Даніела Заюшкіна: Творчість заспокоює і примиряє з такою обставиною, як неминуча необхідність вмирати

Даніела Заюшкіна — епатажна, тендітна і таємнича вокалістка та авторка пісень гурту Vivienne Mort. Пісні та кліпи Vivienne Mort набирають десятки і сотні тисяч, мільйони переглядів на YouTube. Музику Vivienne Mort зараховують до інді-року. Перший виступ гурту відбувся у 2007 році, а у 2019 році Vivienne Mort оголосили про творчу перерву. Втім, цієї весни у співачки з‘явилися дві нові пісні. Тексти Даніели сповнені почуттів, образів, автобіографічного осмислення життя. WoMo запитало у співачки про музику, творчі та екзистенційні кризи та злети, нові пісні, гендерну дискримінацію і те, що змінили пандемічні 2020-й і 2021-й роки.

Мабуть, почну з того, що люблю читати у вашому фейсбуці пости про музику. Є щось особливе в тому, коли самі музиканти пишуть про музику. Вона тоді ніби стає живою у словах. Так від вас я дізналася про американського джазового виконавця Чета Бейкера. Розкажіть про те, що для вас музика. Як ви її сприймаєте? 

Спершу скажу, що музика, як і деякі інші види мистецтв (зображальне, літературне, і навіть наукове), приваблює мене свободою, можливістю створювати нові форми. Музикант — вільний творець свого світу впорядкованої ним краси. Я з великою уважністю ставлюся до людей, які знайшли в собі те, чим тільки вони можуть доповнити світ, свою особисту рефлексію на те, що їх оточує, і поділилися своїм власним поглядом, відчуттями, характером, неповторністю. Така творчість може розбити серце, розбудити від сну, особливо коли вперше її чуєш. 

А друге, що скажу: не всі організовані ноти — музика. Це суб’єктивно, але це так.

Кого зараз слухаєте? Розкажіть про цих виконавців. 

Зараз у мене період, коли я зацікавлено слухаю те, що рекомендує Spotify, виходячи з того, що він про мене зрозумів з уже прослуханої музики. Іноді він вгадує, але все ж здебільшого для мене це ознайомлення з тим, що зараз роблять люди. Думаю, це важливо — виходити в інші кімнати і дізнаватися, що в них грає. Як мінімум, щоб знати, в якому світі живу.

Я не перший рік слухаю… як це сказати… Музику народів світу. Орієнтал джаз, етнічну африканську, турецьку, індійську музику. З постійних резидентів плей-листа — Avishai Cohen, Aziza Mustafa Zadeh, Dhafer Youssef, Tigran Hamasyan. Про всіх не розповіси. Ну, наприклад, у Авішая Коена нещодавно вийшов новий альбом. Він контрабасист і композитор родом з Ізраїля. Колись він відслужив у армії, після чого вирішив зайнятися контрабасом, чому зараз радіє багато людей. У 2021 він раптом видав альбом із симфонічним оркестром. В наш час це дуже нетиповий випадок. Це те, про що я кажу — свобода пробувати нові для себе форми. Мені подобається композиція «Arab Medley».

Люблю Little Simz, Anderson Paak, Nicolas Jaar, Bilal. У Білала раджу послухати пісню сумісно з Robert Glasper, живий виступ на North Sea Jazz Festival. Білал дуже самобутній вокаліст, демонструє свободу уже виконавського мистецтва. В цій пісні він співає: «What is love? What IS it?», і це питання звучить якось зовсім по-новому, ніби йому дійсно цікаво дізнатися відповідь.

З ваших соцмереж я іноді роблю висновок, що у важкі моменти маєте взаємодію із творчістю. Чи це допомагає?

Думаю, впоратися з насправді серйозними складними подіями допомагає час і бажання людини жити. Творчість теж допомагає, це згусток енергії, який перетворює небуття в буття, приводить на світ і відпускає бути те, чого не було.

Я щохвилини бачу процеси, які можуть бути перервані у будь-який момент — життя тендітне і нетривке. Творчість, усвідомлення того, що зараз з‘явилося щось нове, трохи заспокоює і примиряє з такою обставиною, як неминуча необхідність вмирати.

