Дискримінація, сексизм і харасмент під час пошуку роботи в Україні. Яка ситуація «на зараз»

Анастасія Багаліка, оглядачка WoMo

Як часто вам пропонують секс з керівництвом, коли ви влаштовуєтеся на роботу? Секретарка, яка у звабливому вбранні кокетливо подає директорові каву, а потім, може, й віддається на робочому столі — плід уяви чоловіків минулої епохи. Стара етика не лише дозволяла, а й заохочувала інтимні стосунки з молоденькими помічницями, секретарками, практикантками, стажерками, etc. Дівчина, яка влаштовувалася на роботу, знала, що буває кар’єрний шлях через ліжко. Чи був такий вибір добровільним — дискутивне питання. Але нова етика, що постала з десятиліть людського досвіду, не з’явилася на рівному місці. Вона сформувалася з історій сотень тисяч жінок, для яких погоджуватися на секс з босом було не ок. Нова етика каже: коли керівник ставить підлеглу в такі умови, що їй доводиться погоджуватися на секс — це домагання і харасмент. HR-директорка компанії, до якої героїня нашого матеріалу Ірина подалася на вакансію особистої помічниці-секретарки, безапеляційно заявила, що до її обов’язків входитиме секс з керівником. Ірина — моя однокурсниця. Вона заскрінила переписку і поділилася нею у Facebook. 

Чи знайомі вам історії, коли подруга, колега, сестра, знайома, чи й ви сама, народили дитину і випали з ринку праці? Ні, не тому, що дитина мала і потребує догляду. Вже тоді, коли пройшло 1,5-2-3 роки, і повернення до роботи є для жінки можливим і бажаним. Уявіть, з якою хвилею сорому і розпачу стикається людина, яка надсилає резюме на 10-15-20 вакансії, а їй щоразу відмовляють без пояснення причини, а то й кажуть в очі: «ну ви ж з дитиною». Ти народила — твої проблеми. З цієї фрази й починається щось інакше, ніж просте бажання роботодавця перестрахуватися чи уникнути можливих проблем. З цього починається дискримінація. Оскільки чоловік, у якого є родина і діти, для роботодавців, навпаки, бажаний і надійний працівник.

Хтось може вважати, що такі випадки — поодинокі. Втім часто жінки воліють про свій досвід не розповідати. Дискримінація, сексизм і харасмент щодо жінок, які шукають роботу, продовжують існувати. Когось не хочуть брати на добре оплачуване місце після декрету, хтось отримує непристойні пропозиції від керівництва. WoMo поговорило з двома жінками, які отримали певний досвід під час пошуків роботи, який можна назвати загальним словом «сексизм». І хоч досвід цей різний — одній нашій героїні надходили непристойні пропозиції, а іншій було важко знайти роботу після декрету — ми вирішили об’єднати обидві історії у один матеріал і запитати у фахівця з рекрутингу, наскільки типовим є таке ставлення до жінок, що наймаються на роботу, з боку роботодавців. 

Ірина, 33 роки, шукає роботу 

Я давно шукаю роботу і все глухо. Про себе скажу, що, так, роботу знайти не виходить. Не знаю чого. І я вже відправляла на різні вакансії. І ось мені написали в Viber, замість того, щоб подзвонити, в суботу, бо в них робочий день. Далі зацитую переписку без купюр:

Я не знаю, чи погоджується хто на такі пропозиції, на роботі.юа є оголошення, де прямим текстом пишуть такі пропозиції. В цій же вакансії нічого подібного не було написано. Крім того, прямим текстом пишуть, що вибирають співробітниць по фото, деякі просять надіслати фото в повний зріст і запитують, чи готові ви до тісного контакту з керівником. Одного разу у мене попросили надіслати фото в купальнику. Я не шматок м’яса, як вважають деякі особи. Але так дехто ставиться в наш час до жінок. А ви кажете, що фемінізм — зло. Як на мене, зло — це патріархальний уклад суспільства, який домінує в головах більшості чоловіків.

Вікторія, 31 рік, керівниця відділу розробки ігрових інтерфейсів

Перш ніж почну, дуже прошу сприймати мої слова як суб’єктивну думку, і не інтерпретувати це як звинувачення або скарги.

За професією я — художниця ігрових інтерфейсів. В індустрії з 2010 року. У 2017 році у мене народилася дочка. У декрет я йшла в кінці 2016 з міжнародної компанії з посади Senior. Я була оформлена як ФОП, відповідно, ніякого офіційного робочого місця за мною не було збережено, але я і не збиралася туди повертатися.

