Дослідження «Невидимий батальйон 3.0. Сексуальні домагання у військовій сфері в Україні»

Армія - частина суспільства

Сексуальні домагання та дискримінація за ознакою статі — це проблема не тільки збройних сил чи сектору оборони та безпеки. Це проблема всього суспільства. Але, з огляду на те, що в цих сферах існують додаткові механізми підпорядкування, гарантувати в них право на свободу від насильства — означає закласти підвалини для нульової толерантності у всьому суспільстві. 

Громадська організація «Інститут гендерних програм» за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні разом з МФО «Рівні можливості» у Верховній Раді України, Громадська експертна рада з гендерних питань при МФО «Рівні можливості» 16 грудня презентувала в режимі онлайн чергову частину дослідження про становище жінок у збройних силах України «Невидимий батальон 3.0».

Мета кампанії «Невидимий Батальйон 3.0. Сексуальні домагання у військовій сфері в Україні» – дослідити проблематику сексуальних домагань і запропонувати ефективні рішення для покращення цієї ситуації у військовій сфері, спираючись на західні зразки й досвід країн НАТО, допомогти українському війську запровадити світові стандарти безпеки і протидії сексуальним домаганням. Чинна кампанія актуальна в межах виконання міжнародних зобов’язань України, зокрема реалізації порядку денного програми ООН «Жінки, мир, безпека».

Повний текст дослідження буде опубліковано на початку лютого.

Сектор оборони — частина суспільства

Під час онлайн-заходу Урядова уповноважена з питань гендерної політики Катерина Левченко підкреслила, що дослідження повинні підштовхувати державну політику. Добре, якщо буде прийнято відповідні закони, але й вони можуть залишитися суто декларативними. Стандарти НАТО — завдання, яке стоїть перед ЗСУ і всім сектором оборони, а стандарти НАТО — це нульова толерантність до дискримінації за будь-якою ознакою, до будь-якого насильства, в тому числі сексуального, різновидом якого є сексуальні домагання. Одним з найперших завдань для сектору є розробка етичних кодексів, на кшталт того, що діє у Нацгвардії. Проте кодекс може залишитися на папері — другим завданням є формування свідомості та проведення відповідних навчань зі службовцями. Наразі розроблено «Методичні рекомендації для підготовки фахівців з гендерної рівності сектору оборони», у створенні яких брали участь експерти 24 «фахових» ВНЗ.

Віце-прем’єрка з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Ольга Стефанішина підкреслила важливість теми дослідження, оскільки гарантування гендерної рівності є частиною Резолюції Ради ООН «Жінки. Мир. Безпека»-2025. Звісно, проблема дискримінації чи домагань існує не тільки в українській армії, проте у найкращих арміях така проблема не замовчується. Необхідно також забезпечити відповідні міністерства кваліфікованими радниками з гендерних питань.

Красномовні цифри

Проблема диcкримінації та сексуальних домагань потрапила у поле зору громадськості через випадок військовослужбовиці Валерії Сікал, яка публічно вимагала справедливості. В цьому році Марафон написання листів, щорічно організований Amnesty International, присвячений і справі Валерії. Дослідження ж Невидимого батальону грунтується не тільки на аналізі міжнародного та українського досвіду, контент-аналізі ЗМІ, але й на інтерв’ю з військовими, експертами та анонімному онлайн-опитуванні осіб, які мали досвід служби у війську. Цифри та лані дослідження озвучили дослідниці Тамара Марценюк та Анна Квіт.

На запитання про те, чи знають, бодай одну людину, яка зазнала сексуальних домагань на робочому місці ствердно відповіли 5,5% опитуваних українців. Щодо таких випадків у ЗСУ, то 3,9% опитуваних вважають, що «такого у нас не трапляється», зате 20% вважають дискримінацію в армії важливою замовчуваною проблемою. 56% опитуваних підкреслюють важливість публічності у випадках домагань і дискримінації. В опитуванні приблизно одна п’ята частина респондентів утримувалася від відповіді на кардинальні питання, а це означає, що у суспільстві мало обговорення.

Щодо анонімної анкети, то серед респондентів переважали жінки у віці 30+, які на момент її заповнення продовжували службу у війську. Дослідниці попереджають, що виборка не є репрезентативною, але анкета допомагає визначити,з якими саме проявами дискримінації і насильства стикалися військовослужбовці, і яка була на них реакція. Так, 36% опитуваних відповіли, що зазнавали домагань кілька разів за час служби, а 10% — постійно. З дискримінацією за ознакою статі стикалися 16% постійно, 16% ніколи, 27% — часто. З тих, кому довелося стикнутися з дискримінацією за ознакою статі у вигляді образливих зауважень сексистського характеру були 82% жінок і 17% чоловіків. В якій же позиції до них були кривдники? У 41% випадків — безпосереднє керівництво, 38% вищі за рангом, але не керівники, 30% — колеги рівні за рангом. Жоден/-а з потерпілих не звертались до поліції. Наслідками таких випадків стали: звільнення, зниження мотивації до служби, зміни у поведінці. Звернення до діючої Гарячої лінії не є анонімними. Тобто ваші дані і обставини випадку передають вашому керівництву, яке, зазвичай, не є неупередженим у даній ситуації.

Що пропонують дослідниці? Якщо коротко, то закріплення нульової толерантності до домагань і дискримінації на рівні закону та введення спеціальних навчальних програм. Так, «Невидимий батальон» разом із освітньою платформою Prometeus наразі готує онлайн-курс для військовослужбовців, який допоможе виявляти та попереджувати випадки сексуальних домагань і дискримінації.

 

 

Мы в Facebook