Розкажіть історію з розпадом і сольним альбомом. У 2019 році ви заявили, що Vivienne Mort припиняє існувати, а у квітні 2021 вийшли одразу дві композиції, «Вечір» і «Демони» у співпраці з OMANA (колишнім гітаристом гурту Олексієм Богомольним). 

Основним сенсом нашої взаємодії у команді був пошук відчуття натхнення. Пошук незвичних для нас форм, емоційний розвиток. Ми не мали на меті винайти «формулу успіху» і робити хіти. Нам цікавий сам шлях, пошук. Коли ми дійшли до альбому «Досвід», зрозуміли, що потрібно зробити паузу, наповнитися новими враженнями та думками, тому що не хочемо робити самоповтори, використовувати вже перевірені музичні засоби у наступному спільному альбомі. 

Коли ми зустрінемося знову разом — невідомо, але кожен із нас знає, що це може статися.

Коли вирішили розійтися, я не знала, що робитиму. Але не дуже довго, тому що продовжую писати пісні і хочу ними ділитися. У мене є слухачі, сили і натхнення. Я вирішила, що зможу продовжити бути Vivienne Mort. Врешті-решт, я з нею від самого початку, і ми давно збираємося навколо неї у різних складах.

Пісня «Вечір» автобіографічна?

Так. Я колись помітила, що всі мої пісні розподіляються на дві категорії: особисті, як ви сказали, автобіографічні, та більш багатошарові, ніби й про мене, але водночас про країну, природу, переживання з приводу життя загалом. 

Знаю, як творчі люди не люблять це запитання, проте — де берете натхнення для текстів і музики?

Зазвичай щось стається, я маю сильні враження і це, напевно, можна назвати натхненням.

Що робите у кризових ситуаціях? У вас є якийсь алгоритм чи традиційний набір дій? Нещодавно читала автобіографію Патті Сміт, вона описує свій досвід ходіння нічними Нью-Йоркськими вулицями і взаємодію з містом, які давали їй певне полегшення.

Мої екзистенційні кризи зазвичай супроводжуються повним відчаєм, якому я звикла віддаватися і в якому більш глобально і масштабно думається. Але довго жити в кризовому періоді важко, тоді я стараюся задавати собі максимально чесні прямі питання і шукати на них відповіді, щоб пройти цей етап і забрати з нього досвід. В момент, коли втриматися у конструктивній позиції зовсім не вдається, звичайно, можу походити, постояти на траві, послухати, як зсуваються літосферні плити.

Чи можлива музика заради музики?

Я думаю, це як чиста любов, безкорислива дружба. Є фактори, які будуть супроводжувати їх, як домішки, але потрібно прагнути і тягнутися до вищої форми. Це у випадку, якщо основне бажання — створювати музику. Тодіпотрібно націлюватися робити її заради музики. Я думаю, тільки так. А якщо від самого початку були поставлені інші цілі, то, думаю, не варто так розглядати і вимагати від людини того, чого вона не обіцяла.

Ви за освітою диригентка, чи могли б зараз цим займатися? Чи правда, що жінок у цій професії мало? Чому?

Я і під час навчання не хотіла бути диригенткою. Мені хотілося здобути фундаментальну освіту. Таку дають два факультети: Теорія музики та Диригентський.

В моєму інституті було два хори, диригентками були жінки. Ці хори концертують. Більша частина викладачок на факультеті були жінки. Але керівниць симфонічних оркестрів дійсно небагато. Це дуже складна емоційно та фізично професія, потребує сил, витримки. І серед композиторів, і серед великих маестро жінки зустрічаються рідко. Можливо, причина в тому, що жінки довгий час не могли і навіть не думали, що можуть розвиватися в багатьох професіях. Це Скарлет О’Хара їздила верхи, а інші не насмілювалися.

Чи ця теорія правдива, буде видно через деякий час, коли світ ще більше звикне до амбітних жінок, коли самі жінки звикнуть, що мають великі можливості, що для них відкриті всі горизонти.

Стикалися коли-небудь із гендерною дискримінацією у довколамузичному світі? Бо ж, припускаю, що у повсякденному житті велика кількість жінок мають подібний досвід.