Замислюватися про повернення на роботу я почала на початку 2019, доньці було 1,8. Я прекрасно розуміла, що для повноцінної роботи мені необхідна хороша підстраховка. Йти на постійні лікарняні — це неприйнятний для мене формат. Я вважаю, що на роботі потрібно працювати, а не вишукувати собі нескінченні пільги.

Дочка пішла в приватний садок задля мінімізації ризиків хвороб. Чоловік до цього часу вже перейшов на віддалений формат роботи. Забігаючи наперед, скажу, що саме фактор віддаленої роботи чоловіка давав мені можливість повноцінно працювати — дочка хворіла нечасто, однак це виходило за рамки кількості лікарняних днів, які входять в стандартний соцпакет It-компаній.

Коли я почала розсилати резюме, я була стовідсотково впевнена, що такого супер-пупер фахівця, як я, заберуть з руками і ногами в будь-яку компанію. Після декількох співбесід я з’ясувала для себе кілька речей:

— щоб вийти хоча б на додекретну зарплату, мені потрібно незле оновити теоретичний і практичний бекграунд;

— ринок заповнений джуніорами, що поглинають інформацію в рази швидше, ніж мій затуманений памперсами і броколі мозок.

Мене жодного разу не запитали відразу про те, чи є у мене діти, і в принципі, це питання на співбесідах не піднімалося жодного разу. Проте перше питання, яке мені ставили — що за дворічна дірка в резюме, чим я займалася починаючи з кінця 2016 року. І ось тут вже було два варіанти. Можна сказати, що ти їздила даун-шифтіти в Танзанію і ловила два роки крабів на узбережжі. Або сказати правду. Після слів про декрет роботодавці, звичайно ж, сильно насторожувалися. «Скільки дитині? Рік і десять? А ви в садку? А є кому допомагати? Тільки пішли в садок? А якщо буде часто хворіти — є з ким залишити?» Я хочу особливо підкреслити, що я була готова до цих питань і вони не викликали у мене ані найменшого обурення. Зараз, коли минуло вже два роки і я сама набираю людей собі в команду, я ставлюся з такою ж обережністю до молодих мам. Це абсолютно нормально з точки зору роботодавця.

Сухі факти такі. У 2019 мені відмовили 4 компанії на різних етапах співбесід. Хтось після першої розмови, хтось після тестового завдання. У причинах відмови ніде не значилося «дитина», всі причини стосувалися професійних якостей. Що було насправді — я вже ніколи не дізнаюся. На співбесіді в компанії, в яку я в підсумку пішла працювати, на моєму роздрукованому резюме ручкою було написано: «дитина 2 роки ???» По факту це не вплинуло на рішення, мені зробили оффер, але HR  досить прискіпливо розпитувала про ризики. Знову-таки я прекрасно її розумію. Зараз вже минуло два роки, я змінила компанію, і на співбесіді, після якої мені прислали оффер, мені не поставили жодного питання про дітей.

Які висновки? У моїй індустрії роботодавця в першу чергу цікавить, чи зберегла жінка після декрету свої професійні якості. І це важливе питання, яке має поставити собі сама жінка. Я не вважаю, що жінка після декрету повинна мати будь-які пільги на отримання робочого місця тільки через особливий статус. Мені було досить важко відновити свій рівень кваліфікації, але я багато і наполегливо працювала і швидко нагнала і перегнала свій «додекретний» грейд. Чи побачила я дискримінацію? Ні, я не назву це дискримінацією. Це нормальний прорахунок ризиків з боку роботодавця. Можливо, в інших сферах бізнесу в нашій країні ситуація інша, я не знаю.

Кар’єра — одна з причин, через яку я не готова зараз до другої дитину. Чи не тому, що я боюся годі й шукати місце роботи. А тому, що два роки декрету відкидають мене як фахівця сильно назад, і я вже не зможу наздогнати технології, що біжать вперед. Чим нижче початкова кваліфікація — тим простіше це питання. Можливо, ми вирішимо народити другу дитину пізніше, після чого я вже буду думати в бік самозайнятості або пасивного доходу.

Дискримінація, сексизм та харасмент залежать від культурного рівня роботодавців 

Фахівец з питань рекрутингу Сергій Марченко, який багато років працював у одному з найбільших в Україні ресурсів з пошуку роботи, а нині має власне рекруитнгове агентство, у коментарі WoMo каже, що на його думку, ситуації є типовими, але те, як часто вони трапляються — залежить від культурного рівня роботодавців.

