TOMS Shoes Блейк Майкоскі щойно започаткував свою торговельну марку, проста ідея полягала в тому, що будь-який покупець пари взуття автоматично фінансує своєю покупкою другу пару, яку передадуть біднякові. Жодних зайвих кроків. Жодних додаткових опцій, тільки доброчинність, яка може поліпшити ваш емоційний стан і вже вбудована в процес придбання пари взуття TOMS Shoes, хоч би де його купували.

За понад десять років ця бізнес-модель доброчинності «один до одного» вже стала частиною освітніх програм на здобуття ступеня магістра, яку використовують чимало роздрібних торговців, а також і великі, і малі благодійні організації.

Підказка № 3. Схвально сприймайте перероблення ідеї

Коли люди починають переймати й поширювати вашу ідею, вони природно захочуть додати щось від себе. Quirky.com — бездоганний приклад веб-сайту, де використовують бізнес-модель з інтуїтивним розумінням цієї думки. Якщо у вас є ідея про те, яким може бути той або той товар, вам достатньо оприлюднити її на Quirky.com, де спільнота допоможе відточити її. Найкращі пропозиції у створенні товарів, поширені на сайті, Quirky.com утілює в справжню продукцію й продає вроздріб. Сила спільноти в тому, що кожен — від винахідника до людини, яка запропонувала остаточну назву виробу, — отримує запущений у виробництво товар у найпростіший спосіб. Люди мають винагороду за вкладання власних міркувань у розвиток ідеї, і врешті-решт усі залишаються у виграші.

Розділ сімнадцятий

ЧОМУ БІЛЬШІСТЬ ПОРАД НЕ Є КОРИСНИМИ

Якби була покрокова інструкція до того, як написати книжку про досягнення успіху, то однією з вимог до неї, імовірно, була б наявність бодай одного розділу про те, як важливо припускатися помилок. Успішні люди люблять романтизувати помилки й ті знання про роботу та життя поза роботою, яких вони набувають при цьому.

Ця книжка не про те, що слід переживати невдачі частіше або навіть частіше помилятися, аби активізувати засвоєння нових знань. Раз так, то вважайте її книжкою про те, як уникати помилок.

Чому помилкам надають надто великого значення

Та зачекайте хвильку, хіба припускання помилок не є важливою частиною досягнення успіху? Це підтвердить більшість людей. Насправді про це найчастіше говорять у промовах на церемонії отримання дипломів.

Якщо ви переглянете щорічні популярні виступи на урочистостях для випускників старших класів або коледжів у YouTube, то швидко виявите чотири типові поради, які виголошують знову й знову:

  1. Ризикуйте.
  2. Ніколи не здавайтеся.
  3. Робіть улюблену справу.
  4. Помиляйтеся.

А раптом може трапитися так, що всі ці поради виявляться на диво поганими?

Наприклад, готовність ризикувати. Ризик може бути потрібним і плідним, якщо він не є прогнозовано абсурдним марнуванням грошей або часу.

Відмова від мети, попри те що її часто недооцінюють, — одна з чудових життєвих навичок, якщо опанувати стратегію її використання.

«Робити улюблену справу» — звучить гарно, але один з найліпших способів убити свою пристрасть до чогось — змушувати себе негайно заробити собі цим на життя.

А тепер ми дійшли до поради щодо помилок. Принаймні три інші пункти позитивні. Вони закликають вас мріяти масштабніше.

Заохочення людини робити помилки схоже на сахання в протилежний бік. Для чого людині хотіти більше помилятися?

Не всі помилки равноцінні

Безперечно, причина, чому успішні люди наполягають, що помилки важливі, криється в тому, що вони мають тенденцію пам’ятати найбільші з них і їхні наслідки. Проте ніхто не виголошує промов і не пише книжок про зовні дурні мікроскопічні недогляди, які руйнують наш день або тиждень. Саме вони й змушують нас чухати голову опісля й чудуватися, як можна бути таким недоумком.

Наприклад, коли мене вперше запросили до Бразилії прочитати лекцію, я неабияк зрадів. Це одна з тих країн, про поїздку до якої я марив роками і врешті дістав шанс. У день вильоту я приїхав до аеропорту лише для того, щоб збагнути, що не подбав про в’їзну візу й навіть не поцікавився, чи потрібна вона мені. Авіакомпанія не пустила мене до літака, я запізнився на запланований захід і мав ідіотський вигляд. Ба більше, я мусив повернути гонорар за лекцію й розчарував своїх слухачів. Оце було тупо.

Цей досвід, як ви можете здогадатися, навчив мене неодноразово перевіряти перед мандрівкою вимоги до віз для в’їзду в кожну країну… але як би я хотів навчитися цього в якийсь інший спосіб! Краще б це сталося так, як під час моєї першої справжньої роботи з управління веб-проектами в Австралії.

Чого керівництво проекту може вас навчити…

Як менеджер проектів на чолі групи дизайнерів і програмістів зі створення веб-сайтів, я швидко затямив, що є два значно важливіші за інші слова: дедлайни й взаємозалежність.

Усі приділяють особливу увагу дедлайнам, однак контролює ваш план-графік саме взаємозалежність. Кожне завдання з виконання проекту зазвичай містить інші завдання, які потрібно виконати найперше. Наприклад, ми не могли б зробити головну сторінку до створення й затвердження її дизайну. Якщо завершення роботи над дизайном відкладали, то відкладали й створення головної сторінки. Це і є взаємозалежність.

А тепер уявіть, що у вас проект з п’ятьма сотнями різноманітних завдань, розкиданими в групі з понад десяти осіб, кожна з яких по-своєму залежить від виконання іншими їхніх доручень. Незабаром усе ускладнюється. Особливо якщо ви керуєте не одним проектом.

Я швидко збагнув, що ніхто з інших керівників не складав нового графіка для наступного проекту.

Натомість вони показували мені, як починати за старим планом, а потім додавати або вилучати завдання, щоб пристосувати його до найновішого проекту.

У цьому є певна схожість із реальним життям. Ми завжди виробляємо за зразком створення тих графіків власне розуміння… ідей, порад і життьових прийомів.

А це повертає мене знову до однієї проблеми, яку добре знають шульги, та не надто часто згадують усі інші.

Підсумковий урок від ліворуких

Зазвичай ви пишете зліва направо. Проблема шульг полягає в тому, що під час використання певного чорнила або різновиду паперу написане розмазується. Ця маленька неприємність стосується або непокоїть лише шульг.

Ліворукі винайшли чимало способів розв’язання цієї до неприємного поширеної проблеми. Дехто вправляється писати букви під іншим кутом, щоб змінити положення свого зап’ястя. Інші кладуть папір перед собою навскоси в протилежному напрямку. Один винахідливий підприємець навіть вигадав рукавичку для письма, яку назвав «Ляпкосторож».

А ще є шульги, які не беруть участі в цій метушні й просто пишуть олівцем. Моя книжка передусім про те, як перейняти їхній спосіб мислення.

Теги:

Новини партнерів