Не пригадую таких ситуацій. Я часто дискриміную сама себе, підсвідомо применшую свої розумові здібності, багато в чому покладаюся на розумних чоловіків, які мене оточують. Напевно, це можна назвати легкою формою «інверсійного сексизму». Я з цим працюю, стараюся робити менше безпідставних висновків щодо себе. Якісь речі взялися невідомо звідки і живуть в голові досі. З боку чоловіків гендерної дискримінації ніколи не відчувала. Можливо, не помічала у зв’язку з тим, що розповіла вище. 

Можливо, річ у тому, що мене менше цікавить навколомузична сфера, нею займається мій напарник, Гліб Проців. Він допомагає мені абстрагуватися від організаційних питань і займатися творчістю.

Але я не кажу, що гендерної нерівності не існує у сфері шоу-бізнесу. Наприклад, жінку досі можуть запросити у групу в якості барабанщиці не за її рівнем гри, а тому, що для багатьох це все ще виглядає екзотично.

Що змінив для вас рік пандемії у творчості й у житті?

Я стала спокійнішою. До карантину я рідко бувала вдома. Пандемія мене вдома закрила, мені це пішло на користь. Стала більше аналізувати, зосереджуватися, як мені здається, просунулася вперед в роботі над собою. У творчості все так і залишилося, я пишу пісні завжди. Я звикла так жити. Під час карантину більше займалася їхнім аранжуванням. Для мене це важко, це потрібно сидіти. Щоб не відволікатися під час гри на сторонні справи, навчилася ставити собі будильник, відкладати телефон і забувати про час.

Чи відображаються на музиці суспільні трансформації?

Звичайно. Можливо, по мені не видно, тому що я рідко висловлюю свою думку з суспільних питань. Але я спостерігаю і хвилююся, як всі думаючі люди. Все, що відбувається зі мною, відображається на піснях.

Будете завершувати тур Україною попри всі пандемічні перипетії?

Зробимо все можливе, щоб тур відбувся.

Ми мали певні технічні проблеми з проведенням, тому що оголосили тур ще до початку пандемії і місця в залах були зайняті згідно зі 100% наповненістю залів. Для того, щоб провести тур за сьогоденними нормами (50% наповненості залів), ми маємо пересаджувати слухачів із першого ряду на другий/третій і так далі (це практично неможливо зробити органічно). А в деяких містах взагалі не можемо провести концерт, тому що квитків заброньовано вже більше, ніж 50%. Тому вимушені переносити тур і чекати на момент, коли будемо мати можливість провести повноцінні концерти.

Далекі чи близькі один одному ваш сценічний образ і повсякденне життя?

Внутрішньо — так, вони близькі. Я в житті капризна, непристосована до реалій, неврастенічна, інфантильна людина. Мені нещодавно подарували книгу, де на першій сторінці написано, що це інструкція з виживання. Чи всього цього не чутно в піснях? Звичайно, це чутно. Але сценічний персонаж дає право голосу моїм найчеснішим думкам, розповсюджує мої персональні істини, про які повсякденна я розмовляю тільки з близькими. І він одягає їх в музику.

Що приваблювало вас у ідеї туру церквами? Епатажність, акустика, щось інше?

Я не думала ніколи про цей тур в контексті епатажності або акустики. Скоріше, в багатьох спорудах акустика була складною і нашому звукорежисеру іноді потрібно було поламати голову, щоб налаштувати хороший звук. 

Мені подобається виступати в театрах, старих спорудах з історією, ознайомлюватися з історією перед тим, як давати там концерт. Про деякі з них ми зняли влог, я постаралася про них розповісти і привернути до них увагу. Образно, я думала, що глядачі можуть зацікавитися і тими будинками, які стоять поруч, і цілими вулицями, архітектурою та історією.

Мені також здається, що концерти в незвичних місцях нас оновлюють, можливо, будують нові нейронні зв’язки. Для концерту пропонуються інші обставини, ми отримуємо «калорійніші» враження, інформацію для роздумів. Щось робимо не так, як завжди. Було цікаво, чи підтримують слухачі ідею. Радісно, що вони зрозуміли мене правильно.

Vivienne Mort називають інді-рок гуртом. Як ви називаєте самі себе?

Думаю, якщо жанри нам потрібні для зручності, то я погоджуюся, що інді-рок це тег, за яким нас найлегше знайти в медіатеці. А так, кажу «моя музика», «мої пісні».

Спілкувалася Анастасія Багаліка