Щоб сексизму і дискримінації стало менше, зі своїми кейсами треба звертатися у правоохоронні органи.

Років 5 тому одна моя подруга розповіла мені подібну історію. Вона теж шукала роботу секретаря асистента. І запитала мене: “Що не так? Я втретє приходжу на співбесіду і мені починають пропонувати інтим”. Я вирішив з’ясувати, що таке. Звісно, подібні випадки трапляються. Але три рази поспіль, погодьтеся, це дивно. Я з’ясував, що моя знайома подавалася на вакансії із заробітною платнеюв районі $1,5-2 тис. за роботу персональним асистентом. При цьому не вимагалися якісь особливі навички чи досвід. Така невідповідність має занепокоїти. Якщо секретаря можна найняти за умовні 15 тис. грн, то оголошення, в якому людину з вулицы готові взяти за 30-40-50 тис. грн, є підозрілим. Шахрайство і недоброчесність починаються з того, що вам пропонують щось надто солодке. Перше питання, яке має виникнути: чому? Адже секретаря можна найняти за значно менші гроші.

Авторка посту бачить в цьому гендерну нерівність. Я думаю, що ця ситуація не про це, а про людей, які поводяться непорядно. Адже коли керівник наймає собі працівницю, аби та надавала йому секс-послуги — це абсолютно непорядно з будь-яких точок зору. Мені б хотілося, аби кожен такий випадок був покараний. Наприклад, щоб дівчина, з якою переписувалися і пропонували надавати секс-послуги, написала заяву в прокуратуру. Зло має бути покаране. Непокаране зло множиться.

В описі вакансії немає нічого такого, що було озвучене у переписці в Viber. Тобто сайти пошуку роботи не мають можливості проконтролювати таку вакансію, вона виглядає як абсолютно нормальна. Але сайти пошуку роботи завжди реагують, якщо такий сигнал поступає, і знімають такі вакансії. До сайту пошуку роботи питань бути не може. Але тут не зовсім зрозуміло, чи то сайт зняв вакансію після звернення, чи самі роботодавці вирішили приховати. Але мені не хотілося б, щоб дискусія про подібні випадки обмежувалася реакцією сайтів пошуку роботи. Треба, щоб реагувала прокуратура, суди.

Ресурси пошуку роботи самоусунулися загалом від проблеми дискримінації. Хоча після змін у законодавстві щодо недопущення дискримінаційних практик їх реально стало менше, але вони досі є. Роботодавці іноді досі в описі вакансії можуть написати, що є бажаний вік чи бажана стать. Але для сайтів пошуку роботи роботодавці-клієнти, які платять їм гроші, а вони з цих грошей живуть. Тому до роботодавців вони більш лояльні, ніж до шукачів роботи. Але після змін у законодавстві щодо анкет, які заповнюють для публікації оголошення роботодавці, прибрали поле про вік. Це формальність, але, все ж, це змінилося. А проконтролювати всі ресурси і не можуть, і не дуже прагнуть.

Що ж до другої історії, то вона є прикладом конструктивного бажання реалізуватися. Кейс описує відповідальне ставлення до роботи. І дійсно, ми не знаємо, чому жінці відмовляли, коли вона повернулася з декрету, через те, що у неї є дитина чи через те, що професійний рівень змінився з часом. Тут все залежить від роботодавця, оскільки він — зріз нашого суспільства. Є такі, які не дискримінують, не шукають 20-річних білявок, не бояться людей з дітьми, а наймають людину згідно з її професійним рівнем. А є роботодавці, які в профайлі вказують, що не хочуть мати жінок з дітьми, матерів-одиначок чи людей з інвалідністю. До речі, цікава ситуація. Останні дві категорії захищені законодавчо. І багато роботодавців думають: якщо я найму на роботу мати-одиначку чи людину з інвалідністю, то потім у разі, якщо вони погано працюватимуть, я не зможу їх звільнити. І не наймають. 

Водночас коли подібне ставлення роботодавця не поширюється на чоловіків з дітьми, а тільки на жінок — це вже і є сексизм. Тут ми бачимо нерівність гендерного підходу. Традиційно склалося так, що дитиною більше займається мати. Коли дитина хворіє, з нею більше мати, ніж батько, мати бере лікарняні і з точки зору гендерної рівності це несправедливо. Деякі роботодавці навіть прямо говорять на співбесіді: “Ми вас не беремо, бо у вас дитина”. Це залежить від культурного рівня, роботодавці — це суспільний зріз.