Дорж Бату: «Всі ми різні, але рівні»

Дорж Бату став чи не найбільш очікуваним письменником на цьогорічному Книжковому Арсеналі. Саме його авторгаф-сесія з новою книгою “Франческа. Володарка офіцерського жетона” побила всі рекорди, оскільки тривала аж 3 години. Нагадаємо, що двотомна історія про Франческу розповідає про пригоди Доржа та його колеги, дівчини з аутизмом на ім`я Франческа. Нам вдалося поспілкуватися з популярним автором про інклюзію, фемінізм та виховання дітей.

Цьогоріч на Книжковому Арсеналі ви презентуєте вже другу книгу про Франческу, ви також модерували презентацію дитячої книги “Ларс. LOL” норвезької авторки Ібен Акерлі, яка теж піднімає тему інклюзії. Наскільки, на вашу думку, поява таких книг впливає на сприйняття цієї теми?

Напряму впливає, оскільки перший крок до вирішення проблеми — це говорити про неї. У нас у США також є такі проблеми, але ми не будемо ховати їх і говорити, що в нас все прекрасно. У нас такі прояви неприйняття інклюзивних людей є, на щастя, поодинокими. Ми пояснюємо людям, що у інших можуть бути певні особливості, але ми всі рівні. Поява таких книг, як “Ларс. LOL” про хлопчика з синдромом Дауна, ”Чорна книга кольорів”, яка розповідає про кольори людям, які їх ніколи не бачили, і навіть “Франческа”, про героїню, яка має аутизм — дуже пришвидшує процес сприйняття інклюзії в суспільстві. По-перше, нам потрібно припинити називати цих людей хворими. І я вірю, що чим більше таких книг з’являтиметься, чим більше про них будуть говорити і чим більше ми будемо показувати таких героїв — тим швидше ставлення в українському суспільстві до інклюзії зміниться. Я просто бачу, як це зрушується з мертвої точки. Успіх таких людей, як Андрій Маслюх, який незважаючи на важку форму ДЦП, став одним з найкращих перекладачів в Україні або Олександри Кутас, яка з народження не могла ходити та це не завадило їй стати успішною моделлю. Саша виступала на подіумі в Нью-Йорку, а вже днями працюватиме в Лондоні. Вона робить свою кар’єру будучи на візку, будучи не такою як ми з вами. Тож чим більше ми будемо про таких людей говорити — тим швидше ситуація зміниться на краще.

Як саме говорити, через книги?

Через книги, розповідати один одному. Дуже багато залежить від шкіл й роботи з дітьми. Може й не добре так говорити, але покоління дорослих — втрачене покоління. Дуже важко буде змінити їхні стереотипи. Але в голови нового покоління ще можна це вкласти, навчити їх жити в новому, а не пострадянському суспільстві. Просто не треба це замовчувати і, як Аманда з книги “Ларс. LOL”, намагатися лишитися нейтральними й просто спостерігати. Адже всі зміни у суспільстві треба робити самому.

Що для вас фемінізм?

Фемінізм для мене — це насамперед рівні права. Феміністки — це не якісь там страшні баби з волохатими сідницями, які не мають сексу й тому вдарилися у фемінізм. Феміністки — це жінки, які борються за рівні права й хочуть щоб їх права поважали. І я абсолютно підтримую таких жінок.

Як вас змінили українське та американське суспільства?

Штати мене навчили бути небайдужим, розуміти те, що я роблю свій внесок. Я почуваюся повноцінним членом суспільства не тільки тому, що плачу податки, а й тому, що від мого голосу залежить дуже багато. Тобто, це моє суспільство і я можу в ньому щось вирішувати. Загалом американське суспільство навчило мене бути залученим до процесу.

Українське суспільство навчило звертати увагу на сусіда. Українці — індивідуалісти. У них господарство, своє поле, своя справа, вони прив’язані до своєї землі. І в українців є таке поняття, що зі своєю родиною ти можеш бачитися не завжди, а сусід завжди з тобою поряд. Тому з сусідами не варто сваритися, з ними треба домовлятися, підтримувати одне одного. Так насправді і народжується суспільство. Це показав Майдан, коли люди вийшли тому що не можна бити дітей. Українське суспільство навчило мене “відчуттю плеча”.

Раніше в своїх інтерв’ю ви говорили, що дітям не можна нічого нав’язувати. А як ставитеся до gap year? Як, на вашу думку, батьки можуть допомогти своїм дітям в цей період?

Дитина має усвідомити, що вона не є погана чи дурна. Вона просто або не готова, або їй треба докласти трішки більше зусиль до того, щоб домогтися того, чого вона хоче. Адже якщо ти хочеш досягти мети — треба до неї йти. І батькам варто підтримувати дитину в пошуках себе, заохочувати до пошуку роботи й відчуття незалежності. Батьки не мають вказувати дитині, що робити, а мають підтримувати її вибір. От і вся робота.

Як виховує доньок тато-фемініст?

По-перше, ми говоримо про те, що всі мають рівні права. Не тільки чоловіки й жінки, а й діти та батьки мають рівні права. Єдине, що згідно законодавства батьки несуть відповідальність за дітей. Але це не значить, що треба урізати дітей у їх правах. Діти обов’язково мають право голосу. Якщо моїй доньці щось не подобається, я не маю права її до цього примушувати. Але якщо їй не подобається навчання, я мушу докласти зусиль, щоб зрозуміти, чому їй це не подобається і лише потім приймати якісь рішення. Тому що на кожне бажання дитини є своя причина. В мене молодша донька не хотіла ходити в українську школу через те, що на неї там кричала вчителька. Я забрав дитину з цього класу, тому що не хочу щоб на неї кричали, адже вона не заслуговує такого ставлення. Ми поговорили з Христиною (молодша донька Доржа — прим. ред.) і вона пішла до школи на рік пізніше, до іншої вчительки. Коли старша донька Софія сказала, що їй дуже складно поєднувати навчання й заняття музикою, ми знову ж таки поговорили й вирішили, що їй варто припинити заняття музикою, а більше часу приділити художньому портфоліо. Тобто ми даємо їм вибір. Батьки мають дати дитині вибір. Це ж її життя. Звичайно в мене були власні помилки і в моїх дітей будуть свої помилки, але це процес навчання і ми від цього нікуди не подінемося. Моя задача не запобігти помилкам і не вберегти від них дитину, а підтримати її коли ці помилки трапляться. Помилки неминучі, але дитина має знати, що має тил і батьки її завжди підтримають.

І щодо творчості. Чи планується продовження Франчески?

Ні. Але я планую написати зовсім іншу історію. Поки деталей розголошувати не хочу, але якщо все складеться як заплановано — то наступної весни буде нова книга.

Спілкувалася Катерина Савенко

Фото з Fasebook Доржа Бату та Видавництва Старого Лева 

-Читайте також: Win-Win: Когда муж помогает развивать бизнес жены