Foreign experience: Як розвинути українську науку та залучити молодь до співпраці

Усе відносно. На цьому наголошує Олександра Іванова, вчена-астрофізик, старша наукова співробітниця лабораторії фізики малих тіл Cонячної системи Головної астрономічної обсерваторії Національної академії наук України, кандидатка фізико-математичних наук. Вона працювала в Україні, Словаччині, Таджикістані, а зараз є зпрошеною вченою в Інституті геофізики та позаземної фізики при Технологічному університеті у місті Брауншвейг (Німеччина). Де краще? І що ми можемо впроваджувати для того, щоб і у нас молодим науковцям було добре? Про це Олександра розповідає у своїй колонці на WoMo.

Кочові дослідники

Мені доводиться часто відвідувати різні країни і працювати в різних наукових інститутах, стикатися з іншими традиціями і правилами. Оскільки ми всі — люди, то іноді для того, щоб визначити своє ставлення до навколишнього світу, колег і  роботи загалом, я даю оцінку різним подіям, речам, і місцям. Черговий раз повертаючись додому, прислухаюся до своїх почуттів: наскільки була комфортною праця в чужому інституті, що було складно прийняти, чи було щось краще, ніж вдома, або навпаки. А ще помітила, що інші жінки теж довго знаходяться під враженням після поїздок. Неодноразово чула від колег, що повертатися складно після тривалих поїздок в західні інститути. І справа не тільки в тому, що там краще, просто за цей час вже починаєш асимілювати. Звичайно, багато залежить від країни перебування, від того, чи їдеш одна або з сім’єю, але факт залишається фактом — різниця відчувається.

Розподіл на «вашу» і «нашу» науку почався з часів «залізної завіси». А зараз, коли вже відбулася зміна поколінь, і молодь майже нічого не знає про «завісу», ця грань поступово стирається, що дуже тішить. Я завжди кажу своїм студентам, молодим колегам і аспірантам, щоб вони якомога більше їздили на конференції, школи, або влаштовувалися працювати в інші зарубіжні інститути. Це колосальний досвід — відірватися від свого середовища та зрозуміти, як інші працюють. І це дає можливість оцінити себе і побачити, куди йти далі.

Фінансування та його відсутність

Без сумніву, головна відмінність західних наукових інститутів від наших (якщо говорити про астрономію) — це фінансування, і не тільки у вигляді зарплати, а саме в можливостях, які мають західні колеги: їздити на спостереження по всьому світі, брати участь в космічних проектах, конференціях. І якщо мені скажуть, що можна працювати на високому рівні без фінансування, я не повірю. Звичайно, можна говорити про унікальність поставлених завдань, але їх реалізація залежить безпосередньо від фінансової підтримки.

Колись моя зарубіжна колега сказала мені: «Ви дарма скаржитеся. Так, ви маєте маленьку зарплату, але ж у вас легко після аспірантури отримати постійну посаду, ви можете працювати в одному інституті все життя». Дійсно, на Заході постійну посаду отримати дуже складно, на весь інститут це кілька позицій. Інші співробітники живуть за рахунок грантів, часто не затримуючись в одному інституті більше 3-4 років, а іноді доводиться переміщатися не тільки від інституту до інституту в рамках країни, але і по всій Європі. Це складно і чудово водночас: багато хто з моїх молодих колег знають по 3-4 мови, працювали в різних наукових групах.

Люди, що працюють на тимчасових позиціях активніші в науковому плані, ніж ті, хто вже на постійній і може не боятися конкуренції. Наприклад, в більшості німецьких наукових інститутів працює велика кількість запрошених вчених з різних країн. Вони активно конкурують і звичайно продукують величезну кількість ідей для проектів, аби отримати гранти. А от нас не вчили писати гранти, добувати гроші на свої дослідження. Зараз вже поступово це змінюється, але залишається проблемою кількість тих грантів, на які ти можеш податися в Україні. Звичайно, багато хто з моїх західних колег теж скаржиться на складності при отриманні грантів, але це більше пов’язано з тим, як було написано грант, як була поставлена задача, ніж з тим, що треба було когось «потрібного» включити в колектив. Мої закордонні колеги протягом року працюють над 3-5 проектами, і дуже радіють, якщо їм затвердили хоча б один. Бо вигравши грант, вони отримують великі можливості реалізувати проект, набрати в групу молодих і активних аспірантів і студентів, що, на мій погляд, дуже важливо.

