Оксана Хромова
Перше, що спадає на думку за згадуванні імені популярної французької письменниці, буде «Привіт, смутку!». Її дебютний роман викликав сенсацію у рідній Франції. І не стільки через дещо сексуальну природу тексту, скільки через ніжний вік її авторки. Адже коли він був опублікований, Саган ледве виповнилося 19 років.
“Аморальний” роман
Вона росла у сім’ї заможних підприємців і майже ні в чому не мала відмови, навіть у роки війни. Франсуаза була наймолодшою з чотирьох дітей. Третя дитина подружжя Куаре померла маленькою. Тому, за словами старшої сестри Саган, появу Франсуази батьки сприймали даром небес, її любили і все їй дозволяли. Навчання дівчину не спокушало ні в школі, ні в університеті — вона тікала з уроків, а потім постійно провалювала іспити. Але при цьому захоплено читала Пруста й Кокто, Камю та Ніцше.
Свій псевдонім дівчина взяла від одного з персонажів Пруста, принцеси Доротеї Саган. Розумна, але не надто старанна, вона писала свій дебютний твір у кількох паризьких кафе, здебільшого щоб перевірити, чи вистачить у неї сили волі закінчити почате. Книгу розкупили протягом декількох днів, і її успіх був майже миттєвим. Paris Match охрестив її «18-річною Колетт». За кілька тижнів вона отримала престижну премію Prix des Critiques.
Франсуа Моріак написав на першій сторінці Le Figaro, що «літературні переваги вибухають із першого ж рядка і не викликають сумнівів». Проте були й недоброзичливі відгуки. Головний літературний критик Le Monde, поет і романіст Еміль Анріо, назвав роман аморальним. А один із членів журі премії побоювався, що роман «завдасть смертельного удару образу молодих француженок в очах іноземців».
Та навряд чи Саган взагалі щось думала про критику. “Чарівний маленький монстр», як її охрестив Моріак, продовжував насолоджуватися своєю поганою славою. Тим більше що з фінансового боку їй ніщо не заважало. До 21 року батько Франсуази за законом керував її угодами з авторських прав та адаптаціями іншими мовами. Він був, очевидно, проникливим бізнесменом, оскільки його дочка невдовзі виявила, що має невеликий статок. І користувалася цим сповна.
Читайте також: Ромі Шнайдер: «Слава — це наближення ночі»
На шаленій швидкості
Невдовзі лише в одній Франції продали 350 тисяч екземплярів першої книги. Пізніше роман переклали 30 мовами та екранізували. А Франсуаза продовжила богемний спосіб життя — вечірки, нічні клуби та любовні романи. Щоправда, при цьому не забувала і про роботу, продовжуючи писати нові оповідання, п’єси та повісті. Всі вони були про любов, самотність та життя. І багато в чому були списані з неї самої та її світського оточення. При цьому Саган вважала свою творчість далекою від ідеалу, а себе називала ледаркою і марнотратницею життя.
Вона мала дві пристрасті — казино та автомобілі, тому просаджувала свої гонорари і ганяла на великій швидкості. Сім’я Саган була релігійна, тому батько відразу ж порадив позбутися грошей: «Негайно витрачай їх, бо гроші для тебе велика біда». Так Франсуаза і вчинила, купивши на ці гроші уживаний «Ягуар XK-140».
Після однієї з вечірок її автомобіль потрапив у серйозну аварію. Молода письменниця отримала множинні переломи, їй довелося провести в лікарні не один тиждень майже прикутою до ліжка. Щоб полегшити біль, лікарі давали їй нарковмісні препарати. Так почала формуватися ще одна порочна залежність на додаток до алкоголізму. Після закінчення лікування Саган проходила процедури детоксикації та писала щоденник про свій складний досвід боротьби із залежностями. Втім, все її життя складалося з низки скандалів, несплачених податків, азартних ігор та умовних тюремних термінів.
Читайте також: Стівен Кінг і Табіта: письменницька доля короля жахів
Навколо політики
Франсуаза Саган стала улюбленицею преси, яка ловила кожне її слово та дію. Вона з’явилася у Сен-Тропе на відкритому спортивному автомобілі, і він став постійним місцем тусівки. Їй вдалося зробити курорт модним задовго до того, як туди ступила нога Бріжіт Бардо. Вона стала першою авторкою, що з’явилася на обкладинках журналів. Здавалося, Саган була втіленням волі у післявоєнній Франції.
Щоб відволіктися від власних проблем та переживань, Франсуаза зайнялася суспільною діяльністю. 1960 року видання L’Express відправило її кореспонденткою на Кубу, звідки вона привезла кілька репортажів. Пізніше вона підписувала петиції на захист призовників, які відмовлялися воювати в Алжирі. А потім висловлювала офіційну підтримку польському руху «Солідарність».
Відома письменниця мала не менший вплив на жінок свого часу, ніж Симона де Бовуар. І якщо ідеолог світового фемінізму говорила про свободу та права слабкої статі, то Франсуаза Саган у своїх інтелектуальних жіночих романах писала про те, що жінки не повинні приховувати свої почуття і мовчати про них. Та, попри всі свої навколореволюційні демарші, вона залишалася насамперед дамською письменницею. Її книги з легким нальотом психологізму та натяку на інтелектуальність були, по суті, модифікованими любовними романами. Втім робота завжди була тим, що робило її життя щасливим та повним сенсу.
Читайте також: Перші: «Життя попереду» або довгий шлях італійської Попелюшки Софі Лорен
Насичене життя
Крім низки інтрижок, цілком природних в епоху сексуальної революції, вона двічі була одружена. Першим чоловіком ще зовсім юної Франсуази став сорокарічний видавець Гі Шеллер. Він був старший за дружину майже на два десятки років.
Через чотири роки вона вийшла заміж за американця Боба Вестхоффа — красеня-пілота, який потім перекваліфікувався на модель. Він став батьком її єдиного сина Дені.
Крім двох шлюбів, у неї було безліч романів, зокема із жінками. Одна з них, Пеггі Рош, якийсь час жила в одному будинку з Франсуазою. Відомо також, що багато років її пов’язувала дружба з президентом Франсуа Міттераном.
Померла письменниця у лікарні у віці 69 років. Після смерті матері 2004 року Дені, який став професійним фотографом, випустив книгу спогадів. У Франції вона вийшла під заголовком «Мати і син». А у перекладі — «Доброго дня, ніжність», за аналогією з дебютним романом Франсуази Саган.
Кажуть, що за життя Франсуаза Саган боялася лише забуття. Та, здається, з її творчістю цього не станеться ніколи. Вона написала 22 романи, 11 п’єс, кілька новел та есе. Письменниця ніколи гостро не виступала проти критики, адже завжди вважала, що кожен має право оцінювати її творчість так, як вважає за необхідне.
Читайте також: Мілен Фармер: руда бестія й бунтівна зірка Франції
Долучайтесь до наших соцмереж, аби бути в курсі усіх важливих новин та подій: Facebook, Telegram, Instagram