«Старіння» науки і що з цим робити

Наша проблема полягає у вирішенні питання: як утримати молодих фахівців, враховуючи низьке фінансування науки в цілому? Більшість наших студентів їде на захід ще в магістратурі, і відбувається глобальний відтік тих, хто зможе вивести науку на новий рівень. Зараз в більшості інститутів працює дуже мало молодих експертів, і це пригнічує. Значна частина моїх колег неохоче працює з молодими, адже це забирає дуже багато сил і часу, а ймовірність того, що вони потім поїдуть на захід, дуже велика. Оскільки академічні інститути менше стикаються зі студентами, на них ще більш негативно впливає нестача молодих фахівців, і інститути «старіють».

Наприклад, в Німеччині, всі наукові інститути існують безпосередньо при навчальних закладах. Так, там теж є відтік молоді, але набір постійно триває. Мені дуже подобається цей підхід, коли ти постійно працюєш з молодими, приходять і йдуть фахівці, йде конкуренція, взаємне навчання — і керівник сам еволюціонує і розвивається.

Організація роботи вчених

Ми часто скаржимося на бюрократію, яка нас обтяжує, але і на заході теж є своя бюрократія, безліч правил і умов. Однак багато речей, — купівлі квитків, оформлення відряджень, бронювання готелів, — є роботою секретарів, а не вчених. Але на заході, на мій погляд, більш суворо ставляться до оформлення документів на поїздки і часу подачі заяви, куди ти і коли плануєш їхати, і невиконання цих правил може призвести до того, що тобі не сплатять за відрядження і це вдарить по твоєму особистому бюджету. У нас із цим легше, але більше через те, що інститути не мають змоги фінансувати поїздки, тому вся ця процедура більш лояльна. Однак я не раз бачила, із якими проблемами стикалися наші вчені, які вигравали зарубіжні гранти, — починаючи від непродуманості законодавства і закінчуючи проблемами з економічними відділами власних інститутів, які не готові до таких грантів.

Дуже важливою для наукової роботи є і організація робочого місця. Як і в наших наукових інститутах, у зарубіжних облаштовані приватні кабінети, але більшість науковців працює в маленьких кімнатах по 2 -3 людини, або отримує місце у open space, оснащених всім необхідним. У більшості інститутів є невеликі зали для семінарів, їдальні, місця, відведені для бесід, лабораторії. Вся інфраструктура інституту підлаштована під вченого — від друку статей до можливості тихо попрацювати в бібліотеці. І звичайно, у них не виникає проблем з тим, щоб влітку було прохолодно, а взимку тепло в приміщенні, як це буває в наших інститутах останнім часом, коли інститут просто не може оплатити рахунки за опалення і вчені змушені працювати у верхньому одязі і грітися чаєм. Скільки б я не приїжджала в закордонні інститути, я ніколи не стикалася з обслуговуючим персоналом: я приходжу досить рано, а йду іноді пізно, але вони працюють настільки злагоджено і пунктуально, що всі громадські місця інституту завжди доглянуті і прибрані, не дивлячись на великий потік студентів і співробітників.

Жінки в науці

Приємно порадувало збільшення кількості жінок у колективах (у нас і в зарубіжних університетах), які обіймають керівні посади. Побільшало жінок також і серед аспірантів, студентів. Більше стало грантів, які підтримують активних жінок в науці. Вирішуються побутові проблеми, що допомагає активним мамам працювати зручніше та довше. Наприклад, облаштовують власні дитячі садочки.

Дуже мені приємно спостерігати європейський підхід і до пересування по місту і не тільки, і сподіваюся ми його теж впровадимо. Наприклад, в Німеччині дуже люблять велосипеди, і їздити починають практично з дитинства. На велосипедах можна побачити жінок і дівчат в різному вбранні спортивному та офісному. Часто вони вранці мчать разом зі своїми дітьми, і здається велосипед — це невід’ємна частина їхнього життя, яка додає ще одну ступінь свободи, благо тут більшість доріг сприяє цьому.

Також видно як університети та інститути все більше переймаються проблемами студентів, наприклад такими, як брак житла, робочих і навчальних корпусів. Постійно йде модернізація старих корпусів, будуються спортивні комплекси, навчальні мобільні корпуси. Дуже хочеться, щоб і у нас держава була зацікавлена в підтримці студентів, їх побуту і розуміла важливість створення таких умов, за яких молоді фахівці будуть зацікавлені залишатись в Україні.

Досвід Китаю у фінансовій підтримці навчання власних фахівців в інших країнах з метою отримання досвіду і його впровадження після повернення додому, цікавий, на мій погляд, і для нас. Адже, тільки розширюючи горизонти, людина перестає бути заручником певних ситуацій і свого світогляду, може впроваджувати нове і хотіти щось змінити навколо себе. Їздити за кордон треба, і потрібно отримувати позитивний і негативний досвід, тільки це дозволить вченому не тільки відбутися, але й повною мірою самореалізуватися.

Фото з особистого архіву Олександри Іванової

— Читайте також: Star Track: Как и где выучиться на астрофизика